Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Современная проза » Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби - Іздрик Юрій Романович (читать бесплатно полные книги txt) 📗

Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби - Іздрик Юрій Романович (читать бесплатно полные книги txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби - Іздрик Юрій Романович (читать бесплатно полные книги txt) 📗. Жанр: Современная проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— А ви вірите в… ах!.. я вже питала… Вибачте.

— Це ви вибачте. Розпатякався. Вірю, звичайно, вірю, інакше навіщо було б у цьому всьому бабратися.

— Нічого, продовжуйте.

— Мене не влаштовує, що всюди панує брехня. Ну, це як наслідок неуникності боротьби, і все ж… Політики брешуть, реклама бреше, продавці брешуть, покупці брешуть, закони брешуть, злочинці брешуть, судді і жертви брешуть теж, брешуть закохані, вороги і цілком байдужі, брешуть всі, незалежно від їхніх моральних засад, расової чи національної приналежності, сексуальної орієнтації, рівня інтелекту, естетичних уподобань, темпераменту, достатку, освіти, професії, громадської заанґажованості й релігійності.

Опа! Та й сам я не останнє брехло!

— Ну все, про що ви говорили, це не є абсолютна брехня. Це, радше, неповна правда.

— Okay. Нехай буде так. Евфемізми урізноманітнюють життя. Тільки я вас зараз запитаю, що саме ви розумієте під словами «повна правда», і наша розмова цілком зверне із психотерапевтичної стезі у патофілософські хащі, а ви ж бачите, яка в мене каша в голові — суміш утопічних марень, комуністичних лозунґів, гіпівських одкровень, християнських догм і пост-опіумних мантр.

Якийсь час вона мовчить, і по її очах, — дарма, що ті приспущені долі, — я вгадую щось абсолютно далеке від фахової зосередженості.

— Скажіть мені, чому ви п'єте? — повторює вона згодом запізніле й трафаретне запитання фрау Де.

— Тут можна віднайти багато причин і сприятливих факторів, — кажу я з розумним виглядом, трохи охоловши від ораторського шалу. — Ну, по-перше, ми живемо в соціумі, де споживання алкоголю є нормою і чи не єдиним доступним антидепресантом, засобом проти тотального безглуздя, невпевненості в майбутньому й повсюдного свавілля сильних світу цього. Погодьтеся також, що в суспільній свідомості живе цілком позитивний образ спражнього мужчини, здорового такого збуя, який може випити за вечір півлітра, літру, майже не п'яніючи при цьому, — а це, здається медиками, кваліфікується як перша стадія хронічного алкоголізму, — погодьтеся і з тим, що в нашій країні горілка — чи не найдешевший висококалорійний продукт споживання. По-друге, в моєму середовищі, — а це, якщо окреслити умовно, мистецька богема, — абстинентство — явище не тільки рідкісне, а й, з дозволу сказати, — неприродне, штучне. Митець більш ніж будь-яка людина потребує іноді відійти від реальності, навіть якщо та створена ним самим. Все ж краще досягати цього з допомогою алкоголю, аніж, скажімо, наркотиків.

Ну а якщо вже говорити конкретно про мій випадок, то це майже романтична історія. Розумієте, кілька років тому я закохався. Шалено закохався, хоча слово «шалено» тут ні до чого — не йдеться ж бо про жодну пристрасть. Уявляєте, хлопові далеко за тридцять, а він знаходить своє запізніле кохання — справжнє і єдине, єдине і справжнє. Оскільки я не міг собі уявити, що можу покинути сім'ю, то виник гострий внутрішній конфлікт, розв'язати який я й намагався за допомогою алкоголю. Звичайно, це не вихід, це малодушно й ницо, це ганебно, врешті-решт. І ось так романтична історія перетворюється на фарс в наркологічному диспансері.

Дівчинка-психіатр уважно й співчутливо слухає, а я думаю про себе, що, здається, ошукую їх усіх, не згірш аніж вони мене, до того ще й незле самообманююся. Що має спільного моє пиття з коханням? Це тільки наслідок безволля, нерішучості й підсвідомого бажання побачити себе жертвою жалобної драми. Однак драма й справді все більше скидається на фарс. Трагічний, але фарс.

На закінчення вона підсовує мені тест-анкету, де в різних редакціях варіюється запитання, на яке я от щойно так красиво відповідав.

По ходу заповнення її я автоматично виправляю стилістику, час від часу вказуючи дівчинці на неточність формулювань, необґрунтовані повтори, невідпрацьованість загальної концепції тощо. Намагаюся сподобатись, одним словом. Облесливе, облудне чмо.

Останній пункт звучить так: «Ви зневажаєте себе?»

