Звірослов - Малярчук Таня (читать книги полностью без сокращений бесплатно .txt) 📗
На двадцятому році шлюбу Маргарита сказала своєму чоловікові:
- Адже ти мене більше не любиш, правда?
Чоловік сховав у землю погляд і деякий час понуро мовчав. Потім нарешті озвався:
- А куди я піду? Я не маю куди піти.
- Не треба нікуди йти. Будемо жити, як жили.
Решту часу вони жили, як жили. Ніхто нічого не запідозрив, ні про що не здогадався. Тільки волосся Маргарити раптом відпало само собою і більше не виросло.
- Натаха, мені терміново треба придумати іншу ціль в жізні, - зітхає Капітоліна.
- Твій Альберт послав тебе куди подалі?
- Мені не подобається його запах.
- Ну і що?
- У жінці найважливіше волосся, а в чоловікові - його запах.
- Странна ти, Капітоліна, - каже Натаха, - при чому тут запах? Так і скажи, що обламалася з Альбертом. Шукай собі тепер Хуана-Карлоса.
- Ні. Я не буду нікого шукати. Мені не потрібні чоловіки. Я так вирішила. Буду горда і самотня.
- Запхай собі свою гордість в сраку, - каже Натаха і йде на кухню підігрівати квасолевий суп.
Кричить звідти:
- І що ти тепер будеш робити?
- Буду допомагати людям.
- Господи, ну курка куркою! Де ти така взялася? В тебе, Капітоліна, напевно, від рождєнія якоїсь звивини в мозку нема.
- Жінка не повинна мати багато звивин у мозку. Вона створена для любові. Якщо любові нема, то значить жінка має присвятити себе милосердю. Ось тобі два призначення жінки: любов і милосердя.
Капітоліна стоїть у довгому переході з метро «Хрещатик» на «Майдан Незалежності». У руках табличка: «Гадаю по руці».
Навпроти Капітоліни підстаркувата оперна співачка раз у десять хвилин заводить дивовижні арії неземним голосом. Оперній співачці чомусь не дають грошей, і Капітоліну це дивує. Можливо, пасажири метро бояться до неї підступити. Оперна співачка схожа на мексиканського кажана-кровопивцю з одного мультика, назви якого Капітоліна не пригадує. Той кажан постійно співав на гітарі, носив сомбреро і мав широкий строкатий плащ.
Світло в переході тьмяне, але Капітоліні здається, що кілька разів вона помічала занадто довгі, як для людини, передні зуби оперної співачки. Сумнівів бути не може. Капітоліна усміхається сама до себе. Їй приємно знати, що мультики - це теж правда.
Поруч із Капітоліною стоїть дідок, який продає лупи. В одній руці він тримає відразу п’ять штук. І в іншій теж.
Ану попробуй так зробити, думає Капітоліна, не інакше, як фокусник. П’ять луп в одній руці і п’ять в іншій - це мистецтво.
Люди з’являються в переході хвилями. Буває так, що кілька хвилин перехід майже порожній, а потім раптом натовп пасажирів рине згори (бо перехід, знаєте, дуже похилий), як намуштроване військо, як ворожа армія, нога в ногу, і їхні сумки і рюкзаки бряжчать, наче зброя. Саме тоді оперна співачка починає співати. Вона має щодо цього натовпу великі матеріальні сподівання, але люди проходять повз, і доводиться чекати наступної хвилі.
- Дєвушка, ви хіромантка? - до Капітоліни підходить гарно вдягнений молодик.
- Дуже відома, - без зайвої скромності відповідає Капітоліна.
- Скільки коштує?
- Ніскільки. Я гадаю задурно.
Молодик від несподіванки відступає геть, але за мить знову повертається.
- А який вам толк стояти тут задурно?
- Ну, - каже Капітоліна, - раз стою, значить є толк.
- Раді інтєрєса?
- Інтєрєс - це не єдине, чим можна пояснити вчинки людей. Я стою тут, щоб допомогти таким, як ви. Можливо, моє гадання покаже вам правильний шлях, - обличчя Капітоліни випромінює смиренне благородство.
- Тагда впєрьод, - молодик простягає Капітоліні праву руку.
- Спершу дайте ліву, ліва рука - це те, з чим ви народились.
- А права?
- Це те, як ви живете і що може вас убити.
Права рука у молодика тремтить.
- Не бійтеся, - підбадьорює його Капітоліна, - руки - не аналізи. З їх допомогою я не поставлю вам смертельний діагноз.
