Квiти Содому - Ульяненко Олесь (читаем книги txt) 📗

Звела мене з Одноокою Мамою відома співачка Лола. Вона лесбіянка. Щоб тримати імідж, тягати дорогі шмотки, підробляє у нічну зміну, здебільше це сивіючі папіки, з роздутими не в міру гаманцями. Лола спочатку хотіла мене склеїти, але я напівтонами дала зрозуміти, що вона-то мені симпатична, але от лиха на свою і мою голову може напросити. Тоді і підійшла Одноока Мама. Її ідіоти були відсутні. Мама змахнула Лолу наче обгортку, зі стільця. Сіла, тримаючи у налитих кров'ю і силою руках великого стакана з джином.

— Це ти ошиваєшся біля моїх гавриків? — запитала вона.

Я зробила здивовані очі.

— Мила, не придурюйся, а не то я твою гарну голівку нараз скручу, — сказала Одноока Мама, дивлячись на мене своїми очима. Одним живим, з репнутими гіпертонічними венами, другим скляним, котре виглядало мов клон іншого. Майстерна робота, нічого не скажеш. Тут підвалила охорона Тоцького. Уперлися в боки, показуючи шпалери Мамі. А та і вухом не повела.

— Здрисніть. Срать я хотіла на вашого Тоцького. Я поговорю лише з малою, якщо не хочете скандалу, — надпивши джину, сказала Мама.

Я кивнула головою. Але вони відійшли всього на кілька кроків і уп'ялися в нас своїми баранкуватими очима. Тоді я шепнула:

— Чекатиму тебе на розі Саксаганського після вечері. Ти повинна прийти. Я дуже ризикую, — говорю, а сама не знаю, що робитиму. На перший раз кидонуся, що хочу переспати з нею, ну а потім — як складеться. Після вечері. Натяк на інтим. Я виговорила це, і мені зробилося невимовно легко. Мама кліпнула оком, піднялася і пішла до Штольца. Штольц стукач, а застукав мене тому, що не дала йому. От і вся премудрість.

У Ростислава все пішло на кучу, дах зробив крен ще на п'ятнадцять градусів і погрожує поховати мене разом з його уявними ворогами. Він усе більше до мене прив'язується. Іноді несміло торкається мого плеча. Радіє, коли я куйовджу йому волосся. І говорить:

— У мене уклали великі глосі, і за мною стежать.

— Не бійся. Ти тут у повній безпеці.

Одного разу він став у проймі дверей і довго, пильно дивився на мене.

Я приміряла ліф. Мені нічого не лишалося, як продовжувати далі, тільки обернутися спиною.

— Вибач. Зайду пізніше, — пробурчав Ростислав.

Я засміялася, але у самої на душі мурахи повзають. Треба їхати до Одноокої Мами.

— Добре, — відповідаю я. — А зараз дай мені одягнутися.

— Побачення?

— Не будь таким цікавим, — поставила я його на місце і пошкодувала. Тепер його з місяць не дочекатися. Я звикла пити з ним чай, дивлячись у вікно. І не говорити ні про що.

Особливо літом, коли Тоцькому обридали оргії та п'янки. І він їхав лікуватися. Пити мінеральну водичку і помастурбувати, як він казав, — помріяти. Якраз стояла червнева пора, і Тоцького понесло у Кардові Вари. Але в голові стирчав цвяхом план і Одноока Мама. Краєм ока я дивлюся VIP-персону, про VIP-жінок. Соплегуба журналістка видає за кадром, що таких людей любить Бог. Звісно, Бог не любить бродяг, бомжів, злиднів, інженерів, ще когось, у кого кімнати не по двісті квадратних метрів. Я проводжаю в спину Ростислава, що сутулячись йде від мене… Може, назавжди… Але план. Головне, план запустити в дію.

План у мене до дебільності простий, але і небезпечний. Втертися в довіру Одноокій Мамі і розповісти їй циганську історію Тоцького, якщо вона правдива. Великих грошей він на рахунках не тримав, а з цього виходило, що вони оберталися в одній із його дач або квартир. Певніше, у такому ж зачучмуриженому місці, як і той склад. Хтось із тієї банди ще топче ряст. Мама оповіщає через стукача циганську мафію, а сама хутко мочить зі своїми кремпами Тоцького. Цигани потрапляють відразу під приціл. Одноока Мама умиває руки. Але було дві заковики. Перше, якщо мама не знайде гроші, коштовності і золото, то мене розпиляють на шильовці. Друга, найголовніша, треба дізнатися у Тоцького, де вони. Простіше простого… І останнє… Рипить мобільник. Одноока Мама чекає на мене. Сонце провалилося в улоговини міста. Парило. Я намагалася спекатися охоронця, що марширував за мною роботом. Нарешті ми зайшли у маленьку кафешку. Назви їх я ніколи не тримаю в пам'яті. Одноока Мама сиділа за столом у темних окулярах, у білій чоловічій сорочці. Сонце полотнищами падало через вітрину. Я хочу пива. Замовляю пива, охоронець Боря поруч.

