Євангелія від Ісуса Христа - Сарамаго Жозе (онлайн книга без txt) 📗

Під час вечері Марія Магдалина запитань не ставила, а тільки хотіла знати — і немає потреби пояснювати, що це не одне й те саме, — як він дістався до рідного села, чи нічого поганого не сталося з ним у дорозі та інші такі не дуже істотні подробиці. А по закінченні трапези вона взагалі замовкла і стала чекати, бо не її черга була говорити. Ісус подивився на неї пильним поглядом, ніби стояв на скелі над морем і оцінював свої сили, перш ніж стрибнути у воду: так дивляться не тому, що бояться хижих тварюк, які можуть зачаїтися там у глибинах, або бояться розбитися об гострі вершини підводних рифів, а просто запитують себе, чи вистачить сміливості кинутися вниз. Ісус знає цю жінку вже цілий тиждень, цього досить, аби знати, що, коли він до неї прийде, вона завжди розкриє йому свої обійми і запропонує своє тіло, але йому страшно признатися їй у тому, хоч час для цього, безперечно, настав, що лише кілька годин тому його відкинули люди, рідні йому по крові, але ЯКІ ВИЯВИЛИСЯ чужими по духу. Ісус вагається, не знає, по якій дорозі пустити свої слова, й замість необхідного тривалого пояснення у нього з губів зривається проста фраза, якою він хоче вигадати час, але ймовірніше, що в такий спосіб він лише втратить його: Ти не здивована, що я повернувся так рано? Я стала чекати тебе відразу, коли ти пішов, я не рахувала часу між тими хвилинами, коли ти пішов і коли повернувся, і я не рахувала б його навіть тоді, якби він тривав десять років. Ісус усміхнувся і злегка стенув плечима, він міг би вже й зрозуміти, що з цією жінкою немає сенсу ані прикидатися, ані ховатися за ухильні слова. Вони сиділи на підлозі, обличчям до обличчя, між ними був світильник і рештки від вечері. Ісус узяв шматок хліба, розломив його на дві половини і сказав, подавши одну Марії: Нехай цей кусень буде хлібом істини, з’їмо його, щоб не піддати сумніву нічого з того, що буде тут сказано. Нехай буде так, погодилася Марія з Магдали. Ісус доїв хліб, зачекав, поки вона доїсть і свій, і сьогодні уже вчетверте промовив: Я бачив Бога. Марія Магдалина не змінилася на обличчі, лише трохи поворухнула руками, які склала на колінах, і запитала: Ти саме це хотів сказати мені, якщо нам судилося ще зустрітись? Так, і що більше подій зі мною відбувається, відтоді як чотири роки тому пішов із дому, то дужче я переконуюся в тому, що між ними існує зв’язок, хоч і не можу пояснити, чому й для чого. Я наче твій рот і твої вуха, відповіла йому Марія Магдалина, те, що ти говориш, ти ніби говориш самому собі, я лише те, що є в тобі. Тепер Ісус міг почати свою розповідь: вони обоє розломили хліб істини, й у житті нечасто бувають такі години, як ця. Ніч докотилася до світанку, вогник світильника двічі помирав і двічі воскресав між ними, Ісус розповів тут усю свою історію, яка вже нам відома, зокрема й багато таких подробиць, які ми не визнали гідними нашої уваги, виклав багато думок, які ми попропускали, й не тому, що Ісус хотів їх від нас приховати, а просто тому, що й євангеліст, погодьтеся, не може за всім устигнути. Коли Ісус почав розповідати про те, що було після того, як він повернувся додому, від смутку голос його став зовсім тихим, він завагався, чи розповідати їй про те, яке тривожне передчуття опанувало його перед тим, як він постукав у хвіртку отчого дому, й тоді Марія Магдалина вперше порушила мовчанку й запитала його тоном людини, яка наперед знає відповідь: Твоя мати не повірила