Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Военная проза » »Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович (онлайн книги бесплатно полные TXT) 📗

»Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович (онлайн книги бесплатно полные TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно »Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович (онлайн книги бесплатно полные TXT) 📗. Жанр: Военная проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Марков вирішив, що з ним поїде тільки Будницький. Сам він сів у коляску, а комендант влаштувався позаду водія. Мотоцикл заревів, зірвався з місця і зник у темряві. Кравцов і решта бійців чекатимуть його тут разом з партизанами…

Не без тривоги поглядав Марков на водія: як він на такій швидкості встигає розгледіти дорогу? Підлетівши до моста, мотоцикл рвучко загальмував і повернув ліворуч. На мить водій засвітив фару, сніп світла ковзнув по березі, по засипаній опалим листям річці. Тепер мотоцикл котився повільно, немов навпомацки знаходячи дорогу вздовж річки.

Нарешті машина зупинилася біля якоїсь присадкуватої будівлі. Водій вимкнув мотор і невідомо кому крикнув:

— Прибули!

Марков стояв біля машини, не знаючи, куди йому йти. Будницький, що стояв поруч з ним, звівши автомат, насторожено вглядався в темряву.

— Зачекайте, вас проведуть! — сказав водій і додав після паузи: — Від цієї їзди вночі без світла можна здуріти…

З темряви виринув якийсь чоловік. Він провів Маркова до берега річки і ліхтариком освітив східці, які вели під велику купу цегляних руїн.

— Сім східців і двері,— сказав він, погасивши ліхтарик.

Відчинивши масивні двері, Марков інстинктивно затулив очі рукою — таким яскравим здалося йому світло звичайної гасової лампи. За збитим із ящиків столом сиділо двоє, вони розглядали якусь карту. В одному з них Марков упізнав секретаря підпільного обкому.

— Здрастуйте, товаришу Олексій!

— Нарешті зустрілися! — Товариш Олексій важко підвівся з перекинутого відра, на якому сидів, і підійшов до Маркова. — Ось ви який. Я чомусь думав, ви старший. — Він міцно потиснув руку Маркову і підвів його до стола. — Знайомтесь, це наша людина з міста, яке вас цікавить, товариш Завгородній, підпільне ім'я — товариш Павло. Через нього наша зустріч і відкладалася. Витягти його з міста не так легко…

Марков привітався з Завгороднім, і вони втрьох сіли до столу.

Товариш Олексій якось по-цивільному — так він, мабуть, робив завжди на мирних засіданнях обкому—зняв з руки годинник і, поклавши його перед собою, сказав:

— Я думаю, почнемо з того, що Завгородній розкаже вам про обстановку в місті. Давай, Павле, десять хвилин, не більше…

— Насамперед кілька даних загального характеру… — неквапливо і теж звично по-цивільному почав Завгородній. — Створений окупантами цивільний апарат управління містом — суцільна фікція. Бургомістром поставлено колишнього директора комбінату побутового обслуговування. Шахрай, але, спритний як чорт. До війни розкусити його не змогли. А коли прийшли німці, він зразу ж до них. Знайшлися ще зрадники. Пару інтелігентів дідків залякали — ось вам і магістрат. Ну, а ми їм підсунули в апарат двох своїх підпільників. Головна сила в місті — військова зональна комендатура на чолі з підполковником Штраухом і гестапо на чолі з оберштурмбанфюрером Клейнером. Справами міста займається гестапо. В місті залишилося не менше двадцяти тисяч мешканців.

— Так багато? — здивувався Марков.

— Не так уже й багато, — зауважив товариш Олексій. — Адже до війни у нас було понад сто тисяч…

— Гестапо почало вербувати агентів серед населення, — вів далі Завгородній. — Поки що це в них не дуже ладиться. Проте з десяток негідників знайшли. Але й сюди ми теж послали свою людину, щоб знати, куди націляється Клейнер. Поки що їхня головна мета — виловити комуністів і актив. Арешти ведуться щодня, дві тюрми забито. Позавчора під тюрму зайняли ще й будинок студентського гуртожитку. Розстріли тепер щоночі. З наших підпільників поки що нікого не схопили. В місті назріває драма з продуктами. На зиму ніякісіньких запасів. Розклеєно оголошення про сприяння ринковій продажі продуктів. Такі ж оголошення відправлено в усі навколишні села. Ми поки що, головним чином, ведемо розвідку і намагаємося залізти в окупаційні органи. — Завгородній помовчав, подумав і сказав: — Оце, мабуть, і все. Звичайно, в найзагальніших рисах. Якщо у вас є запитання, прошу.

