АМтм - Іздрик Юрій Романович (книги регистрация онлайн бесплатно .txt) 📗

На жертви не довелося довго чекати…

— Ого, старий, оце діла! — вигукнув я, коли Ез-молодший з'явився із пофарбованою на помаранчево чуприною, та ще й укладеною в рокабільний «кок». Малий стояв посеред хати (усі вдоволено аплодували) на тлі гігантської салатового кольору картини, котру ще вчора навіть не вдалося б занести до нашого помешкання. (На полотні салатовий заєць здійснював салатовий стрибок над салатовим містом, яке виглядало дещо фрагментарно, а на задньому плані, на бруківці лежали кабан і здохлий щур.) «Це Бенч намалювала, захоплена пінк-артом», — шепнув малий, але я не зрозумів, ідеться про зайця чи про чуб. «Скажи мені лише, чи ціна за ці апартаменти не полягає у вимушеному співжитті з усім цим кодлом», — прошепотів у відповідь я, але малий вже зник серед своїх відібраних тестуванням подруг. Ті натомість збуджено гомоніли. Чекалося якогось Діла Дзюпіна — місцевого гуру, а заразом редактора університетської порногазетки. Він не забарився й виявився чорнявим хлопчиною в окулярах. Нагадував радше відмінника, улюбленця підстаркуватих вчительок, аніж ідеолога контркультури. Привітався стримано і ґречно, не виголосивши жодної мантри. І жодної фенєчки не мав. Але мені не сподобався. Чомусь здалося, що він з тих типів, мати справу з якими — собі дорожче.

…не довелося довго чекати, поки прийшло розуміння того, що жодних жертв не буде. Якийсь улов, звичайно, був, але що ж то був за мотлох! Висохлі шматки піцци, бампер від фольксваґена, порожня пляшка з-під олії, картонна табличка з написом «перезмінка» — та навіть перераховувати не хочеться!

Попорпавшись у цьому смітті і викинувши з особливою огидою аж на саму гору бутафорський дерев'яний меч, він дістав свій New Nambu зі стертим серійним номером і втупився в отвір люфи, немов сподівався знайти в ньому якісь підказки. Підказок не було, діра зяяла чорнотою, і якби він справді був комахою, то заліз би в неї, звив би там кубло і так би жив, обплівшись коконом, аби не бачити й не знати всього цього лайна. Однак у люфі він не поміщався. Натомість вона легко поміщалася у ньому. Наприклад, її можна було вкласти до рота. Трохи повагавшись, він так і зробив. Прочитав при цьому кілька вивчених у монастирі мантр — аби відігнати можливу нудоту: одного разу, ще зеленим абітурієнтом-послушником він зіпсував через це усю справу, обблювавши й пістолет, і все довкола. Мантра була стара, та швидше за все якась фіктивна, бо, спробувавши якось перекласти її першою-ліпшою із доступних мов, отримав беззмістовну абракадабру:

«Come on, come on… well… this is just a compilation of fixes fuck… ok ok ok! There're too many of you skin-lovers…

— Ох мамма падре хрум… і дайтє пажалуста єщьо аґурєц, — зловтішно подумав і зняв зброю із запобіжника.

Та раптом щось занепокоїло його. Чи то запобіжник клацнув надто глухо, чи то не відчувалося в роті присмаку вороненої сталі, чи то зуби вп'ялися в люфу надто м'яко. Витягши пістолета з jamy ustnej [14], він огледів його з усіх боків. Так і було — пукавка виявилася пластмасовою імітацією. І там, де — як здавалося раніше, — був слід від стертого серійного номера, безсоромно виділялося рельєфом фабричне клеймо: «Тульская фабрика игрушек им. Бой-Желенского». І хоча прізвище угонорованого татя й обіцяло щось залізне, та швидше за все етимологія боя відсилала до фруктового желе, а не до «желєза».

— О курва ж твоя мать! — у дещо театральному екстазі вигукнув він. І пістолет вилетів туди ж, куди раніше впольований мотлох.