тобі, так? Не повірила, відповів Ісус. І тому ти повернувся в цей дім? Так. Я все віддала б за те, щоб збрехати тобі тепер і сказати, що я тобі теж не вірю. Чому? Бо в такому разі ти знову зробив би те, що вже зробив, пішов би з цього дому, а мені, оскільки я тобі не повірила, не довелося б іти з тобою. Це не відповідь на моє запитання. Правда твоя, не відповідь. Отже? Якби я тобі не повірила, мені не треба було б переживати разом із тобою той жах, який доведеться пережити тобі. А звідки тобі відомо, що мені доведеться пережити жах? Я нічого не знаю про Бога, але знаю, що його прихильність може бути не менш жахливою, ніж його гнів. Звідки ти взяла цю дивну думку? Треба бути жінкою, аби знати, як тяжко жити, коли тебе відкинув Бог, але від чоловіка вимагається ні з чим не зрівнянна мужність, щоб жити і померти як його обранець. Ти хочеш мене налякати. Я розповім тобі про сон, який я бачила однієї ночі, коли переді мною з’явився малий хлопчик, він прийшов невідомо звідки, прийшов і сказав, що Бог жахливий, сказав це й відразу зник, я не знаю, хто був той малюк, звідки він з’явився і хто були його батьки. Це ж тільки сон. Ніхто краще тебе неспроможний зрозуміти, що слово «сон» не можна вимовляти таким недбалим тоном. А що сталося потім? А потім я стала повією. Але ж тепер ти покинула це ремесло. Але ж мій сон ніхто не спростував, навіть після того, як ти прийшов у моє життя. Ану повтори мені ще раз, що сказав той малюк. Він сказав, що Бог жахливий. Ісус побачив перед собою пустелю, мертву вівцю, кров на піску, почув, як задоволено засопів димовий стовп, і сказав: Можливо, можливо, але одне — побачити щось уві сні, й зовсім інше — пережити в реальній дійсності. Не доведи, Боже, щоб тобі й справді довелося таке пережити. Ніхто не уникне своєї долі. А про свою долю ти вже одержав перше серйозне провістя.

Над Магдалою і світом повільно оберталося склепіння неба, всіяне зорями. А в якомусь куточку нескінченності, нескінченно заповнюючи її собою, сидів Бог і переставляв якісь фігурки чи кидав кості, чи був заклопотаний якоюсь іншою грою, а до цієї руки в нього ще не дійшли, він просто пустив тут події своїм природним плином, можливо, тільки раз чи двічі підштовхнувши їх мізинцем, щоб якась дія чи думка не відхилилася вбік і не порушила невблаганну гармонію доль. Тому його анітрохи не зацікавила подальша розмова між Марією Магдалиною та Ісусом. І що ж тепер ти думаєш робити? — запитала вона. Ти ж сказала, що підеш зі мною, хоч би куди завела мене доля. Я сказала, що буду з тобою, хоч би де ти був. А яка різниця? Ніякої, але ти можеш залишитися тут на стільки, на скільки захочеш, якщо тільки тобі не бридко буде жити в домі, де я торгувала своїм тілом. Ісус замислився, а тоді сказав: Я спробую знайти собі роботу в Магдалі, й ми тут житимемо як чоловік і дружина. Ти обіцяєш надто багато, мені досить буде, якщо ти дозволиш мені перебувати біля ніг твоїх.

Роботу, звичайно, Ісус у Магдалі не знайшов, зате вдосталь наслухався клинів і глузів та натерпівся знущань, а чого можна було сподіватися, коли такий юний хлопець, майже підліток, живе зі шльондрою, яка відома всій окрузі. Стривайте-но, подейкували злі язики, мине ще кілька днів, і ми побачимо, як він сидить на ґанку, чекаючи, поки з дому вийде черговий клієнт. Два тижні Ісус терпів, а тоді сказав Марії: Я йду звідси. А куди? До моря. Вони пішли вдосвіта, й жителі Магдали не встигли прибігти вчасно, щоб бодай чимось поживитися з будинку, в якому палахкотіла пожежа.

