Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Военная проза » »Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович (онлайн книги бесплатно полные TXT) 📗

»Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович (онлайн книги бесплатно полные TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно »Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович (онлайн книги бесплатно полные TXT) 📗. Жанр: Военная проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

У землянку Маркова прийшли Будницький і старшина Ольховиков, призначений командиром групи, яка мала провести бій. Утрьох вони схилились над картою місцевості. Марков показав Ольховикову на село Нікольське.

— Знаєте це село? — спитав Марков.

— Ще б не знати! Другий тиждень до нього принюхуємось, — прогув Ольховиков. — Там же є гарнізон, і ми збираємося його прикінчити.

— Сьогоднішній бій — лише розвідка, — суворо сказав Марков.

— Чого це? — образився Ольховиков. — Ми вже їх розвідали, по пиках всіх знаємо.

— Скажу ясніше: сьогоднішній бій має бути фіктивним… фальшивим.

— Яким, яким? — не зрозумів Ольховиков.

— Фальшивим. Гарнізон треба лише розтривожити, и особливо злити не треба.

Ольховиков не вірив тому, що чув; своїми великими сірими очима він здивовано поглядав то на Маркова, то на Будницького, то на Рудіна.

— Так, так, саме так, — посміхнувся Марков. — Бій цей нам потрібен тільки для того, щоб ось він, — Марков показом на Рудіна, — мав можливість по ходу бою здатися в полон.

— Він? У полон? — Ольховиков аж на ящик сів, але той так погрозливо затріщав, що старшина схопився. — Навіщо?

— Так треба.

— В полон? Треба? — у Ольховикова від подиву зірвався голос.

— Раз начальство каже треба, — значить, треба, — повчально зауважив Будницький. І ця сентенція, що загалом нічого не з'ясовувала, заспокоїла Ольховикова.

— Ясно — наказ, — сказав він тихо, подивився на Рудіна і зітхнув: — Ай-яй-яй! Ну й ну…

— Але те, що я сказав, знаєте в групі тільки ви, — вів далі Марков. — Для всіх ваших бійців ця операція не що інше, як розвідка боєм. І боєм обережним. Ясно?

— Ясно… Ну й ну…

— А якщо ясно, ідіть готуйтесь до діла.

Будницький і Ольховиков вийшли з землянки і зупинилися в чагарнику. Дивлячись на старшину знизу вгору, Будницький сказав:

— Але те, що ти знаєш, німець знати не повинен. Він, як і твої бійці, повинен думати, що бій як бій. І ніби в тебе сил не вистачає на вирішальну атаку. Ясно?

— Вже так ясно, що голова обертом іде!

— Ти це облиш! — суворо сказав Будницький. — Голову розкрути до нормального стану і думай.

— Я думаю, — прогув Ольховиков.

— Ось що я вирішив відносно виходу з бою, — помовчавши, сказав Будницький. — Фріци не повинні це відчути зразу. Зрозумів? Як побачиш, що скоро світанок, пошли трьох хлопців направо, трьох — наліво. І щоб вони поступово, не перериваючи вогню, відходили променями в різні боки, а на світанку поспішали на нову базу. Зрозумів? А решта нехай ведуть лобовий вогонь поблизу. Тоді фріци вирішать, що боковий вогонь — початок оточення. Зрозумів? Увага їх розпорошиться в трьох напрямках, плюс у них ще заграють нерви. А ти в цей час із лобової групи знімай по бійцеві і відправляй на базу, щоб, як розвидниться, все кругом було тихо і вас там не було. Зрозумів?

— Зрозумів…

В цей час у штабній землянці розмовляли Марков і Рудін. Говорили тихо, півголосом, немов боялися, що їх хтось почує.

— Єдине, що мене гнітить, — сказав Рудін, барабанячи пальцями по столу, — це неможливість керувати подіями після того, як я попаду в полон. Бо я ж…

— Це не зовсім так, — квапливо перебив його Марков. — Усе, що ми робимо для того, щоб викликати до вас інтерес гітлерівців, це і є керівництво ходом подій. Усе залежить від того, Петре Володимировичу, який із себе той німець, з яким ви в кожному окремому випадку матимете справу. І для кожного треба застосовувати свою тактику. Вони одразу ж виявлять до вас інтерес, почувши вашу добірну німецьку мову. А як тільки інтерес до вас виникне, все кінець кінцем залежатиме від вас… — Кажучи це, Марков чудово розумів, що доручення Рудіну було далеко не таке просте, як виглядає зараз у їхній розмові, а головне, він розумів, що Рудін іде на подвиг, який можна вважати смертним. Його можуть просто пристрелити, навіть не взявши в полон. Його, як партизана, можуть ліквідувати, не передавши в табір військовополонених або в тюрму, не кажучи вже про те, що смертю може закінчитися і його зустріч з Аидросовим. Може трапитись і найпримітивніше: Андросов просто злякається і відмовиться від пропозиції Рудіна працювати на радянську розвідку і для того, щоб ще більше звеличитися в очах начальства, видасть Рудіна, не боячись ніяких погроз з його боку. Марков чудово розумів, на що йде Рудін, і знав, що сам Рудін так само добре це знає і розуміє. Йому зараз було страшенно досадно за себе, що не може поговорити з ним відверто, щоб Рудін бачив, як він по-людськи тривожиться за нього.і