— Чи є в місті які-небудь військові установи? — запитав Марков.

— Є два госпіталі, обидва переповнені. Ще є досить великий штаб інженерно-будівельних військ. І, нарешті, головна польова пошта центральної групи військ. Відносно того, що вас особливо цікавить, ми тільки позавчора встановили майже твердо: установа ця справді розташувалася в нашому місті. Вона зайняла кілька будинків, у тому числі нову школу. Це далеко від центру. Охорона всієї цієї зони дуже сильна, вулиці перекриті шлагбаумами, по городах протягнуто колючий дріт. Так що пробратися туди ми не рискували. Єдине, що ми вистежили, — що в цю зону майже щоночі приїздить автобус; він зупиняється біли школи з тильного її боку. Там — пустир.

— На підставі чого ви вирішили, що це саме та установа?

— Тут, значить, справа така… — Завгородній помовчав. — Є в нас один чоловік, інженер Русаков, комуніст. От він за нашим завданням і завербувався в таємні агенти гестапо. І, здається, перестарався. Приблизно тиждень тому він пішов на чергову явку з гестапівцем, а його звідти повезли в ту заборонену зону. І там його години зо дві умовляли піти працювати в німецьку розвідку. Запропонували дуже високу платню. Пояснили, що його закинуть у радянський тил, там він повинен буде влаштуватись на військовий завод і організувати диверсію, потім повернеться, одержить великі гроші і житиме собі гарненько у Німеччині, працюватиме, якщо забажає, за своєю інженерною спеціальністю. Ну, він, звичайно, відмовився. Сказав, що таке діло йому не під силу. Потім вони його ще цілу годину агітували. Кінець кінцем інженер сказав, що подумає.

— Він повинен погодитися… — сказав Марков. — А коли його закинуть, хай одразу ж з'явиться в органи безпеки. Його чекатимуть.

— Як же так? Людина ж він для нас дуже цінна. Правда, товаришу Олексій? — схвилювався Завгородній.

— Зрозумійте, він зробить для нас велику справу, — палко заговорив Марков. — Він перший пройде через апарат «Сатурна», і ми одержимо від нього дуже важливі дані.

Завгородній мовчав.

— У мене тільки один сумнів… — сказав товариш Олексій. — Чи справиться він? Операція навіть фізично нелетка, а йому вже далеко за сорок.

— Не в тім річ! Він здоровий як бик і розумний! — заперечив Завгородній. — А ми втратимо людину, зв'язану з гестапо.

— Стривай, Павле! — сказав товариш Олексій. — Завдання, яке має вирішити група Маркова, таке важливе, що треба вважати за честь брати участь у цьому ділі. Це раз. По-друге, наскільки я розумію, замінити інженера Русакова тобі неважко. Хай він сам підбере собі заміну. Трохима Кузьмича, наприклад. Він же в тебе досі без діла…

Завгородній неохоче погодився. Марков дав йому — для передачі інженеру — кілька порад. Завгородній пішов: він ще цієї ночі мав повернутись до міста.

— Що у вас ще? — запитав товариш Олексій.

Марков розповів про те, що з'ясувала його розвідка.

— В першу чергу, — сказав він, — треба відсунути якнайдалі від моєї бази партизанський загін, про дію якого говорив Савушкіну поліцай Ферапонтов. У моїй зоні поки що тихо повинно бути. Ми виконуємо таке відповідальне завдання, що привертати до цього району увагу противника не слід.

— Що ж це за загін? — товариш Олексій задумався і сказав: — Це щось нове, мабуть, оточенці позбиралися. Добре, я пошлю туди людину.

— Ще прохання… — Марков посміхнувся. — З нами ви клопоту не обберетеся.

— Давайте, давайте, — суворо сказав товариш Олексій. — Я ж бо знаю, про що мова.

— На зиму мій острів не годиться, він стане голий, як лисина. Треба, щоб ви порекомендували мені якесь лісне місце для нової бази.

— Подумаю. А як у вас з продуктами?

— Маємо недоторканний запас. А дещо роздобувають бійці загону. Нас же не так багато.

— Глядіть, сигнальте, коли що. Допоможемо.

— Спасибі… і знову прохання…

Вони обміркували ще немало великих і малих справ і домовилися про шифр і про схему радіозв'язку між собою.

У двері постукали.

— Заходьте! — крикнув товариш Олексій.

Перейти на страницу:

Ардаматский Василий Иванович читать все книги автора по порядку

Ардаматский Василий Иванович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


»Сатурна» майже не видно отзывы

Отзывы читателей о книге »Сатурна» майже не видно, автор: Ардаматский Василий Иванович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*