Життя з Алісою поза дзеркалом - Бойчук Богдан (бесплатные серии книг TXT) 📗
Щоб рятувати ситуацію, я почав розмову про Тому Аквінського, надіючись, що його філософія охолодить пристрасті моїх компаньйонів. Але де там! Ніяка філософія не здатна протистояти гарячій спідниці.
Обличчя Себастьяна світилося в півтемряві, як ліхтар, і він, без почуття стилю й доброго тону, зазирав Алісі за пазуху і терся об її стегно. В розпуці я замовив четверту пляшку. Я ніколи досі такого не робив. А це свідчило про те, до чого жінка може довести чоловіка. Аліса ж захоплено привітала мій «гуманітарний жест», як вона висловилася, і взялася дудлити горілку. Це вже було нижче всякої жіночої гідності і діяло проти моїх естетичних настанов!
Я пив, мені тьмарилося в очах і в голові, а мою свідомість заглушував хтивий регіт моїх компаньйонів. Раптом я на мить отверезів від виду перед очима: Себастьян обціловував Алісині груди і пхав їй між ноги руку. А вона, замість відштовхнути його, ще ширше розкрачила коліна. Якась нелюдська сила вирвала мене зі стільця в повітря. Та шльондра не вспіла ще як слід познайомитися зі мною, а вже зраджувала мене! Я вхопив її за косу й потягнув за собою. Але довго тягнути її мені не довелося. Коли свіже повітря надворі вдарило мені в обличчя, я повалився на тротуар. Тож, замість тягнути Алісу, вона тягнула мене додому.
Коли ми нарешті добралися до мого мешкання, я впав у хвилі м'яких подушок і втратив притомність. А затрата притомності і є тим найкращим почуттям, яке людина може пережити.
3. Як Аліса стала моєю коханкою
Я прокинувся пополудні між порозкиданими подушками з нестерпним болем голови. Я лежав на плоскому голому матраці зодягнений, тільки черевики хтось стягнув із мене. Може, їх стягнула Аліса, а може, я сам. Нічого не пригадую. Мені вчора здавалося, що Аліса привела мене додому, роздягнула, викупала в ванні й поклала до ліжка. Та все це, виходить, було витвором п'яної уяви, бо я спав зодягнений і пожмаканий, а в помешканні й сліду Алісиного не було. Я вже навіть не певний, чи саме вона вела мене додому, чи, може, хтось із моїх компаньйонів. Я завжди вірив у почуття міри й гармонії. Тож четверта пляшка горілки вчора була переступом тієї міри, і за це доводиться платити. Але що поробиш, коли природа людська — безмірна.
Я встав, пішов до лазнички й запхав голову під холодну воду. Це прояснило мою свідомість, і я відчув, як у шлунку гарчали кишки. Я зодягнувся, пішов до кухні й почав нишпорити за чимсь їстівним. Але в кухні нічого не було, навіть кусочка черствого хліба не міг знайти. Невже Аліса все повиїдала? Та що я плету!
Аліси тут не було. Я не певний, чи вона взагалі існує.
Я натягнув свій славний ширококрисий капелюх, правда трішки змарганий, збіг сходами вниз — моє помешкання містилося на другому поверсі — й пішов до забігайлівки, яка була зараз за рогом. Там замовив собі велику котлету зі смаженою картоплею й горошком та чашку кави. Це поставило мене у звичні рейки щоденности, і я, нормально, як кожного дня, дотягнув до вечора.
Коли зайшов до корчми, мої компаньйони, як завжди, чекали на мене. Вони були посоловілі й похнюплені, — і навіть перша пляшка горілки, яку я замовив, не розрадила їх. Видно, четверта пляшка, яку я вчора з легкої руки замовив, і їм не пішла на користь. Ми цокнулися, випили по чарці й пробували зав'язати філософський дискурс. Але нікому з нас не лізла до голови філософія. А тривіальних речей буття ми не вивчали, то й не вміли отак собі що-небудь говорити.
Крім нормального запою, мене муляли ще думки про Алісу. Мені здавалося, що вона не тільки вміла залазити в дзеркало, але й у мою свідомість. Ба! Навіть у підсвідомість, — знала кожну мою думку, ще заки я її усвідомлював. І як з такою жінкою спілкуватися, як з нею жити? Ні, я краще знайду собі якусь нормальну жінку, яка не мала б вибагливих перверзій і знала своє місце в житті, тобто знала б, коли мене роздягнути і повести до ванни, коли розкинути ноги в ліжку і коли подати свинячі колінця в соусі. Інші прикмети в жінки мене не приваблюють, бо не маю для них ніякого застосування. Ні, Аліса не для мене. Краще викинути її з голови!
