Мама, донька, бандюган - Кокотюха Андрей Анатольевич (хороший книги онлайн бесплатно txt) 📗
-Ще раз кажу - справа ділова. Правда, в його інтересах. Саме спорту стосується. Мене просили дещо йому повідомити.
-То кажіть мені, я мати.
-Є речі, про які навіть матері не варто слухати, - фраза вирвалася в Оксани мимохідь, вона сама не знала, що за глибинний смисл захований у ній. Дивно, на маму, схоже, подіяло.
-Навіть отак... Добре, пишіть телефон... Цікаво, цікаво, в Ігоря від мене секрети...
-Не хвилюйтеся. Нічого страшного, правда. Просто особисті справи.
Так, добре. Тепер - наступний етап. Ігор у спортзалі виявився не один, довелося назвати його прізвище і переконувати - саме зараз йому дуже треба підійти до телефону. Нарешті на тому кінці дроту почулося:
-Алло...
-Привіт, впізнаєш?
-Ні. Хто це?
-Мене звуть Оксана. Прізвище...
-О! - співбесідник таки щиро здивувався. - Не треба прізвище, здоров. Аж тут розшукала. Як воно жизь?
-Говорити з тобою про життя абсолютно не хочеться, чесне слово. Ображайся, не ображайся, так є.
-Чого ж тоді дзвониш?
-Ти колись казав, пам`ятаєш, про бабку, тітку си просто лікарку. Ну, воруши мозгою. Про аборт домовитися збирався.
-Ти ж не хотіла.
-Тепер хочу! Проблеми?
-Та Бога ради, твоя ж дитина. Чи... Ну його в баню, слухай, дай мені спокій! Сама шукай лікарів, ще чого...
-Ігоре, мені дуже треба. Швидко і так, щоб знали ти, я і та людина. Ти обіцяв вирішити питання, сам запропонував, тоді я відмовилася, тепер дитина мені не потрібна. Чи почати тривалі переговори з твоєю мамою?
Оксана таки знача, чим налякати хлопця.
-Добре, не починай. Сьогодні, мабуть, пізно вже...
-Лише початок четвертої. Сідай на телефон, видзвонюй, нікуди від тебе твої гирі з штангами не втечуть. І не стирить ніхто - ти ж там у спортзалі самий сильний та крутий. Ігоре, справа серйозна.
Сопіння в трубку.
-Ти де?
-Я де? Вдома.
-Уф-ф-ф! Сиди, чекай.
Озвався Ігор аж за три години, на той час мама вже прийшла з роботу і поралася на кухні, чекаючи на Олега. Оксана намагалася уникати дурних запитань, вона й сама бачила, що мама з коханцем криються, навіть розуміла причину такої зовсім не дорослої поведінки, хоча Рибалка й не приховував від дівчини всю серйозність та небезпечність ситуації, вона ж бо безпосередній учасник подій. Тому її дещо втаємничений вигляд не турбував дорослих і, головне, не викликав підозри. Телефон Оксана занесла в спальню, причинила за собою двері.
-Ну?
-Гну! Довелося-таки маму підключати. Мою.
-Придурок!
-Не собачься! Інакше ніяк, це її крюки в поліклініці. Значить, можеш спати спокійно, твоїй старій моя нічого не скаже, навпаки - сама зацікавлена, аби минулося швидко, тихо, без скандалу. Там домовляються вже на завтра, за оплату не хвилюйся. Зможеш приїхати? Це на Чоколівці.
-Тільки мене зустріти треба. Провести.
-Ага, оце я тебе за ручку до гінеколога поведу!
-Що такого?
-Нічого! Записуй адресу... Третій поверх, триста шостий кабінет, Галина Мелорівна...
-Як-як?
-Ме-ло-рів-на! Назарова Галина Мелорівна. Вона чекатиме, - помовчав трохи. - Ні пуху, ні пера.
-Сам додумався? Іди к бісу, мудило!
Тільки-но натиснула на кнопку радіотелефону, вимикаючи зв`язок, як роздратованість ніби водою змило. Отже, завтра. Завтра вона стане вільною для свого коханого. До речі, здається, він прийшов.
-Ми ж перейшли на "ти", Ксеню, причому давненько.
-Вибач..., - Оксана вчасно проковтнула частку "те". - Вибач. Ніби звикла, а все одно якось... Не знаю, не можу пояснити.