Через кілька місяців, дощової й холодної зимової ночі, янгол увійшов у дім Марії з Назарета, й ніхто з дітей не прокинувся, й лише Марія помітила появу гостя, та й не могла вона її не помітити, бо янгол прийшов саме до неї і саме до неї звернувся з такими словами: Ти повинна знати, о Маріє, що Господь домішав своє сім’я до сімені Йосипа того ранку, коли ти зачала вперше, й унаслідок цього саме сім’я Господа, а не сім’я твого чоловіка спричинилося до зачаття твого сина Ісуса. Марія дуже здивувалася, почувши цю новину, суть якої, на щастя, дійшла до неї цілком ясно, попри плутане красномовство янгола, й запитала: То, виходить, Ісус — син мій і Господа? Жінко нечемна й зухвала, як ти смієш ставити себе на перше місце перед Господом, ти повинна була б сказати «Син Господа і мій син», а не навпаки. Син Господа і твій син? Та не мій, а твій, син Господа і твій син. Облиш морочити мені голову, скажи, нарешті, ясно та чітко, чий же все-таки син Ісус? Він син Господа й тільки Господа, а ти лише зачала його, виносила й народила. То Господь мене не обирав? Ну, як тобі сказати: Господь у той час був поблизу, це можна було зрозуміти з того, якими незвичайними стали барви неба, й він звернув увагу на те, що ти і Йосип люди міцні й здорові, і якщо ти досі пам’ятаєш, як і в чому знаходить вияв жадання, він зажадав тебе, й у результаті через дев’ять місяців народився Ісус. А я можу бути цілком певна, якщо існує така певність, у тому, що завагітніла від сімені Господа? Це питання досить-таки делікатне, ти вимагаєш від мене не більше й не менше, як встановлення батьківства, а річ у тому, що в таких випадках, коли при заплідненні жінки змішується сім’я кількох чоловіків, жодні аналізи, жодні тести, жодні підрахунки кров’яних тілець не можуть гарантувати абсолютної певності. Бідолашна я, бідолашна, я ж бо думала, вислухавши тебе, що Господь обрав мене дружиною того ранку, а виявляється, все було випадковістю, могло бути так, а могло бути інакше, і скажу я тобі, що даремно ти спустився сюди, в Назарет, бо ти лише посіяв сумнів у моєму серці, а проте, коли хочеш почути від мене правду, то ось що я тобі скажу: син Господа, хай навіть я буду йому матір’ю, має бути схожий на Бога і обличчям, і постаттю, і словами й тоді, коли він тільки народиться, й тоді, коли виросте, а я бачу, хоч материнська любов і сліпа, що мій син цим вимогам не задовольняє. Маріє, твоя перша помилка полягає в тому, що ти думаєш, ніби я прийшов, щоб розповісти тобі про ту невеличку любовну пригоду Господа, а твоя друга велика помилка — думати, ніби краса й красномовство людини створені за образом і подобою Господа, тоді як Господь — ти вже мені повір, адже я часто в нього буваю, — має звичай бути цілковитою протилежністю тому, як уявляєте його собі ви, люди, і я скажу тобі по секрету, Господь іншим бути й не зміг би, від нього набагато частіше доводиться чути «ні», аніж «так». А мені завжди казано, що дух заперечення — то Диявол. Ні, дочко моя, Диявол — це дух, який сам себе заперечує, і якщо ти у своєму серці не бачиш різниці, то ніколи не знатимеш, кому ти належиш. Я належу Господові, звісно. Ось ти кажеш, що належиш Господові, а сама припустилася третьої і найгіршої помилки, бо не повірила синові своєму. Ісусові? Так, Ісусові, бо ніхто з інших твоїх дітей Бога не бачив і не побачить ніколи. Скажи мені, янголе, посланцю Божий, то це правда, що Ісус бачив Бога? Так, це правда, і як дитина, яка вперше у своєму житті знайшла пташине гніздо, він прибіг до тебе, щоб тобі це сказати, а ти йому сказала, що це неправда, що гніздо, певно, порожнє, а як і є в ньому яйця, то вони протухли, а якщо нема, то їх пожерла змія. Пробач