- Бачите, - починає Капітоліна, - це три головні лінії руки - лінія серця, лінія голови і лінія життя. На вашій руці домінує лінія серця. Вона найбільша, найяскравіша, найчервоніша. Це означає, що ви керуєтесь, як правило, емоціями, а не розумом. Не переживайте, так роблять більшість людей. Я не скажу, що це погано. Просто в житті треба у всьому знати рівновагу.
Треба вчитися володіти своїми емоціями, не дозволяти їм володіти вами. Бо емоції не завжди бувають добрі. Гнів, ревнощі, ненависть, образа - такі емоції треба гнати від себе геть, інакше рано чи пізно ви через них зробите щось таке, про що будете гірко шкодувати решту свого життя.
- Лінія долі, - продовжує Капітоліна, - починається біля зап’ястя і перетинає долоню по вертикалі. На лівій руці у вас є ця лінія, на правій - ні. Це означає, що ви досі не можете себе знайти. Метаєтесь від одного до іншого. Але часу не так багато. Вам треба сконцентруватись. Відкинути все зайве. Зрозуміти, що ви живете для чогось, а не просто так. Навіть рослини мають свій сенс, ви ж поки що живете без цього сенсу.
- А у вас є лінія долі? - хитро всміхається молодик.
- Звичайно, є, - Капітоліна про всяке тримає обидві свої руки долонями вниз. - В мене є ціль у житті, можете не сумніватись… Але продовжимо. Бачите ці короткі перпендикулярні лінії у підніжжі мізинця. Це лінії стосунків. У вас їх багато. Усі однаково короткі.
Молодик вигукує, не дослухавши:
- Не об’ясняйте - я розумію, що це значить. У мене багато жінок. Я люблю жінок, жінки люблять мене - не бачу тут нічого страшного.
- Справді не бачите? - Капітоліна раптом стає серйозною і непривітною.
- О, я вас умаляю!
- Не треба мене умаляти, я і так невисокого зросту! - Капітоліна відчуває, як на чолі проступає гарячий піт. - Ви бігаєте за жінками аж ніяк не з любові. Любов’ю тут і не пахне. Ви не знаєте, що це таке - любов, і кидаєте жінок до того, як вони починають вас розуміти. Ви просто маленький самовдоволений індик, з куцою лінією розуму і без лінії долі, який корчить з себе велике цабе. Вами керує не любов, а лінь, нудьга і байдужість!
На мить Капітоліні здається, що маленьке велике цабе зараз її вдарить. Капітоліна відсувається назад, однак молодик на диво спокійно їй каже:
- А ви ще довго тут будете стояти, дарагая? Може, півасіка пойдьом вип’єм? Я приглашаю.
- Чому ти мені раніше не розказав, Коля? - Капітоліна виловлює зі свого акваріума двох жаб.
Незрозуміло, як жаби туди потрапили. Жаби в супермаркеті не продаються і ніколи не продавалися.
- Але тепер усе піде по-іншому, Коля. Я все знаю. Я знаю, що ти німий.
Коля, як завжди, ніяк не реагує на Капітоліну. Віддирає двох приморожених восьминогів один від одного.
- Тільки мене страшенно цікавить одна вещь, Коля, - Капітоліна зіскакує з табурета і з сачком у руках підбігає до напарника. - Не бійся, я нікому не розповім, якщо це таємниця, просто дуже кортить дізнатися.
Капітоліна стає навшпиньки, щоб дотягнутися до його вуха. Шепоче:
- Ти тільки німий, чи і глухий теж?
Коля нервово відштовхує Капітоліну від себе геть.
- Ну скажи мені, - канючить Капітоліна. - Будь ласка! Кліпни одним оком, якщо тільки німий, а двома - якщо і німий, і глухий одночасно!
Коля дивиться на Капітоліну, мнучи в руках двох приморожених один до одного восьминогів. Жодного руху повіками.
Може він і сліпий теж, думає Капітоліна.
- Дєвушка, виловіть мені, пожалуста, рибку із акваріума, - делікатна жіночка приходить до Капітоліни за рибою регулярно. Очевидно, їй подобається спостерігати за тим, як Капітоліна відрубує рибам голови.
Капітоліна вагається.
В акваріумі плавають дві невідомо звідки взяті жаби і один старий дзеркальний короп. Короп ледь живий. Часто перевертається черевом догори, але Капітоліна встигла з ним подружитися.
- Вибачте, що я вам таке кажу, - каже Капітоліна делікатній жіночці, - я, чесно, і не маю права таке казати… але… ви впевнені, що хочете цю рибу?
