Несподівана вакансія - Роулинг Джоан Кэтлин (бесплатные версии книг TXT) 📗
Джон і Сью були їхні далекі бездітні родичі. Кристал так ніколи й не могла збагнути, де саме розташувалася їхня гілка на її заплутаному родинному дереві і як вони здійснили це, за словами Террі, викрадення дітей. Після довгої бюрократичної тяганини вони, врешті-решт, отримали дозвіл на усиновлення дітей. Террі, що залишалася з Річі аж до самого його арешту, так більше ніколи й не побачила ні Анни-Марії, ні Ліама, і цього Кристал ніяк не могла зрозуміти. Уся ця історія наскрізь просякла тухлою ненавистю, непрощенними словами й погрозами, забороненими постановами і нескінченною вервечкою соцпрацівників.
— А хто тоді твій тато? — поцікавився Жирко.
— Сосиска, — відповіла Кристал. Вона спробувала згадати його справжнє ім’я. — Баррі, — невпевнено пробурмотіла вона, сама в цьому сумніваючись. — Баррі Коутс. Але в мене прізвище мами, Відон.
Спогад про юнака, який помер від передозування у Терріній ванні, прилинув до неї крізь пасма важкого, солодкого диму. Вона віддала косяк Жиркові і притулилася головою до кам’яного муру, вдивляючись у різану рану неба, поцятковану темним листям.
Жирко думав про Річі Адамса, який убив чоловіка, і про те, що, можливо, його біологічний батько теж сидить десь у в’язниці: весь у татуюваннях, як Пайкі, худий і м’язистий. Він подумки порівняв Каббі з цим міцним, незламним, справжнім чоловіком. Жирко знав, що його відлучили від біологічної матері ще немовлям, бо бачив фотографії, де Тесса тримає його, кволого й схожого на підбиту пташку, з білою вовняною шапочкою на голові. Він був недоношеною дитиною. Тесса йому розповідала дещо, хоч сам він ніколи її не розпитував. Його справжня мати була зовсім юна, коли завагітніла ним. Можливо, була така, як Кристал: не відмовляла нікому…
Жирко тим часом уже був добряче обкурений. Він обійняв Кристал за шию, притис до себе й почав цілувати, запихаючи їй у рот свого язика. Другою рукою мацав її за груди. У голові йому крутилося, а руки й ноги геть обважніли. Він навіть на дотик майже нічого не відчував. Трохи незграбно запхав руку їй під футболку, а потім ще далі, під ліфчик. Її розпашілий рот пахнув тютюном і травкою. Губи були сухі й потріскані. Його збудження було якесь притуплене. Здавалося, ніби всі його відчуття хтось пропускає крізь незриму ковдру. Набагато довше, ніж минулого разу, він вивільняв її з одежі, а ще важче було натягти презерватив, бо пальці геть задубіли і зробилися мляві. А тоді ненароком він ще й сперся ліктем, усією своєю вагою, на її м’яке, тендітне тіло під пахвою, й вона заверещала з болю.
Вона була сухіша, ніж раніше. Довелося докласти зусиль, щоб увійти в неї, та він був сповнений рішучості довершити те, за чим сюди прийшов. Час уповільнився і став клейким і тягучим, але Жирко чув своє пришвидшене дихання, і це його нервувало, бо він уявляв, що хтось там у темряві сидить навпочіпки біля них, спостерігає за ними й важко дихає прямо йому у вухо. Кристал ледь чутно застогнала. Вона відкинула голову, і ніс її здавався ширшим і схожим на рильце. Він задер їй футболку, розглядаючи гладенькі білі груди, що погойдувалися, випурхнувши з розстібнутого ліфчика. Несподівано кінчив, сам того не очікуючи, а його вдоволений стогін мовби належав тому чужинцеві, що сидів навпочіпки, підглядаючи за ними.
Він скотився з неї, стягнув презерватив і викинув його, а тоді застібнув ширіньку, відверто нервуючись і роззираючись, чи й справді вони тут самі. Кристал однією рукою надягала трусики, а іншою — футболку, сягаючи собі за спину, щоб застібнути ліфчик.
Небо заступили хмари, і вже добряче стемніло, доки вони були там за кущами. Жирко відчував якесь далеке дзижчання у вухах. Він страшенно зголоднів. Його мозок працював уповільнено, але слух став аж надміру чутливий. Жирка не полишав страх, що за ними стежили, можливо, просто з муру за їхніми спинами. Він хотів забратися звідси.
