Квiти Содому - Ульяненко Олесь (читаем книги txt) 📗
— Я! Я! Я! — загелкотіли разом німці.
— А він так проявляє свою любов до мами, — наче плюнула в обличчя Аллі Ніна.
— Ти, стерво, сосала хуй у полкана?! — заверещав майбутній маршал.
— Сосала, сосала. І не тільки, — Ніна взялася в боки.
Купа червоної ікри висипалася на голову Ніні. Вольфганг встиг заперечити, що гомосексуалізм — це не злочин, от коли діти роблять один одному пуф у попку, тоді інше діло. Інгрід підтиснула губи і вивчала мене. Як комаху. Як жука. Коли майбутній маршал і його дружина прощалися, вона шепнула на вухо:
— Ти хороший дівчинка, я тебе багато чому навчу. Тобі треба тікай з дому. Тікай… І спать зі мною… Гамбург… Париж… Ти розумієш…
Я лише розуміла, що є далекий світ за моїм вікном. І я тоді подумала, і думка моя була як квітка під холодним вітром. Чи зрозуміла я свою перевагу? Жінка народжується і є вже сформованою, але не використаною. Ідеться зовсім не про досвід, а про прагнення до вічного кохання, щастя, блискучого свята. І наступає момент, миттєвість, і те, що спало в тобі від народження, розпускається великою трояндою. Але тяжко піднятися з землі. Майже неможливо… Ні, для жінки це неможливо. Ми упиваємося неймовірно чарівною отрутою небесного, щоб залишитися на землі і після похмілля до кінця життя вдихати сморід тління.
Вона наказала мені стати лицем до стіни і підняти спідницю. З нею було інакше, ніж з Павлом. Інгрід брутально ввела вказівного пальця мені в задній прохід і почала робити різкі та швидкі рухи. Я закричала. Тоді вона вилаялася, видно, по-німецькому, стягла з мене труси, перекинула через коліно і відляскала по попці. Але не боляче, мене це якимось дивом навіть заспокоїло. Заставила роздягнутися зовсім, лягти горілиць і сіла мені на обличчя. «Лізать… Язиком лізать…» Першим моїм бажанням було відкусити їй клітор, але язик запрацював, наче сам по собі. Інгрід дихала спочатку рівно, далі уривчасто, потім забелькотіла якісь слова, що переросли в екстатичне ревіння. Вона кінчала раз за разом, а рот мій наповнювався чимось слизьким. Не маючи змоги ані виплюнути, ані дихнути, я змушена була проковтнути той слиз. Час перестав існувати, як відкопна рептилія. Коли, напівнепритомну, Алла вела мене до кімнати, Інгрід гола сиділа на кріслі, закинувши ногу на ногу, і полизькувала з бокала червоне вино. М'язи під її білою шкірою ще грали маленькими пухнастими м'ячиками. Чомусь я подумала крізь напівзапаморочення: коли стану дорослою, то буду такою ж худющою, з великими диньками цицьок і гострими сосками.
— Нільзя нічево запрещать, — сказала вона. — Єто убіваєт человека. Особенно жєнщіну. Спокойной ночі, душенька.
