Квiти Содому - Ульяненко Олесь (читаем книги txt) 📗
Так у наш дім увійшли нові мамині приятелі, з новими і старими знаками, що проявлялися подібно негативу на фотоплівці. У моєму тоді маленькому і недосконалому мозкові виникла думка, що в чиїйсь уяві ми виникаємо ні з чого, і нас, маленьких, знищують, як тільки ми дорослішаєм, — значить, небезпечні.
Був місяць уповні, і цього я не могла не забути, аби й хотіла: до сих пір мурахи повзуть шкірою. Мурахи задоволення і прикрого смутку, що те задоволення було між пальців, а потім виприснуло, мов ящірка… Був місяць уповні… Був яскравий бал, залитий люмінесцентним сяйвом, готичні маски, бенгальські вогні, рицарі, дами в кринолінах — уся та прогнила похабєнь шістнадцятого століття, його імітація, наша імітація чужого світу. Тут би ліпше годився горластий хор кубанських козаків, але свиню тягне завжди до далекого і великого, за загін; ну от, на думку моєї матусі, рицарі в бляшанках і дами в кринолінах ближче до її істоти, аніж кубанські козаки у безрозмірних шароварах… Тож банальний місяць уповні, і тоді з'явився той, перед котрим падало на коліна все падлюче місто, без винятку жіночої і чоловічої статі. Свято втечі від хвороби повсякдення: виконувати те, чого не хочеш, але якийсь кретин придумав, що мусиш. Аби не здохнути.
Я знала свого діда, але погано пам'ятала бабусю. Я знала свого діда, сивого і кремезного, з жорстким колючим волоссям, квадратним підборіддям, грубого і безцеремонного, колишнього архітектора. Але в домі тримала владу мати. Бабуся народилася у Варшаві, виховувалася там і отримала там освіту, походила із збіднілого дворянського роду, але набутого їхня донька Алла так і не перейняла. Лише наскубала яскравих верхівок. Жорстокість батька, який не займався її вихованням, і делікатність матері розрубали її навпіл, її свідомість, її дитинство і юність. З одного боку, Алла пристрастилася до розгульного життя, що попахувало дешевим богемним сурогатом, з іншого, у неї зростала холодна і жорстока впевненість у правоті того, що вона чинить. Алла, як і батько, була холодною прагматичкою. Гроші і задоволення. І ніякого розуміння жінки про тихий сімейний затишок. Реалістка. Хоч куди не кинься. Про Лі, мого татуся, інша розмова… Про його заліпухи… Варто згадати тільки те, що він пропагував продукт, який звався гербалайфом, а заодно наркотиками. Докурився до повних глюків, а тому посцяв у фікус у приймальні якогось ефіопського царка. Там він би і лишився спочивати: чи на дні ями, чи на дні ненаситного чийогось черева, аби не кореєць советського походження, що викупив його для власної потреби. Чистити чоботи у крихітній майстерні. Світла пам'ять тата Лі не зображена на жодній поштівці, окрім маленького фото, де він схожий на Брюса Лі, і зовсім не з мамою Аллою, а з якоюсь пергідролевою лахудрою.
Під час цього феєричного балу Алла вертілася, крутилася, навісніла, мов не своя, показувала задницю, обламавши кринолін, йому… Це був симпатичний кавалер, вірніше він грав кавалера енного сторіччя; зараз така мода, а гадаю, була завжди, на солодкавеньких хлопчиків, котрих їхні мами народжували без всіляких патологій, виховували від «а» до «я», і у всьому і скрізь панували гармонія та статок. Усього вистачало. Все у них виходило: навчання, жінки, хлопчики. От останнє… Ось таки з останнім…
Вони сопуть у ванній кімнаті. Ванна кімната вифарбувана у золоте. Золоті стіни, порцелянова стеля. Голуба ванна. «У мене не виходить…» — скиглить він. «Спробуй. Давай я пососу…» — «Ні, ні, ні…» — відчай, істерика, навіть голос не схожий на чоловічий. Алла виставила рожевого задка, пантерою вигнувши спину, обіпершись міцно руками, як кігтями, об краї ванни, але у Павла нічого не виходило. Він стояв зі спущеними штаньми, і я дивилася на його пухкеньку безволосу сраку. Мені, повторюю, було не цікаво; мене це захоплювало… мама перехопила мій погляд, хтиво перехопила.
Далі знову тріскотіння гульні: голі і напівголі тіла, що обридали і набивали мені оскому, як після кільканадцяти порцій морозива. Алла нюхала кокс, тягнула опійну трубку, а потім у присутності здорових чоловіків її трахали еластиковими піпіськами дві китаянки. Я розуміла, що це їй подобається, і вона розуміла, що це подобається мені. І тоді на мене накотила лють. Але Алла виявилася проворнішою і досвідченішою.
Так моя чудотворна матуся і підкинула мені його, Павла, російського дворянина, з витоками походження від конюхів Родзянок. Але, певне, що і то лажа.
Спочатку він у присутності матері попросив у мене пограти у доктора.
— Підніми, крихітко, спідничку, — сказала Алла.