мені, янголе, за те, що я сумнівалася. Ти у мене просиш пробачення чи у свого сина? У нього й у тебе, у вас обох, що я повинна зробити, аби залагодити свою провину? А що тобі підказує твоє материнське серце? Що я повинна знайти його, сказати, що вірю йому, прошу простити мені, повернутися додому й там чекати, коли настане його час і Господь покличе його. Правду кажучи, я не переконаний, що ти не прийдеш до нього запізно, немає у світі вразливішого створіння, ніж підліток, ти ризикуєш почути від нього не вельми приємні слова й побачити, як він зачинить двері під самісіньким твоїм носом. Якщо він так зробить, то в усьому буде винен той демон, який зачарував його й занапастив, не знаю, чому Господь — адже він батько, зрештою! — дозволив тому нечистому таке витворяти. Про якого демона ти говориш? Про того пастуха, в якого мій син працював чотири роки, доглядаючи отару, яка невідомо навіщо існує й кому потрібна. А, ти про пастуха… Ти його знаєш? Ми ходили з ним до однієї школи. Навіщо ж Господь дозволяє йому топтати ряст і жити у своє задоволення? Бо цього вимагає добрий порядок у світі, але останнє слово завжди буде за Господом, ми тільки не знаємо, коли він його промовить, але будь певна, одного ранку ми прокинемося й побачимо, що зла більше немає у світі, а зараз мені час іти, і якщо маєш якісь запитання, то не барися. Я маю лише одне. Я тебе слухаю. Навіщо Господові потрібен мій син? Твій син — це тільки так говориться. В очах світу — він мій син. Ти запитуєш, навіщо він йому потрібен, і ти знаєш, це добре запитання, атож добре, проте, на жаль, я не знаю відповіді на нього, розумієш, окрім них двох, ніхто цього не знає, та боюся, що й Ісусові відомо не набагато більше, аніж він тобі сказав. Він сказав мені, що по смерті здобуде могутність і славу. Про це мені відомо. Але що мій син повинен зробити у своєму житті, аби заслужити ті чудеса, які йому пообіцяв Господь? О жінко, темна й обмежена, невже ти віриш у те, що це слово існує для Господа, що для нього має якусь ціну й значення те, що ви з такою нахабною самовпевненістю схильні називати своїми заслугами, які ще заслуги можуть бути у вас, нікчемних рабів, крім слухняного виконання волі Господньої? Гаразд, гаразд, я більше нічого не стану в тебе запитувати, я й справді нікчемна раба Господня, нехай усе буде по його волі, лише скажи мені, де після стількох місяців я зможу знайти свого сина? Шукай його, це твій обов’язок, він також ходив шукати вівцю, яка відбилася від отари. Щоб забити її. Заспокойся, твоєму синові це не загрожує, але ти його вб’єш, якщо не будеш біля нього в годину його смерті. А звідки ти знаєш, що я не помру перша? Я перебуваю надто близько до тих центрів, де все вирішується, а тепер прощай, ти поставила мені всі ті запитання, які хотіла поставити, можливо, й не всі, але то вже не мій клопіт. Поясни, що ти хотів сказати. Сама собі поясни. І з цими словами янгол зник, а Марія розплющила очі. Усі її діти спали, трьома окремими групами. Яків, Йосип і Юда, найстарші, в одному кутку, в іншому кутку — менші, Симон, Юстин і Самуїл, а двоє дівчат, як зазвичай, спали по обидва її боки, але тут очі Марії, і так приголомшеної тими істинами, які відкрив їй янгол, мало не вискочили на лоба від подиву: її старша дочка лежала, широко розкинувши руки й ноги, майже гола — її сорочка задерлася вище грудей, вона глибоко зітхала і млосно усміхалася у глибокому сні, й крапельки поту блищали в неї на чолі та верхній губі, що, здавалося, розпухла від поцілунків. Якби Марія не була певна, що тут недавно побував лише балакучий янгол, то ці прикмети здалися б їй надто очевидними й однозначними, і вона зняла б крик, що