Корпорація ідіотів - Денисенко Лариса (книги бесплатно без регистрации полные .TXT) 📗
Озираюся на банкiрiв, одне обличчя менi здається знайомим, я починаю порпатись у спогадах, i нарештi згадую, що бачу нiкого iншого, як Стерна Геральда Генрiховича. Рiдкiсного козла. Моя колишня секретарка, не та, яка "Секретарки Немає - вiсiм", що варить ковбаси в моєму чайнику, а секретарка з того, ситого життя, колись працювала в цього монструозного монстра, i це саме вона розповiдала менi
iсторiю про великого банкiра Геральда Стерна, або що з людьми робить уринотерапiя
Квiтень запалював бузковi пуп'янки. Стерн уже тодi був монстром. Iнодi (а може, й завжди?) монстри очолюють правлiння банкiв. Щоранку вiн стояв у вузькому проходi коридору й зустрiчав спiвробiтникiв важким поглядом. "Щось ви мене дратуєте", - замрiяно, навiть украдливо казав вiн i рiзко бумкав по вiдремонтованiй пiд Європу стiнцi своєю великою рукою, на пальцях якої зiйшли невiдомо ким посiянi рудi звивистi проростi. Пiсля того, як ви почули на свою адресу таке вишукане зауваження, наступного ранку на роботу можна було не виходити. Вас було звiльнено. Бачите, як просто? Простiше навiть, нiж оформити розлучення в країнах арабського свiту.
Там хоч тричi проголошують: "Ти менi не дружина", а тут i одного разу цiлком досить.
Найулюбленiшим висловом пана Стерна було таке: "Як я ненавиджу людей. Тупi виродки. Хто заслуговує на повагу? Бiл Гейтс та кiлька моїх однодумцiв". Однодумцями Стерна були люди, котрi навернулись у вiру зцiлення за допомогою уринотерапiї. Знаєте, у принципi, що це? Це коли ти задля здоров'я i бадьоростi щодня вживаєш власну сечу. П'єш, наприклад, втираєш у волосся, використовуєш замiсть пекiнського соусу й таке iнше. Ще можна вживати сечу малюка, звертатися по допомогу до молодих мамусь-сусiдок.
Якщо хтось iз спiвробiтникiв Стерна хворiв, той починав хвилюватися, звiсно, не за людину, цього ще бракувало, а за показники. Людина захворiла, а раптом показники знизяться? Якщо ти вже мусиш утримувати ледарiв, платити їм заробiтну платню, то треба, щоб це були здоровi ледарi. Тобi не поталанило, ти захворiв. Про це ти мусив повiдомити Стерна особисто. Iнакше й бути не могло. Вiн давав хворому турботливо вiдксерокопiйований матерiал "Уринотерапiя. Забудь про хвороби!" i тихо додавав: "Потiм поговоримо докладнiше. I не забувайте вести щоденник, як проходить лiкування". У деяких людей траплялися зриви прямо на роздiлi "Випаровування".
З людьми Стерн спiлкувався приблизно так. "Що? Йди геть звiдси.
Щоб я тебе не бачив". "Так. Сварка у вас? Сваритесь цiлими днями або iржете. Нiчого бiльше не робите. А показники? Чого я маю вам обом платити? Банк вас обох не витримає. Шуруй звiдсiля".
Одного разу до Стерна прийшли важливi партнери, серед яких був мiй тесть, котрий був начуваний про Геральда Генрiховича. Вiн багато чого знав, мiй тесть, бо надавав перевагу розгорнутим вiдомостям про людину. Нiчим не гребував. Отже, йому було вiдомо про уринотерапiю. Iшла нарада, у Стерна була звичка низько схилятися до того, з ким вiн розмовляв. Майбутнi партнери сахалися вiд нього, як вiд прокаженого. Мiй тесть навiть притримував Стерна рукою, що страшенно тому не подобалося. А один невiдривно дивився йому в рота i кривив мармизу. "Та що це в бiса таке? Чого вони так поводяться, якого дiдька така напруга?"
Непомiтно, але настав час для апофеозу. Стерн викликав секретарку, яку попросив принести вина: "Вiзьми в моєму барi". Секретарку вiн вважав менш корисною за килимок пiд комп'ютерною мишею. "Килимку я не зобов'язаний платити", - мабуть, так розмiрковував Стерн. "Якому надаєте перевагу, - вiн був сама ввiчливiсть. - Червоному чи бiлому?" "Червоному!" - нервово й рiшуче промовили майбутнi партнери. "Iч який, старий хрiн. Нема дурних пити твоє бiле. Може, там у тебе оздоровча сеча? Слухай, доцю, а ти мила склянки з "Ферi"? Бо невiдомо, що вiн туди ллє", - гигикнув Iгор Григорович, це був перший казус. Iще два подiбних, i для Iгора Григоровича тестем було накладено зась на проведення переговорiв i присутнiсть на них.
