Євангелія від Ісуса Христа - Сарамаго Жозе (онлайн книга без txt) 📗
У ту ніч Ісусові приснився батько. Він уклався спати на подвір’ї, під повіткою, бо коли настав час лаштуватися до сну, зрозумів, що в кімнаті, де в марних пошуках затишного притулку сплять покотом десятеро людей, він заснути не зможе, давно минув той час, коли він не помітив би великої різниці між своїми братами, сестрами й отарою овець, тепер він постійно наштовхувався б на чиїсь ноги, руки, доторки до яких були для нього не дуже приємні. Перед сном Ісус пригадав Марію з Магдали і все те, що вони удвох витворяли, й ці думки так його схвилювали та розпалили, що йому двічі довелося підводитися зі своєї солом’яної постелі, щоб пройтися подвір’ям і охолодити кров, та коли він нарешті таки заснув, його сон був глибокий і непробудний, наче сон невинної дитини, його тіло наче пливло за течією річки, м’яко погойдуючись на її поверхні, а вгорі над ним пропливали віти дерев і хмари, а якась безголоса пташка то з’являлася, то зникала. Його сон почався тоді, коли він відчув легкий доторк, так ніби його тіло, пливучи за водою, доторкнулося до якогось іншого тіла. Він подумав, що це Марія Магдалина, й, усміхаючись, обернув до неї голову, але побачив, що по тій самій воді, під тим самим небом і тими самими вітами пливе його батько і та сама безмовна пташка літає над ним. Давній крик жаху почав утворюватися йому в горлі, але він утримав його там, сон відрізнявся від уже звичного, тепер він не був дитиною і не стояв серед інших дітей на майдані у Віфлеємі в чеканні неминучої смерті, не цокали копита й не чутно було іржання коней, не чулося брязкоту та скреготіння зброї, лише шовковистий плюскіт води, два тіла, що ніби утворювали один пліт, — батько й син — пливли за течією однієї річки. У цю мить страх покинув душу Ісуса, і на його місце прийшла бурхлива радість, відчуття справжнього захвату, великого торжества. Батьку мій, вигукнув він уві сні. Батьку, повторив він, уже прокинувшись, але тепер уже зі слізьми в голосі, бо побачив, що він знову сам-один. Йому хотілося повернутися в сон, повторити його від першої миті, щоб знову пережити радісний подив від того доторку, знову побачити батька й пливти разом із ним за течією, до кінця вод і кінця віків. У ту ніч йому не вдалося повернутися в цей сон, але той давній сон тепер уже не мучитиме його, на місце страху прийшла радість, на місце самоти — товариство батька, загроза близької та неуникної смерті зміниться обіцянкою життя, і хай тепер учені книжники, обізнані в усіх хитросплетіннях Святого Письма, розтлумачать нам, якщо зможуть, значення того сну, який наснився Ісусові, значення річки і течії, значення навислого над водою гілля дерев і хмар, які пропливають у небі, значення пташки, що не подає голосу, й пояснять, як завдяки тому, що все це поєдналося в певному порядку, змогли поєднатися батько й син, хоч провина одного залишається непрощенною, а біль другого не може бути зцілений.