тут недавно побував демон-інкуб, із тих, які зваблюють сонних жінок, і підступно проник у неготове до такого нападу тіло дівчини, поки мати розважала себе розмовою, і можливо, — тільки ми про це не знаємо, — ті янголи завжди вирушають на свій промисел у парі, й поки один із них відвертає на себе увагу розмовою, другий мовчки здійснює свій actus nefandus, [4] хоч це тільки так говориться, нічого негідного в цьому діянні немає, й усе вказує на те, що наступного разу вони обміняються ролями, щоб ані в того, хто спить, ані в того, хто сниться, не пропадало відчуття благодійної єдності плоті й духу. Марія, як могла, накрила дочку, натягнувши їй сорочку до того місця, яке непристойно залишати відкритим, потім розбудила її й тихим голосом запитала, притуливши губи майже їй до вуха: Що тобі снилося? Захоплена зненацька, Лізія не змогла збрехати й розповіла, що бачила уві сні янгола, але він нічого їй не сказав, а тільки дивився на неї, і їй було так добре від того ніжного й ласкавого погляду, що, либонь, і в раю не буває краще. Він до тебе не доторкався? запитала Марія, і Лізія їй відповіла: Ой, мамо, очі служать нам не для того, щоб доторкатися. Не знаючи, стривожитися їй чи, навпаки, заспокоїтися з приводу того, що відбувалося в неї під боком, Марія тихо сказала: І мені також приснився янгол. А твій янгол заговорив до тебе чи теж мовчав, невинно запитала Лізія. Він до мене заговорив і повідомив мені, що твій брат Ісус сказав нам правду тоді, коли розповів про те, що бачив Бога. Ой, мамо, як же ми погано вчинили, не повіривши словам Ісуса, а він був такий добрий із нами, адже він міг тоді розгніватися й не дати грошей мені на посаг, але він їх дав. Тепер нам треба подумати, як залагодити свою провину. Але ж ми не знаємо, де він є, він нічого нам не повідомив про себе, янгол міг би допомогти нам, адже вони все знають, янголи. Але він не захотів допомагати нам і тільки сказав, що ми повинні знайти твого брата, що це наш обов’язок. Але ж, мамо, якщо Ісус і справді бачив Бога й розмовляв із ним, тоді наше життя має змінитися. Може, воно й зміниться, але тільки на гірше. Чому? Якщо ми не повірили ані Ісусові, ані його словам, то як можуть повірити йому інші люди, можна не сумніватися, що якби ми зараз вийшли на вулицю або на один із майданів Назарета і стали проповідувати, що Ісус бачив Господа, що він розмовляв із Господом, нас закидали б камінням. Але ж Господь, який його обрав, захистив би й нас, адже ми його родина. Не будь така в цьому впевнена, коли Господь робив свій вибір, нас там не було, для Господа не існують ані батьки, ані діти, згадай Авраама, згадай Ісаака. О мамо, як це сумно! Найобачніше, дочко, буде зберігати те, що ми знаємо, в наших серцях і говорити про це якнайменше. Що ж нам тоді робити? Завтра я пошлю Якова та Йосипа на пошуки Ісуса. Але ж де вони його шукатимуть, адже Галілея — країна дуже велика, а він же міг податися й у Самарію, і в Юдею або в Ідумею, а це вже десь на самому краю світу. Найімовірніше, твій брат подався до моря, згадай, як він розповідав нам, коли прийшов, що виходив із рибалками в море. А чи не пішов він знову пасти отару? Ні, цей час для нього минув. Звідки ти знаєш? Спи, до ранку ще далеко. А нам знову не насняться наші янголи? Може бути. Та якщо навіть янгол Лізії, можливо, позбувшись свого напарника, і прийшов до неї знов уві сні, вона цього не помітила, але янгол благовіщення, навіть якби він забув повідомити Марії якусь подробицю, уже не міг би повернутися до неї, бо Марія лежала в напівтемряві будинку з розплющеними очима, їй було досить і того, про що вона вже довідалася, а те, про що вона здогадувалася, наповнювало її страхом.