Ані мати, ані Інгрід, ані батько, навіть Паша не називали мене на ім'я. Ім'я я вигадала сама, а може, воно прийшло до мене у моїх самотніх мандрах… Лишившись наодинці, я почала згадувати. Це нове відчуття плутало думки. Дико втомлена, я не могла заснути. Зараз я бачу маленьку дівчинку перед великим вікном, з глупою поніччю і померлими звуками; так, вона, як нинішня, не переконує себе, що саме так повинно було закінчитися. Вона думає про інше. Вона порівнює непорівнянне. Вона не знає свого імені, і вона втрачає щось основне і велике у своєму житті. Паша не такий. Паша багато розповідав. Дуже багато красивих історій. І про те, як треба любити своє тіло, насолоджуватися ним, і доставляти задоволення іншим, тобто йому чи ще комусь, а головне собі. Перед тим як зайнятися любов'ю-ю-ю, він говорив, які бачить кольори, які запахи висять ельфами у повітрі, яка смачна її безволоса кіска. Паша читав їй вірші. Приносив подарунки. Він ніжний, Паша… приходив… приходив… приходив… А зараз вона думає про нього в минулому, наче він помер. Його постать, його обличчя світиться для неї, як на світлині, що висить у неї на стіні, подарованій мамою і привезеній з Парижа, а насправді прихопленій після блядської ночі у того ж таки Паші… А нині, тобто зараз, вона могла прочитати спокійно, з холодною і керуючою люттю судово-сексологічну експертизу, що громадянин України Павло Джулай звинувачується в тому, що… Що Паша здійснював похітливі дії з восьмирічною дівчинкою; що Паша розірвав руками стінки вагіни і промежину до прямої кишки, а потім схопив дівчинку за волосся й ударив головою об бетонну підлогу, бив об кахлю туалетної кімнати, доки голова у неї не луснула, як грецький горіх, і мозок вихлюпнувся на його шикарні штани з англійського сукна та черевики — о бичачий несмак — з крокодилячої шкіри. На ту пору Паша страждав від хронічного алкоголізму, що, на думку медекспертів, і призвело до такого жорстокого убивства. Ніколи до цього не притягувався за кримінально-сексуальні злочини. Був поміщений у психіатричну клініку, де і помер через півроку від тромбозу лівого серцевого мішечка… Мені тоді виповнилося дванадцять. І вже у моєму житті з'явився Тоцький.
Інгрід та Вольфганг зникли з мого життя за тиждень, як у моєї маман з'явився новий бахур, такий собі скромняга, менеджер задрипаної лавки десь у Східному Лондоні. І мене віддали до діда та баби. Вірніше, вони переселилися в наш дім, що за ці роки кишма кишів усілякими привидами та демонами.
Дід Костя, вже дихаючи в яму, мав жорсткий характер, а тому Інгрід та Вольфганг вилетіли з нашої квартири і з якоїсь там причини справді ледь не загриміли до тюряги, але за дрібне шахрайство, а не з тієї, про яку я розповідала Алексу. Вони крали у супермаркеті курей. Дід, колишній архітектор, плутав не лише бібліотеку з туалетом, а приймав мене за хлопчика. Грюкаючи ціпком, дід Костя щоранку приходив до мене з велетенськими гросбухами і заставляв вивчати ази архітектурної справи. Само собою зрозуміло, з цього ладу не було ніякого, але в моїй голові все ж таки щось лишилося. Діда поважали.
До нього приходили колишні учні. Вони пили чай і ідилічно підтакували діду про колишнє, хороше життя. Поза спиною обзиваючи старим кавалком засохлого лайна. Серед усіх мені приглянувся Ростислав, просто приглянувся, нічого такого у моїй голові не виникало, а в почуттях тим більше. Хлопець не вимовляв «р», пропускав у розмові цю літеру взагалі, а тому виходило то Лотислав, то Ротислав, останнє, коли він був у доброму гуморі. Ростислав гундосив, говорив якось в себе, опустивши руки, потупивши зір, надимаючи щоки. Нас зблизили дідові папери, що ними він завалив мою кімнату. Велетенські гросбухи, від котрих дійсно тхнуло калом та пріллю. Ростислав просиджував над ними до кривавого поту. Бабуся моя, Лізавета, поїла бідаку чаєм, про неї нічого й говорити. Кульбабка, та й годі. А ще Ростислав малював. Тихий і непримітний параноїк, що подарував мені не лише малюнок павича, а ще щось більше… Все по порядку. Так уже мене навчили.