Наступного дня Ісус хотів допомогти Якову в теслярській справі, але відразу стало очевидно, що його добрі наміри ніяк не можуть замінити майстерність і досвід, яких у нього не було, і що в ті останні роки, коли сам батько навчав його свого ремесла, він дуже мало чого досяг. Що ж до Якова, то він набув майстерності, яка була достатньою, щоб успішно виконувати замовлення клієнтів, і навіть Йосип, хоч йому ще не було навіть чотирнадцяти років, уже опанував мистецтво обробітку дерева настільки, що міг би повчити свого найстаршого брата, якби такий замах на авторитет старшого віку був дозволений суворими правилами родинної ієрархії. Щодо Якова, то він, сміючись над невмінням Ісуса, сказав йому: Той, хто зробив тебе пастухом, загубив тебе, і важко було уявити собі, щоб ці слова, сповнені приязної іронії, могли ховати в собі якусь потаємну думку або були наділені другим змістом, а проте, почувши їх, Ісус рвучко відсахнувся від верстата, а Марія сказала своєму другому синові: Не говори про згубу, не клич диявола та зло в наш дім. Але ж я нікого не кликав, мамо, відповів приголомшений Яків, мені просто так сказалося. Ми всі чули, щo тобі сказалося, відрубав Ісус, чув я і чула наша мати, і це в її голові пастух поєднався зі згубою, а не в твоїй, ти нічого про це не міг знати, а вона знає. Я тебе остерегла, сердито промовила Марія. Остерегла тоді, коли зло було вже скоєне, і я тепер дивлюся й не бачу його. Найсліпіший сліпець — це той, хто не хоче бачити, сказала Марія. Ці слова розсердили Ісуса, який відповів із гнівом у голосі: Замовкни, жінко, бо якщо очі твого сина й побачили зло, то спочатку воно постало перед тобою, але ті самі очі, які ти щойно назвала сліпими, побачили й те, чого ти не бачила й не побачиш ніколи. Авторитетний голос першонародженого сина і твердість його тону, а також загадковий зміст його слів примусили Марію відступити, а проте в її відповіді пролунало останнє застереження: Пробач, я не хотіла тебе образити, нехай Господь завжди оберігає світло твоїх очей і твоєї душі. Яків дивився на матір, дивився на брата, він розумів, що вони посварилися, але не мав найменшого уявлення про те, які давні причини могли пояснити цю сварку, а для виникнення нових причин не вистачило б часу. Ісус рушив до будинку, але, переступаючи через поріг, обернувся і сказав матері: Відішли дітей, нехай вони пограються десь надворі, бо мені треба поговорити з тобою, а також із Яковом та Йосипом. Малюки повибігали з дому, і будинок, ще хвилину тому переповнений дітлахами, раптом спорожнів, і четверо людей посідали на підлогу, Марія між Яковом і Йосипом, Ісус навпроти них. Запанувала тривала мовчанка, ніби всі, наперед домовившись, хотіли дати досить часу дітям, чия присутність була небажаною, щоб вони встигли відійти на таку відстань, куди навіть відлуння від їхньої розмови не долинатиме, а тоді нарешті Ісус заговорив, повільно карбуючи слова: Я бачив Бога. У першу мить на обличчі матері та братів з’явився вираз священного жаху, який швидко змінився виразом обережної недовіри, а між першим і другим виразом на обличчі Якова встигло промайнути щось подібне до виразу зловтішної підозри, а на обличчі Йосипа — захоплене збудження, тоді як тінь гіркого смирення затьмарила погляд Марії. Ніхто не обізвався, і тоді Ісус повторив: Я бачив Бога. Якщо, за народним повір’ям, мить мовчанки означає, що пролетів янгол, то тут вони, либонь, пролітали знову й знову, один за одним, Ісус сказав усе, що хотів сказати, його родичі не знали, що йому відповісти, певно, незабаром усі вони підведуться, і кожне з них повернеться до свого життя, запитуючи себе, чи не наснився їм сон, адже надто неймовірним було те, що повідомив їм Ісус. Проте мовчанка, якщо дати їй час, має ту властивість, що сама себе заперечує, вимагаючи, щоб хтось неодмінно її порушив. Тому, коли напруга чекання стала нестерпною, Яків поставив запитання, не наповнене жодним конкретним змістом, суто риторичне запитання, як то кажуть: А ти певен? Ісус нічого не відповів, лише подивився на брата таким поглядом, яким, певно, дивився на нього Бог зі своєї хмари, й утретє повторив: Я бачив Бога. Марія не стала нічого запитувати, лише сказала: Тобі привиділося. Мамо, привидітися може все, що завгодно, але те, що нам увижається, не розмовляє, а Він говорив зі мною, — відповів Ісус. Яків оговтався від замішання й вирішив, що в брата з головою не все гаразд — що за нісенітниця, він бачив Бога й розмовляв із Богом? У такому разі чи