Мама, донька, бандюган - Кокотюха Андрей Анатольевич (хороший книги онлайн бесплатно txt) 📗
Цікавила постать того самого невідомого супермена, котрий не просто зміг вирахувати, де може бути захована бранка, хоча ниточки не залишили йому жодної, а й визволити дівку з полону. Спритно крутонулася бабенція, Жигун визнав - він її недооцінив. Ще ж так хитро обставлялася, зіграла переляк, навіть щось робила, виконуючи його вимоги. Насправді ж нацькувала не них дружка.
Такий дійсно існує. Спостереження з квартири Жигун розпорядився зняти, але парочку ніг до Людмили Петрівни усе ж таки приставив. Повторювати трюк знову не мало сенсу, він загорівся новою ідеєю - вирахувати того, кого жінці вдалося потай нацькувати на нього, Сергія Жигуна. Оборудка не зірвалася, та йому плюнули в морду, дозволяти так чинити з собою означає не поважати себе. Он Савицький, той, здається. навіть радіє, що дівку відбили і всі плани полетіли шкереберть, лайно рідке, казанова новонароджений, мудило, боягуз... Завжди він, бачте, виступав проти подібних методів, от маємо тепер... Прикро, що Савицький фігура в його планах необхідна, навіть одна з головних. Прибрати Дениса Жигун заклав у кошторис років так через чотири не раніше, вони лише до середини наступного року при хороших розкладах на ноги стануть, ще утриматися треба, без Савицького ніяк. А ось особистим життям пані Сошенко поцікавитися є резон. Власне, коханець у неї є. Причому - віднедавна, так, принаймні, подруги кажуть. Бабці при вході в під`їзд навіть описали чоловіка, котрий почав учащати в квартиру до банкірші - так чомусь охрестили Людмилу консьєржі. Хто він, де працює, хто за ним стоїть, далі невідомо. Коли мент - краще відступитися. В іншому випадку суворо покарати. Є один слідок: дівчисько на ранок привіз мужик, якого пропасли і виявили, що він - справжнісінький ментяра, але подальша перевірка показала - одружений, дружину обожнює, з тьотью Людою після того жодних контактів не мав. Тим не менше апаратуру в її квартирі хтось знайшов і повирубав. Нічого, коли все йшло за його розрахунками, - а воно так і йшло, принаймні Водолаз, котрого спритна полонянка реально позбавила ока, божиться, що колов, як наказали, - то згадку про себе Жигун цій сімейці залишив, дуже скоро візьме реванш.
Ага, про ментів, поки не забулося. Здається, "макаров", знайдений на алеї, десь уже стріляв, причому не так давно, свої люди в обласному управлінні сказали, справу там ведуть. Добре хоч у охоронців, представників відомої фірми "Центура", знайшлися документи на право носіння не лише газової, а й вогнепальної зброї, тому стрілянина з їхнього боку виглядала цілком виправданою, зайвих проблем у пацанів не виникне. Значить, тільки-но біографія чужого "макарова" вималюється більш-менш чітко, Жигуна поставлять до відома, домовленість така існує. Автомата ніде не знайшли, навіть біля простреленого "джипу" його не залишили, ще в них гранати водяться. Цікаво, де визволителі озброювалися... По цьому питанню теж ведеться робота. Щойно вона дасть результат, Жигун почне діяти. Савицький добре хоч усвідомив - його ці проблеми теж обходять, пообіцяв підтримати своїми людьми, начальником служби охорони базару дуже задоволений. Як там його... Карась, Рибалка Олег. Жигун до колишніх ментів ставився з підозрою, тим більше - до бійців охоронних служб, за спиною в яких немає яскравого бандитського минулого. Охорона "Універсуму" славиться саме цим. І тут Дениско маратися не хоче, чистюля довбаний!
Спілкуватися партнерам після подій в "Затишку" ставало дедалі важче.
-І як я повинен реагувати? Спокусив та покинув?
-Ти збираєшся кинути жінку з дитиною?
Замість відповіді Рибалка притиснув тоді Людмилу до себе, поцілував без звичної жадібної пристрасті, характерної для нього. Ніжно, обережно, немов торкався тоненької китайської порцеляни.
-Вибач, я не те хотів сказати. Я можу тут стрибати з радощів до стелі, верещати, як навіжений. Просто жодна з жінок ще не ставила мене перед фактом, що я скоро стану батьком. Тому я просто не знаю, як поводять себе мужики в подібних ситуаціях. Мабуть, отак.