Я не можу, та й не маю бажання, поєднувати Пашу з Тоцьким. Різні величини, хоча сволочуги однакові. Як не крути, а те, що називається дійсністю, бздить прямо в обличчя, як наречений після медового місяця. Недолугість та недоумкуватість виховання — ось що можна порівнювати. Решті можна вірити, як злодію, що поцупив у вас гаманця і розводить балачки про Царство Небесне.
Тоцький, самої чистої води пролетарій житомирських лісів, з репаною пикою, зманіженою, нині вже відсутньою, мандруючою десь до полтавського краєзнавчого музею, як забальзамована голова трипільського царка. Народився Тоцький в такій глушині, що вовки кидалися під дула мисливців, аби тільки туди не потрапити. Як і всі дрімучі злидні, він народився обдарованим хапугою. Згодьтесь, вкрасти, якщо навіть бажаєш, теж треба вміти. Кожен краде — у футболістів ноги, у гімнасток тіла, у боксерів кулаки, у сексапільних усе гамузом, в додачу з любов'ю. На все є ціна і покупець. Читай, злодійкуватий менеджер.
Тоцький батька називав божевільним, а матір доброю і порядною жінкою, при цьому, вже з роздобрілою рожевою пичкою, набожно хрестився і цілував пучки пальців. Про Тоцького я можу розказувати все, бо він годинами торохкотів переді мною, одягнений в чорну жіночу білизну, як на сповіді. Про матір Тоцький говорив, що дуже схожий на неї характером і навіть до сих пір відчуває фізичну залежність. При спогадах. Це викликало у нього розчулення, захват, ейфорію. Тоцький лив ріками сльози, з гримасою солодкавості і гидування він оповів, як з годину спостерігав за статевим актом батька і матері. Розреготався весело і щиро. Це був такий кайф! Ти просто не уявляєш, моя кицю. Це навіть більше, аніж спостерігати, як трахаються собаки! Це його теж збуджувало. А років у десять, кицю, я бавився з дівчатками, гладив їх, цілував… Так, нічого особливого. Мастурбувати він почав років з тринадцяти. По чотири і п'ять разів на день. Уявляючи, як він бере маленьку дівчинку, гладить їй сідниці, заставляє смоктати член. Іноді в його фантазії приходили дорослі жінки. Але вкрай рідко. Одного липневого дня він спіймав курку, дуже збуджений, засунув їй член. І швидко кінчив. Пробував з індичкою, але це Тоцькому ледь не коштувало очей. Індик виявився ревним захисником. Тільки у вісімнадцять років у нього була, як то кажуть, перша сексуальна ініціація. Відразу з трьома жінками. Є така порода погані, будь ти найцнотливішою, якій ти не можеш не дати. Це не піддається ніякому роз'ясненню; ну, приміром, — світить сонце, то якого хєра воно світить? Ось так. Ви бачили розводи на воді за кілька хвилин, коли впав камінь. Візерунки на сірих сукнях, на невиразній тканині, сіре робиться ще невиразнішим, у тому є витончена привабливість, бо світ очуміло та феєрично проскакує, а його неможливо не те щоби наздогнати, а навіть зрозуміти. І тоді на ваші моління хтось відповідає; і приходить не пропалений кулями ковбой з вестерна, а Тоцький, здається, витонченість може підняти людину, але насправді в оглушливій тріскотні вона лише нагадує мавпяче кривляння над жбаном протухлої і заплилої жабуринням води. Витонченість. О! Ця витонченість піднімає над усім, робить її вищою і досконалішою, заводить у такі шпарини свідомості буття, що пересічному вантажнику годі і думати про подібні речі. Саме так думав Тоцький, вірніше, він уявлявся в очах тих, хто потайки, навіть не здогадуючись, чекав на нього, мов на доброго янгола або принца на білому коні. Тоцький міг зникати, мов сіра пляма, проявлятися сірою плямою на сірому тлі. Але ніколи не залишався в тіні. Він страждав не лише на моральний ексгібіціонізм.