не Господь поклав тобі ті монети в торбу, запитав він з іронічною посмішкою. Ісус почервонів, але відповів сухо: Ми все одержуємо від Господа, Він завжди шукає і знаходить дороги, які ведуть до нас, і ці гроші я одержав не від Нього, але за його сприяння. І що ж тобі сказав Господь, і де ти був, коли його бачив, уві сні чи наяву? Я був у пустелі, шукав там вівцю, й він покликав мене. І що він тобі сказав, якщо тобі дозволено повторити його слова? Що одного дня він зажадає від мене моє життя. Життя кожної людини належить Господу. Так я йому й сказав. А він? Що в обмін на життя, яке я йому віддам, він обдарує мене могутністю й славою. Ти здобудеш могутність і славу, після того як помреш? — запитала Марія, не певна, що вона все почула правильно. Так, мамо. Але яка слава, яка могутність може бути дарована тому, хто помер? Я не знаю. Тобі це примарилося. Я не спав, а шукав у пустелі вівцю. І коли Господь захоче взяти твоє життя? Я не знаю, але він сказав, що знову прийде до мене, коли я буду готовий. Яків подивився на брата з тривогою в погляді, а тоді висловив припущення: Жарке сонце пустелі вплинуло тобі на голову, а Марія несподівано запитала: А вівця? Що сталося з вівцею? Господь наказав мені принести її в жертву, щоб скріпити нашу угоду. Ці слова обурили Якова. Ти блюзниш, брате, Господь уклав угоду зі своїм народом, а не з окремою людиною, такою, як ти, син теслі, пастух і більше ніхто. Марія, судячи з виразу її обличчя, схоже, докладала великих зусиль, щоб зловити якусь думку, так ніби боялася, що вона зникне з-перед її очей, але нарешті зловила її за кінчик і поставила те запитання, яке хотіла поставити: А що то була за вівця? Це було те саме ягня, яке я тримав на руках, коли ми зустрілися в Єрусалимі, біля брами Рамала, я тоді не захотів віддати його Господу, й Господь тепер у мене його забрав. А яким він був, Бог, коли ти його побачив? Він був у хмарі. Відкритій чи закритій? — запитав Яків. То був стовп диму. У тебе не все гаразд із головою, брате. Якщо у мене не все гаразд із головою, то так захотів Господь. Ти потрапив під владу Диявола, радше викрикнула, ніж сказала Марія. У пустелі я зустрів не Диявола, а Господа, і якщо я й справді тепер перебуваю під владою Диявола, то так хоче Господь. Диявол був із тобою, відколи ти народився. Ти справді так вважаєш? Так, я це знаю і знаю, що ти жив із ним і без Бога чотири роки. А після того, як я прожив чотири роки з Дияволом, я зустрівся з Богом. Ти розповідаєш жахливі небилиці та брехню. Я твій син, ти мене народила на світ, тож вір у мене або відкинь мене. Я тобі не вірю. А ти, Якове? І я тобі не вірю. А ти, Йосипе, який носиш ім’я нашого батька? Я тобі вірю, але не вірю тому, що ти розповідаєш. Ісус підвівся, подивився на всіх згори вниз і сказав: Коли Господь виконає обіцянку, яку він мені дав, вам доведеться мені повірити. Він узяв свою торбину й патерицю, взув сандалії. Уже в дверях він поділив гроші на дві частини і сказав: Це на посаг для Лізії, на її життя у шлюбі, й поклав їх на порозі, монету до монети, а решта повернеться туди, звідки прийшла, можливо, там вона також перетвориться на посаг. Він обернувся до дверей і хотів уже вийти не попрощавшись, але Марія йому сказала: Я помітила, що у твоїй торбині немає чашки. У мене вона була, але розбилася. Он там стоять чотири чашки, вибери одну й візьми собі. Ісус завагався, він не хотів брати нічого, але все ж таки підійшов до печі, де стояли чотири чашки, вкладені одна в одну. Вибери собі одну, повторила Марія. Ісус зробив, як вона сказала. Він обрав ту, що здалася йому найдавнішою. Ти обрав ту, яка тобі найбільше підходить. Чому? Вона має колір чорної землі, не розіб’ється й не зітреться. Ісус поклав чашку в торбину, стукнув патерицею по землі. Скажіть іще раз, що не вірите мені. Ми тобі не віримо, сказала мати, а тепер не віримо більше, аніж раніш, бо ти обрав собі знак Диявола. Про який знак ти говориш? Про цю чашку. І в цю мить, прийшовши десь із далеких глибин пам’яті, у вухах Ісуса пролунали слова Пастиря: Ти матимеш іншу чашку, й вона не розіб’ється доти, доки ти житимеш. Мотузка, що була натягнута на всю свою довжину, раптом обкрутилася в кільце й зав’язалася вузлом. Удруге Ісус покидає батьківський дім, але тепер він не каже: Так чи інак, я повернуся. І коли, обернувшись спиною до Назарета, він спускається по схилу першого пагорба, його тривожить думка проста, але сповнена глибокого смутку: А що як і Марія Магдалина не повірить мені?