Отже, всі ми сиділи мовчки й пили. Єдиний Себастьян був у доброму настрої: пив смакуючи, реготав і скоса поглядав на мене. А це значило, що він спав з Алісою. Бо чого ввесь час шкірив би зуби! Але чому я серджуся? Я щойно постановив, що Аліса не для мене. Все ж, не можу позбутися її з голови.
Тим часом Себастьян знову сказав щось дотепне й розреготався. Це вивело мене з рівноваги:
— Чого ти ввесь час регочеш, дурню?! — крикнув я, не приховуючи люті.
— А в чому діло? — спитав Себастьян.
— Не можна думки склеїти через твій регіт!
— При чому тут я? Це твоя проблема, що не можеш склеїти думки. Зрештою, тобі дуже рідко клеяться добрі думки.
— Ти, краще, зважай на слова! — крикнув я і зірвався на ноги.
Себастьян споважнів:
— Що з тобою, Мефістофелю? Не вмієш сприймати жартів?
Я трішки охолов і сів на стілець.
— Чому ти такий дразливий?
— А чому ти такий веселий?
— Бо сьогодні добра горілка.
— Така сама, як кожного дня.
— Але сьогодні вона мені дуже смакує.
— Бо ти, мабуть, спав з Алісою! — не витримав я.
— З якою Алісою? Що ти верзеш?
— Та з тою, яка вчора сиділа при нашому столику.
— Ніяка Аліса при нашому столику не сиділа.
— Що ти, дурня з мене робиш?
— Ти і є дурень.
Я знову зірвався і свиснув Себастьяна кулаком у кушку. Себастьян нe довго розмишляв і гримнув мене в зуби. Бруно і Йоган ледве розірвали нас. Розхвильований, я ковтнув склянку горілки — вона справді смакувала сьогодні добре.
— Йоган, Бруно, скажіть, чи сиділа вчора при нашому столику Аліса?
— Ніякої Аліси тут не було, — сказав Бруно.
— Тільки шинкарка Ліза сиділа коло тебе і терлася, як звичайно, грудьми.
— То що зі мною діялося?
— Може, четверта пляшка так збудила твою уяву…
Я простягнув Себастьянові, який витирав закривавленого носа, руку.
— Вибач, Себастьяне, я справді повівся як дурень.
— Нічого, — сказав Себастьян, стискаючи мою руку, — зап'ємо!
Ми цокнулися й випили за згоду.
— Якщо тобі сьогодні так смакує горілка, то я негайно замовлю третю пляшку! — сказав я великодушно.
Коли мої компаньйони захоплено розливали третю пляшку, я потихеньку вийшов. Не захоплювало мене сьогодні понуре товариство компаньйонів. Оскільки було ще рано, я вирішив пройтися містечком. Воно було захоплююче! За останні роки я ніколи не мав нагоди оглянути його. Бо після третьої пляшки до мене завжди чіплявся блуд, і я, наляканий, намагався тільки вибратися з лабіринту вулиць додому, не спостерігаючи, що було навколо. Будинок міської ради, наприклад, побільшили й розмалювали. Побіч церкви Непорочного Зачаття збудували високу готичну дзвіницю, а саму церкву реставрували. Будиночки в центрі міста відмолоділи: всі були свіжопомальовані білою або ясно-жовтою фарбою, а жалюзі й поруччя на балкончиках були відновлені й помальовані в чорний колір. Таким містечком приємно проходжатися, в такому містечку приємно жити! Якби ще нашу корчму відновили, то життя стало б ідеальним!
Я лазив по містечку, захоплювався всім побаченим, відчував радість у душі, — аж поки не втомився й, ледве тягнучи за собою ноги, подався додому. Зайшовши до вітальні, я увімкнув світло і глянув навколо. Моє помешкання було гарне й просторе. Меблі й усякі цікаві речі були розміщені трохи дико, але все-таки зі смаком. Полюбувавшися ним, я пішов до лазнички, роздягнувся, напустив у ванну теплої води й заліз.
О, яка розкіш! Вода обвинула моє тіло, мов жіночі обійми. Я кожною клітинкою відчував її тепло й ніжність. Намазував милом руки, ноги, живіт, — і повно відчував себе. Моє тіло було пругке, приємне і, на диво, ще молоде. Вісімдесятвідсоткова не встигла знівечити його. От якби зі мною була ще й Аліса, життя стало б ідеальним!
Намилувавшися собою, я виліз із ванни, витерся шорстким рушником і пішов до спальні. Я полюбляв спати наголо, особливо з жінками. Та, переступивши поріг, я вжахнувся: моє ліжко виглядало, наче великий здутий живіт. Що за мара! Я ж сьогодні не пив! Протер долонями очі, але видиво не зникало.