Рудін витяг з кишені два заклеєних і надписаних конверти і, поклавши їх на стіл, сказав:

— Прохання: якщо загину, дружині і батькам моїм перешліть не зразу. Хай побачать більше навколо горя чужого, тоді й своє здасться їм легшим. А братикові — тому пошліть одразу. Він у мене служить на Чорноморському флоті. Буде зліше воювати. — Рудін сказав усе це просто, без тіні позерства чи сентиментальності, і, глянувши в вічі Маркову, запитав: — Зробите?

— Звичайно. Але краще менше думати про це.

— Чому? — підвів брови Рудін і подивився прямо в вічі Маркову.

— А чорт його знає чому… — зітхнув Марков. — Знаю, на що ви йдете, і відчуваю перед вами якусь ніяковість. Але повірте, я сам готовий до всього, і, якщо випаде мені щось подібне, я бажатиму собі одного: триматися так, як тримаєтесь зараз ви. Кажу це щиро. — Спасибі,— тихо промовив Рудін і, помовчавши, сказав: — Взагалі у мене якийсь дивний стан. Якби ви запитали мене, чи я відчуваю страх, я б не знав, як і відповісти, щоб це було цілковитою правдою. — Він посміхнувся. — Єдине, що ясно, — вмирати не хочеться. Але коли доведеться — з тим більшою злістю поборюся з нею, кістлявою. Жаль тільки, якщо справа зірветься.

— Не зірветься! Ми доведемо її до кінця.

— Думка про це допоможе мені, якщо… — Рудін не доказав і після довгої мовчанки обізвався: — Цікаво, про що зараз думає Андросов? Як йому спиться? Що може бути для людини страшніше — в час такого випробування, як війна, опинитися не тільки не з своїм народом, а ще й допомагати його ворогам? Якщо у нього в мозку є хоч одна звивина, він не може не думати про це без страху. Ну, я розумію, ворог, який прийшов до цього всією своєю долею. Але в Андросова ж біографія подібна до моєї.

— Особливо цим не втішайте себе, — сказав Марков. — Крім соціальної основи, в політичній позиції людини такого сорту, як Андросов, є ще такий фактор, як характер. Конкретний характер конкретної людини. А в пору грандіозних потрясінь пан характер особливо активний. Раптом бозна-куди людину штовхає найвульгарніша боягузливість. Або взяти таку складну людську якість, як принциповість або вірність ідеї. За анкетою він ідеал для кадровиків, але анкета процесів у душі людини не відображає. Тому-то ви з біографією Андросова будьте обережні. Постарайтесь побачити його таким, як він є насправді, і відповідно вибирайте тактику. І насамперед спробуйте збагнути, що саме штовхнуло людину в руки ворога. І чим складніша причина, тим складніша тактика розмови. Пам'ятаєте, як Старков сказав одного разу, що перевербувати вульгарного боягуза може навіть дурень… — Марков усміхнувся Рудіну і замовк.

— Андросов, судячи з усього, не боягуз, — задумливо промовив Рудін.

— До того ж і кажу… — підхопив Марков. — Проте боятися він усе ж таки повинен. Але підлість у ньому може бути сильнішою за страх, і тоді…— Марков не доказав: і без того було ясно, що тоді станеться.

— Бабакін до активного радіозв'язку готовий? Може йому потрібні нові батареї? — запитав Рудін.

Марков покликав Галю. Вона вийшла з-за брезентової ширми. Готова до походу на нову базу, вона була в ватянці і стьобаних штанях, заправлених у чоботи. На поясі в неї теліпалася граната.

Рудін розсміявся.

— Ну, чистісінький богатир наша Галинка! Галя зашарілася і звернулась до Маркова:

— Ви кликали мене?

— Рудін цікавиться, чи готова рація Бабакіна до активного зв'язку.

— Досі, як ви знаєте, я щодня передаю йому лише контрольну фразу, що ми на місці, а він відповідає однією точкою. Чутність відмінна.

Перейти на страницу:

Ардаматский Василий Иванович читать все книги автора по порядку

Ардаматский Василий Иванович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


»Сатурна» майже не видно отзывы

Отзывы читателей о книге »Сатурна» майже не видно, автор: Ардаматский Василий Иванович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*