Відтак він загорнувся в плащ-намет і, залишивши відкритими лише міцні передні кінцівки, почав виконувати те, про що «Інструкція Повернення» повідомляла в самому кінці, петитом, у примітках. Він знову почав інтенсивно відгортати пісок, але цього разу піщана лійка осувалася рівномірніше, закручуючись у такий спосіб, аби… Коротше кажучи, аби… за якийсь час на поверхні залишалися вже тільки згадані кінцівки, які все ще рухалися впевнено й різко, та все більше й більше радше ритуально. А за неповних півгодини масиви LCD утворювали сливе рівнісіньку поверхню, яка нічим не відрізнялася від первозданної пустелі, тому коли наступного ранку яскраво-жовтий «катерпіллер» приїхав знищити залишки секретного колись табору, бульдозерист довго не міг зрозуміти, для чого його сюди пригнали і, покрутившись для годиться, щоб залишити побільше гусеничних слідів, подався назад, лаючись про себе, часто спльовуючи у вікно і зловживаючи потужністю буржуазного дизеля.

Аж відбулась іще одна метаморфоза.

Ез-молодший не зупинився на досягнутому. Від помаранчевої його чуприни залишився тільки куций «ірокез», генетично споріднений, мабуть, із козацьким «оселедцем». До того ж, не знаю яким робом, junior відростив собі помаранчеві ж вуса, що росли просто з носа і якщо не кольором, то фасоном нагадували гітлерівський «кущик». Я, звичайно, навіть крізь похмільну загальмованість отетерів, але вирішив не подавати виду, й виставивши хіп-хопову «козу», вигукнув:

— Ну, дядьку, ти крутий! Просто DJ Bobo якийсь! What the fuck! [15]

Оскільки моя хіп-хопова «коза» більше скидалася на бандитську «розпальцовку», то на додаток я ще зробив кілька брейкдансових рухів. Усі засміялися.

— Who the fuck аrе уоu? [16] (Як почувається наш рідний принц?) — додав я, подаючи Молодшому знак, що ми можемо погомоніти нашим особливим кодом. Ми рідко лаялися рідною мовою, але любили повправлятися в чужому лихослів'ї.

— Don't do me аnу fucking favours [17] (Чудово, слово честі. Їм повітря, ніби хамелеон, до того ж повітря, начинене обіцянками), — відповів малий, немов засвідчуючи свою-все-ще-лояльність у стосунку до мене, та в той же час нагадуючи, що я не на своїй території.

— I can't understand this fucking business [18] (Що за відповідь, принце? До нас такі слова не доходять), — повторив приховане запитання я, вже відчуваючи, втім, непевність.

— Keep on fucking [19] (A з нас вони вже вийшли), — поблажливо кинув Ез-молодший, погладжуючи «ірокез» і вже починаючи демонструвати зверхність.

Публіка довкола зашуміла, як на футбольному матчі, враг його бери, цих сучих діток імпреза забавляла.

— Don't fuck with me [20] (Куди ж це ми потрапили, мій принце?), — наїхав я у відповідь, але малий знайшовся миттю:

— You don't fucking me [21] (На вечерю), — відрізав максимально чемно.

— Fuck the world! [22] (Яку ще в біса вечерю?) — не вгавав я.

— І got fucked by mу fucking bагbеr [23] (Таку, де не людина їсть, а її їдять. Стосунки суб'єкта з об'єктом бувають вкрай чудернацькі. Саме в ці хвилини за нас взялося товариство заангажованих червів…), — почав не зовсім вправно викручуватися він. — You're fucking right [24] (З усіх сил годуємо домашні створіння на харч самим собі, а себе годуємо на харч червам. Годований король і дистрофічний жебрак — це тільки різні кулінарні рецепти, дві різні страви до одного й того ж столу. Кінець у всіх той самий), — додав, немов піддаючись обов'язку куртуазних пояснень, але я знав, що це черговий підступ.

— Right то я right (На жаль, так воно є), — продовжив я, відчуваючи, що починає бракувати словникового запасу, і тому зненацька агресивно гаркнув: You're a fucking jerk! (То забирався б ти до Англії) Go fuck yourself! [25](Туди тобі й дорога)