Я стояла і дивилася на нього. Широко відкритими очима дивилася.
— Я тобі щось розповім. Дуже цікаве…
— Що…
— Хочеш пограти у корівку? Колись ми гралися у корівку. У мене був знайомий хлопчик. Ми роздягнулися. — Павло швидко задихав. — Я став на руки і на ноги. Як корівка. І він смикав мене за дійочку… Так смикають корівку за дійочку. Потім він катався на мені.
— Ні, не хочу. Я не бачила зроду корівки.
— Зараз, крихітко, побачиш, — Алла затягнулася глибоко гашишем і облизала соковиті, враз пересохлі губи. Алла осоловіло глянула на Павла: — Тільки ти, любий, може, переплутав… — Вона залилася реготом. — Може, то була справжня корова?!
— П-хе-е, — презирливо надув губи Павло. — Яка різниця, хто то був — корова, дівчинка, хлопчик. Я пробував анальний секс із псом, але це не так збуджує. От подрочити псу член — то інша справа. Він міцний, дає багато сперми. Або коли він наскакує на тебе ззаду. Одне задоволення. Треба любити задоволення, як і своє тіло. А ви дрімучі совки, колгоспники. Ви про це мрієте, а я роблю. Далі штрикання та лизання одне одному, баба з бабою, у вас не вистачає ані розуму, ані сміливості.
— Падло, — млосно протягнула Алла. — Ти забуваєш, що вона моя донька. — І гроші… — хрипнула Алла.
— Божевільні гроші, — сказав Павло. — І я їх на тебе витрачаю.
Алла царським жестом простягнула в мій бік руку.
— Твоє…
І тут мене прорвало:
— Я буду грати у корівку. Тільки без неї, — і ткнула пальцем на Аллу.
Але того вечора нічого такого не трапилося. Ми з Пашею мило розмовляли у затишній маминій кімнатці, з плюшевими ведмедиками, китайськими картинами на шовку. Ми розмовляли про цікаві речі. Чому дітям не дозволяється те, що й дорослим, і як визначити: хто дорослий, а хто малий. Він попросив мене підняти спідничку. І я слухняно підняла. Павло помацав мої трусики, погладив попку, розвернув і ще раз попросив, щоб я їх приспустила. Він поцілував одну половинку, потім другу. Далі роздягатися я не захотіла. Лише показала йому свою киску, сівши на крісло, широко розставивши ноги. Павло попросив її поцілувати. Я згодилась. Він лизав її язиком і в перервах залитував, чи приємно було. Мені дійсно було приємно. І я йому це сказала. Тоді він ввів вказівний палець у дірочку і сказав, що я там волога і що я вже доросла дівчинка, а вільною рукою витяг свою штуковину, що задерлася догори і тремтіла з кожним порухом. Він сказав, якщо мені приємно, то нехай і я йому зроблю приємне. Як? — запитала я. Потримай мою штуку. Мою піпіську, сказав. Бачиш, яка вона велика і гарна. Я затиснула його член руками, і він відразу кінчив. Тоді я сказала, що пішло біле молочко. Мені сподобалося. І попросила ще раз. Але Павло відповів, що нехай іншим разом, він втомився. А ще іншим разом ми будемо фотографуватися голенькими. І грати в корівку? — перепитала я його. Так. А хочеш фотографуватися голенькою? Я дійсно цього хотіла, бо він був першою людиною, яка звернула на мене увагу, і поводився він ніжно і не грубо. Я згодилася. Так нас застав яскравий, налитий сонцем і свіжістю світанок. І вперше, у сім років, я відчула світанкове очищення.
Навряд чи мене називають замкнутою. Швидше, від природи я цікава. Мене цікавили нові речі, які я брала до рук чи дивилася на них. Вони наповнювалися особливим сяйвом. Будь то нова іграшка, сукня, плюшевий ведмедик, а найбільше прогулянки, яких я була полишена, ув'язнена в старому добротному цегляному домі кінця сімнадцятого століття з безліччю кімнат. Там ховалися мої таємниці, там починалися мої подорожі, а далі склалося гірше. Я почала мандрувати в собі. Спочатку це почалося з вигаданих історій. Я вигадувала красиве життя, з золотими вежами, з прихильниками і коханцями. Я принцеса, я одним порухом можу змінити все. Навіть мама дбала у цих фантазіях про мене. Але роль у неї була якоюсь невизначеною — від служниці до мами-королеви. За настроєм я то шмагала її, то заставляла виконувати найбридкішу роботу. А то ми мешкали на безлюдному острові, серед волооких одалісок і темношкірих рабів. За моїм велінням вони йшли завойовувати для мене світ. Після чого до одного шоколадного героя, з ясним поглядом, фіалковими очима, у мене виникало кохання. Він не відповідав мені взаємністю, і я саджала непокірного на ланцюги до підвалу. Він каявся. І ми щасливо ходили, взявшись за руки, берегом моря. Ніякої там гри в корівку… Так я мріяла, тиняючись кімнатами, чекаючи на Пашу, а він не приходив і не приходив. Але, як я здогадувалася, справа була в Аллі.