— Ти все життя будеш рячитися на мої цицьки?! — видала я.

— Дуже мені хочеться, — невнятно пробурчав Боря.

— Так піди. Погуляй. Години дві, десь так.

Боря довго ворушить мізками, так туго, що за стойкою брякають пляшки.

— А ти не стуконеш Тоцькому?

Я підморгую, цілую його в щоку і тицяю п'ятдесят баксів. Забагато, але я ще дилетантка. Боря мугикнув і вийшов. Я взяла пиво і підсіла до Мами.

— Ну, що ти, мала, хотіла? — запитала Одноока Мама.

Я надпила добрячий ковток, зітерла піну хусткою, зняла, мліючи від жаху, окуляри Одноокої Мами і, заглянувши в її обидва ока, сказала:

— Ти сама знаєш…

Мама різким рухом відібрала у мене окуляри.

— А ти не боїшся, що я тебе затрахаю?

Я надпила пива і відібрала окуляри у мами.

— А мені все одно, де померти. Аби не в ліжку Тоцького.

— Надто ти шустра. — Так вона і сказала «шустра», по-селянському просто, і розсміялася.

Тягнув акордеон. В салоні Маминого «хаммера» мене била дрож, але враз попустило, коли я побачила звичні графіти будинків у випарах вихлопного газу, трасу, що проривала черв'яком собі дорогу на пагорбах, розтоплені сонцем лімузини, «хонди», «ямахи», «хаммери». Мене попустило так, як все одно що побажати асенізатору веселого дня, коли у вас забило гівном клозет. І тут я, втримуючи сміх у грудях, розумію, що на успіху мене не більше шансів, аніж сліпому розшукати дорогу. Несподівано, відчуваючи запах нагрітої шкіри на сідушках, до мене доходить дика самотність цієї жінки. І несвідомо я поклала свою вузьку долоню на її широку і репану. Тягнув акордеон і тягнув Азнавур. Мені зараз було байдуже, куди поведе дорога. Мене не лякала смерть. Ні та, ні інша не краща. Смерть як смерть. А коли думаєш про смерть, то сприймаєш по-належному життя як воно є. Принаймні в туалеті. Люди не терплять зрадників, але самі зраджують.

Над ділянкою дачі Одноокої Мами кружляло безліч птахів. Мене це захопило. Мама тільки буркнула:

— Треба сказати своїм кретинам, щоб повідстрілювали.

Відстрілювати треба інших, пройшло в голові і зникло в темному кінці тунелю. Алла розповідала, що у мене рано прокинулося це, ну, ось це, дєточка. Алла сидить проти мене в нічній сорочці, з гривою збитого волосся, губи здуті гнійником, пошерхлі і червоні, грудь одна вивалена, з червоним соском, зверху припалена. Алла ліниво позіхає, поправляє зачіску. Хтось підходить, високий, з крутими плечима, нахиляється. Зараз я можу точно сказати, що він одягнений в чорне кашемірове пальто. Чоловік кладе голову на плече. Цілує в шию. Алла лінивою кішкою відхиляється, прогнувшись у спині. І тоді, золотко, ти видала, ткнувши пальчиком у штани, сказала: «Піся». Це тебе тато навчив, не вгаває Алла. Віддалеку, через багато років, я говорю, який в хрєна тато, ти, сучко. Ти сама мене тискала і лазила пальцями, ти мене… Ет, все це виникає, доки ми проходимо широким двором Одноокої Мами, захаращеним всіляким барахлом невідомого мені походження.

— Це мої ідіоти управляються, — роз'яснює вона.

Здавалося, що ми пересікали пустелю Гобі. По мені текло. Не звідти, напевне, звідки хотіла Одноока Мама. Та несосвітенна дурість, та жалість, що виникла у мене в «хаммері», переакумулювалась у ненависть, спочатку до неї, а потім до себе, до свого мокрого тіла.

Чавунний передсвітанок. Важкі селянські запахи. Запах мастила з дешевими парфумами. У темному небі, розкинувши крила, висить нічна птаха. Мама хропе у ліжку, солодко підмостивши кулак під голову. Перед цим вона мене заставила вимитися у великому кориті, що навряд чи назвеш ванною. Вимийся, бо від тебе ще смердить тоцькими вафлями. Так сказала. Мене знудило. Вона навіть не дивилася, як я роздягаюсь. По всьому хотіла показати свою делікатність чи вихованість. Одноока Мама явно кремпувалася переді мною.