Роззирнувшись, він пірнув у підземний перехід і виринув назад за якусь мить не з букетом - з оберемком троянд. Людмила щасливо засміялася.
-В принципі здорова чоловіча реакція. Правда, вчать хорошим манерам різні фільми, в основному - старі радянські, про колгосп чи романтиків-студентів.
-В кіно прийнято негайно відзначати такі події. Куди поїдемо?
-Ми вже все забули?
Справді. Рибалка спохмурнів. Наступного дня після стрілянини, коли Малий доставив тиху й покірну Оксану додому, а Рибалка назирав за ним, помітив - від дому причепився "хвіст". Малого новина не надто засмутила: "Коли вони захочуть пасти мене постійно, здохнуть після першої ж доби, козли. Не страшно, зуби поламають. Ось ти обережним будь". Це Олег знав і без чужих поряд, тому навіть перестав приходити до Людмили додому: він оцінював здібності розлюченого поразкою Жигуна об`єктивно, тому цілком міг припустити, що консьєржі отримали по дрібній зеленій купюрі і ще отримають після того, як вкажуть Людмилиного хахаля. Досвід опера підказував - дідусі та бабусі знають все, більш надійної агентури годі шукати. Тому коханці зустрічалися поки що, ніби підпільники або сектанти, Людмила за цих кілька днів освоїла науку рубки "хвостів", обох дорослих людей такий стан речей дратував. Та вони дійшли спільної думки: поки що обережність мусить бути граничною.
-Ксені скажемо?
-Сама як думаєш?
-Поняття не маю. Знаєш, я теж вперше в ситуації, коли треба повідомити рідну доньку, шістнадцятирічну дівчину, вже скоро два місяці як вагітну від справжнісінького вибздика і планує народжувати без батька, що мама теж, вибачте на слові, підзалетіла, народить від коханця братика чи сестричку, а стане бабусею за два місяці до того, як народить сама. Уяви картину: бабуся годує грудями власне немовля, рідного братика доньчиного дитинчати. Може мені...
-Думати забудь. Людо, я хочу цієї дитини. А наші стосунки...
-Не поспішай... Олежко, я не знаю, не певна... Боюся... Ці всі стеження, нічого ж зробити не можна.
-Придумається. Треба мені мізками поворушити. Можна переловити цю гоп-компанію по одному і передушити тихцем по темних кутках.
-Тьфу на тебе, садюга! Ти справді здатен на це?
-О-о, ви мене, дєвушка, погано знаєте. Я б навіть сказав - зле знаєте! Адже ви моя жінка з моєю дитиною, горе тому, хто хоч кашляне без дозволу у ваш бік.
-Перестань, я серйозно.
-І я. Можна спробувати фаснути на них знайомого тобі Малого, лишилося придумати, як саме. Слухай, це мої проблеми. Мене інше хвилює. Наші стосунки якось би облагородити чи що...
-Фу, юначе, дуже брутально. Ви хочете одружитися, мой той пацан, по зальоту?
-Я просто хочу взяти з вами, дєвушка, законний шлюб.
-Мусимо почекати, хоч трохи. Оксана... Вона змінилася за останні тижні. Кілька таких потрясінь, вона розповідала про той бункер чи де там її тримали... Бр-р-р, сволота!
Рибалка вирішив за краще не казати Людмилі про нові пікантні обставини. Про прямий зв`язок Жигуна з його шефом, Савицьким. І виходить, рухається Карась по ще тоншому, аніж Людмила з Оксаною, вагітні мама з донькою, льоду. Відтак йому не лише не можна провалюватися самому, а ще й утримати обох жінок. Між тим розколоти його можуть у будь-яку хвилину, причому абсолютно випадково. Звичайно, в обличчя не впізнають, ніхто його не бачив толком, але ж зафіксують поряд з Людмилою незнайомого чоловіка, прокачають його, два і два Жигун складати вміє, судячи з усього, дуже добре. Жити постійно під дамокловим мечем, особливо в світлі останніх подій, несолідно дорослим людям. Хіба...
-Ви мені відмовляєте, дєвушка? Підносите гарбуза, за давнім українським звичаєм?
-Просто пропоную почекати. Кінець кінцем зареєструватися. Поставити оті формальні штампики в паспортах тепер просто. Але, - Людмила повела плечима, сторожко роззирнулася довкола, - якось незатишно, знаєш... Відчуваю на собі сторонні погляди. Чи це нервове?