Стерн подумав, що в усьому винна секретарка, в якої мовне нетримання.
Свiт наповнений усiлякими напiвдурками, якi не розумiються на медицинi.
Як можна розповiдати цим непiдготовленим iдiотам про такi святi речi?
Де їм зрозумiти, телепням, що вони вбивають власну печiнку антибiотиками та провокують собi виразку пiдступним аспiрином, що постiйно вживають лiки-вбивцi? Ця публiка приречена на вимирання. "Умреш, старий паскуднику, вiд ношпи", - сказав Стерн на адресу Iгоря Григоровича. Вiдтак переговори було зiрвано, Стерн перебував у не найкращому настрої. Секретарку було звiльнено. Того ж дня її було влаштовано моєю секретаркою. "Треба захищати своїх", - так любить говорити мiй тесть. Як там вона, солодкоголоса Маринка?..
Цiкавий жарт - життя. От Стерн мене не знає. Тобто якщо нагадати йому про тестя, а особливо про Iгоря Григоровича, то вiн зрозумiє, хто я є. А я знаю навiть про його вподобання. Смiшно, еге ж? А чого вони тут усi зiбралися, банкiри? Вичiкують на вигiднi контракти та забезпечення державних кредитiв? О, ти, пане Стерн, у прольотi.
Це я тобi обiцяю, мерзотник ти й гад. Бо поводься чемно. Земля кругла, в цьому легко можна переконатися: той, за ким ти щосили женешся, щоб навiшати йому пенделiв, раптом опиняється за твоєю спиною, i вже тобi слiд пришвидшити ходу, змитися вiд його влучних нiг.
Васятко завершує свою промову. Нiхто, крiм нього, не говорив, а воду тим часом випито. "Щось у горлi деренчить, треба горло промочить". Яка була нарада - моноспектакль, блiн. Васятко п'є воду, тодi каже: "Щоб нiхто потiм не дорiкав, бо не варто. До чого тут мiлiцiя, коли грiм порося вбив". Це був жарт. Я це зрозумiв, бо побачив, що Варвара смiється. Васятко на неї дивиться, як на королеву Шантеклера. Почуття, блiн.
До Варвари схиляється банкiр. "А що тут смiшного?" - питає цей приємний хлопець. Вона повторює фразу Василя про порося та грiм, не забуває й про мiлiцiю, яка тут нi до чого. Банкiр здвигає плечима: "А що тут смiшного?" Варвара двома вказiвними пальцями притискує собi рота, який мабуть, округлює в такий спосiб, витирає помаду, що збилась на краях вуст. Вона повертається до банкiра й каже: "Не смiшно? Тодi, мабуть, у вас немає почуття гумору. Або моє почуття гумору занадто вишукане. Зрозумiло?" Браво, Варваро! Так його, так! Нiчого подiбного я ще не чув.
У власнiй приймальнi я знаходжу Вiкторiю та Iгорка, вони вчитуються
в доповiдь про проблеми України з орiєнтацiю, яку я не переклав. У змучених алкоголем руках Iгоря тремтить маленький папiрець "Iноземнi iнвестицiї: проблеми, перешкоди, щось таке та ще щось таке". "О! Нарештi! - радiє менi Iгорко. - Що було корисного на нарадi?" "Балаканина", - шаблонно вiдповiдаю я. Iгорко впiзнає власний штамп. "Це гiвно нам на всiх розписано. Чого ти не попросив секретарку, щоб вона зробила копiї та рознесла нам?" (Ха! Секретарки Немає - дев'ять). "Її десь немає, а я був на нарадi", - кажу я Вiкторiї, котра примружилась, тому нагадує якогось хижака. Буде ще мене ця стриптизерка недороблена страхати.
"Краще скажiть менi, що малося на увазi пiд "щось таке", я вже не говорю про "ще щось таке". Ти ж у нас, дорогенька, експерт, знавець iдей Валерiя Леонiдовича, то поясни нам, що воно хоче. Може, знову простата?" Я злий. Iгорко кривить рота. Вiка незворушна, поглядає на Iгорка. "Ага. Хлопчики попили вчора горiлочки, так? Чоловiча дружба й усе таке iнше? Ой, я не можу". Вона сидить на столi, ворушить ногами, i дивиться на нас, як на побитих собак. Дзвiнок. "Станiславе?" Це - Степан. "Я можу до вас зайти, телефонував Валерiй Леонiдович, питається про якусь доповiдь. Вам є що сказати з цього приводу?" Степан до всiх звертається на "ви". Про всяк випадок. Ми ж пам'ятаємо, що земля - кругла.