— Давай… — пробурмотів він і виповз, не чекаючи на неї, з-під кущів, після чого випростався й обтрусився. Метрів за сто від них біля якоїсь могили сиділа літня пара. Він хотів якнайшвидше втекти від тих ілюзорних очей, що могли чи не могли бачити, як він злягався з Кристал Відон. До того ж йому здавалося нестерпно обтяжливим, що зараз доведеться шукати потрібну автобусну зупинку, а тоді ще й сідати в автобус на Пеґфорд. Він волів би прямо зараз, цієї ж миті, опинитися у своїй кімнаті на горищі.
Кристал, похитуючись, човгала за ним. Вона розправляла футболку, дивлячись під ноги на порослу травою землю.
— Блін, — пробурмотіла вона.
— Шо? — спитав Жирко. — Давай, ходімо.
— Там містер Фербразер, — прошепотіла, не рухаючись, Кристал.
— Шо?
Вона показала на могилу перед ними. Там ще не було надгробка, але могила був встелена свіжими квітами.
— Бачиш? — мовила Кристал, присівши навпочіпки, і показала на листівки, причеплені до целофану. — Це Фербразер. — Вона легко розпізнала це прізвище з листів, що приходили додому зі школи, з проханням до її матері дати дозвіл, щоб Кристал поїхала на змагання. — «Дорогому Баррі», — поволі прочитала вона, — а тут написано «Татові», — старанно вимовила вона, — «від…»
Але імена Нів і Шіван були для неї заважкі.
— То й шо? — буркнув Жирко, хоча насправді від цієї новини йому поповзли по спині мурашки. Верболозна труна лежала в кількох метрах під ними, а в ній гнило під землею невисоке тіло й життєрадісне обличчя найдорожчого приятеля Каббі, завсідника їхнього дому. Привид Баррі Фербразера… Жиркові стало не по собі. Так, ніби це була якась помста.
— Пішли, — сказав він, але Кристал не рухалась. — Шо з тобою?
— Я веслувала в його команді, ясно? — огризнулася Кристал.
— А, ну так.
Жирко був неспокійний, як норовливий жеребець, і помалу задкував.
Кристал дивилася на могилу, обхопивши себе за плечі. Почувалася спустошеною, сумною й загидженою. Воліла б, щоб вони не займалися цим отут, зовсім поруч із містером Фербразером. Їй було холодно. На відміну від Жирка, Кристал прийшла без куртки.
— Пішли, — знову повторив Жирко.
Вона подалася вслід за ним, і тепер вони йшли мовчки. Кристал думала про містера Фербразера. Він завжди називав її Крискою, як ніхто інший. І їй подобалось бути Крискою. Веселий був чоловік. На очі їй наверталися сльози.
Жирко думав, яку смішну історію він зможе розповісти Ендрю про те, як обкурився, як трахнув Кристал, як став, мов той параноїк, уявляти, ніби хтось за ними стежить, як виліз з-під кущів мало не на могилу Баррі Фербразера. Хоч зараз йому ще зовсім не було смішно. Ще ні.
Частина третя
Двоїстість
7.25. Резолюція повинна стосуватися не більше, ніж однієї теми… Нехтування цим правилом зазвичай призводить до непорозумінь у дискусії, а це може призвести до непорозумінь у діях…
Чарльз Арнольд-Бейкер
«Управління місцевими радами»
Сьоме видання
І
— …вибігла звідси з криками «вбили!», обзивала її «шмарою пакистанською», а тепер з газети дзвонять за коментарями, бо вона…
До Парміндер, коли вона минала лікарняну конференц-залу, двері до якої були напіввідчинені, донісся ледь чутний голос її реєстраторки. Одним легеньким порухом вона розчинила двері навстіж і побачила там реєстраторку, що шепотіла щось на вухо медсестрі-практикантці. Обоє аж підскочили й озирнулися.
— Докторе Джаван…
— Ви добре знайомі з угодою про конфіденційність, яку підписали, наймаючись сюди працювати, Карен?
Реєстраторка нажахано завмерла.
— Так, я… я не… Лаура вже… я йшла, щоб передати вам цю записку. Дзвонили з газети «Ярвіл і околиця». Померла місіс Відон, а її внучка каже…
— Це теж для мене? — холодно поцікавилася Парміндер, показуючи на папку з історією хвороби, яку Карен тримала в руці.