Аби не дратувати гусей зайвий раз, донька повідомила мамі, що їй остогидло сидіти в квартирі і вона хоче вийти. Не конче повертатися до шкільних занять, без цього вона поки що чудово обходиться. Просто пройтися, прогулятися. Повітрям подихати. На почату лютого зима знову нагадала про свої права, тому потішила киян легеньким морозцем і сніжком. Чисте повітря відчувалося навіть у найбільш загазованих районах. Дивно, але ані Людмила, ані тим більше постійно обережний Олег не заборонили прогулянки, не почали переконливо відмовляти, лякаючи бабаями. Навпаки, у голосі Рибалки чулося полегшення, та й конспіративність кудись здиміла. З цього Оксана зробила висновок - життя налагоджується. Галина з незвичним для дівчини по-батькові Мелорівна виявилася діловою небагатослівною дамою середніх літ, перед якою медсестри бігали на цирлах, а пацієнтки приходили, судячи з усього, за попереднім записом чи усною домовленістю. Побоювання дівчини не справдалися, жодних розпитувань не було - Галина Мелорівна вправно зробила свою справу, навіть сказала напутнє слово: "Добре, хоч не дуже затягла. Молода, на диво здорова, тепер такі дівки пішли - немає в нації здорових матерей. Ще не одного народиш, тільки дивись далі, обережніше". Після всього вона полежала на кушетці, згадуючи при цьому бункер і насилу стримуючись, аби не зіпсувати все, не підірватися і не кинутися геть або принаймні попроситися знайти спосіб покласти її нехай навіть на підлогу, потім підвезли додому. Чи Ігорева мама постаралася, чи сама Галина Мелорівна в незрозумілий спосіб прорахувала ситуацію - везли її не на "швидкій допомозі". Поява біля будинку машини з червоним хрестом вже привід для пліток, не вистачало, аби мамі хто ляпнув. Удома вона прийняла якісь таблетки, видані лікарем, і спробувала оцінити свій післяопераційний, навіть так - постабортний стан. Намагалася відчути всередині порожнечу, не відчула. Так само, ніде правди діти, особливо не відчувала в животі двомісячного ембріона. Цікаво, якою мусить бути жіноча реакція в подібних випадках? Не знайшовши нічого про це в медичному атласі, Оксана вляглася, дискомфорт таки був у наявності. Коли прийшла мама, донька здригнулася під пледом: ось зараз все розкриється, бо Ігорева матуся в останній момент вирішила, що її святий громадянський обов`язок поставити до відома матір неповнолітньої дівчини. Або таємницю розкрила якимось чином та ж таки Галина Мелорівна. Та мама, ледь встигла роздягнутися, вмостилася за компьютер, лиш мимохіть поцікавившись, кому донька така бліда і чому лежить, може, продуло на морозцю з незвички, усе ж таки тривалий час у теплій квартирі. Оксана пробуркотіла щось заспокійливе, мама занурилася з головою у свої підрахунки, незабаром прийшов Рибалка, вони зачинилися на кухні, про щось шушукаючись. Та Оксану це вже не обходило. За кілька днів вона запланувала собі побачення з Олегом без свідків, тет-а-тет.
Так і сталося. У середу, о другій годині дня, як раз під час офіційної обідньої перерви Карася, рятівник і врятована сиділи за столиком у кафе "Альбена", Оксана цмулила фірмове червоне вино, Олег пив чай, вирішив не випробовувати долю і поки не вживати перед кермом навіть ковтка пива. У чому тут справа, поки що не розумів, але дівчина виглядала вкрай серйозною.
-Власне, не знаю, з чого почати, - ковток вина. - вас із мамою наскільки серйозно?
Олег ледь не поперхнувся чаєм.
-Ти он про що... Розумію, давно пора було пояснити наші стосунки, - він відсунув чашку на середину столу. - Хоча ти ж сама усе бачиш, тай й, коли чесно, не до особливих пояснень було. Сама знаєш, - підбадьорююча посмішка. - То ти війну з бойкотом нам оголошуєш, то погані дяді. Не до розмов про вічне кохання.
-У вас вічне кохання? Його не буває, неправда це. Різні там захоплення тимчасові, під настрій.
-Не хочу показатися розумним правильним старшим дядею, тим більше таку роль навряд чи потягну. У колишній ментів це погано виходить. Тим більше я ніколи не працював спеціально по неповнолітнім, - хотів сказати "злочинцям", та стримався - уточнення недоречні, бо неповнолітній злочинець у першу чергу - неповнолітній, така собі мавпочка, котра наслідує "старших крутих пацанів". - У твоєму віці справді неможливе вічне кохання, бо жити і кохати ти лише починаєш. Не смійся, як можу - так тобі пояснюю. Ми з твоєю мамою інакші, інакше дивимося на стосунки чоловіка та жінки. Отак, як з тобою, наші стосунки ми не обговорювали, аж дивно... Але я тепер говорю лише за себе: такої, як твоя мама, мені, старому та дурному, завжди не вистачало. Тут уже інтуїція підказала - воно! Коряво я все ж таки пояснюю, ну не навчився кучеряво говорити, освіта не підходяща.