— Знаєте, — кажу я, — мені важко відповісти на це запитання, не має значення, ствердно чи заперечно. Якщо б воно звучало інакше, ну, наприклад: «чи ви іноді зневажаєте себе?», я відповів би «так». А так — не знаю.

— Гаразд, впишіть до запитання все, що вважаєте за потрібне.

«Іноді зневажаю», — пишу я, відчуваючи, що саме в цей момент вже більше нікого не обманюю.

— Ви напевно знайдете тут багато невідповідностей і суперечностей, — знову демонструю я свою обізнаність (добре бодай, що не прошу в неї тести Роршаха), — але мені поки що не вдається як слід сконцентрувати увагу, тому я не слідкував за цим.

— Ні, ні, — це не є детектор брехні і не тест на правдивість, це просто анкета, яку ми вносимо до історії хвороби. Скажіть мені ще, як ви переносите лікування?

— Нормально, — відповідаю я. — Цілком нормально. Є лише одне «але». Бачите, я типовий невротик і маю пунктик на грунті гіґієнізму, тому мені трошки важко витримувати тутешні побутові умови. А так особливих скарг немає.

Вона щось ретельно записує до свого зошита, низько схиливши голову, немов першокласниця.

І це, здасться, кінець сеансу. Я з певним зусиллям відриваю сколений шприцами зад від стільця.

— В такому разі вельми вам вдячний, вибачте мою багатослівність, а також те, що відібрав у вас стільки часу, але ваш особистий шарм та й взагалі…

— Ну що ви, це моя робота. До того ж з вами набагато приємніше спілкуватися, аніж з деякими нашими пацієнтами.

— Спасибі на доброму слові, — зображаючи на неголеній пиці великосвітську посмішку, кажу я й виходжу до коридору.

Ясна річ, зі мною приємніше.

Намагаюсь уявити собі, що відповів на пропозицію намалювати неіснуючу істоту беззубий завсідник цього закладу, якого тут усі називають «Дєд». Мені робиться весело. «Дєд» вже точно не поліз би за словом у кишеню. Ані за словом, ні за олівцем. Окрім того, він побував тут уже стільки разів і настільки освоївся, що постійно ошивався на кухні, випрошуючи чергову порцію вистиглого, завареного у відрі чаю, який потім розігрівав за допомогою саморобного кип'ятильника в чиїйсь-небудь палаті, добуваючи принагідно ще й сякий-такий харч. Кип'ятильник «Дєд» змайстрував власноруч із двох бритвочок GILLETTE, конфіскованих персоналом у наркоманів-суїцидників. Подвійний GILLETTE ще й досі годився для самогубства, тільки цього разу еклектично-електричного — невідомо звідки вирвані дроти були поскручувані абияк, прокладка між лезами виглядала більш ніж сумнівно, про штепсельну вилку й говорити не доводилося.

Може, в такий спосіб «Дєд» підліковує себе іонізованим чаєм? Все ж таки народна медицина, що там не кажи, часто ефективніша за офіційну.

Отак, рухаючись до своєї палати й дурнувато посміхаючись, я буквально зіштовхнувся з фрау Де.

— Гуляєте, бачу? Як самопочуття?

— На всі сто, — відповідаю за інерцією приязно.

— Ото ж бо й воно, що ви якісь напрочуд збуджені. Це не дуже добре. Вам потрібен перш за все спокій.

«Пішла на хуй, курва», — думаю я і, продовжуючи посміхатися, зачиняюся в палаті. Тут на мене чекає Артур. Прийшов відвідати болящого. Справжній тобі брат-дружбак, враг його бери. Ну й день видався. Який тут, у дупі, спокій. Ні в дупі, ні в душі.

Я. Привіт, Артурчику.

А р т у р. Як справи, батьку? Як ти себе почуваєш?

Я. Супер! Думаю, не сьогодні-завтра треба забиратися звідси.

А р т у р. Як це забиратися? Ти ж тут тільки три дні. Лікування ще не закінчилося. Так не можна — почувся трошки краще і вже відразу тікати.

Я. А що тут робити? Мені провели дезінтоксикацію, вивели мене з кризового стану, а на більше вони й не здатні.

Я. Але ж ти ще не цілком одужав. Твоя психіка ще не врівноважена. Ти знову можеш зірватися.

Я. Слухай, не забивай мені баки. Я знаю таких, що лежали тут місяцями, а на виході купували в найближчому гастрономі чвертку. Немає жодного сенсу тут вилежуватися. Тим більше, що мені тепер роблять лише дві вечірні ін'єкції— магнезію і вітаміни. Це мені і вдома дружина запросто може зробити. (Заходить  м о я  д р у ж и н а. Я, повертаючись, до неї.) Привіт. Заходь. Сідай. (Говорить до обидвох). Дні минають намарно. Я вже цілком можу працювати. За ці дні я стільки встиг би зробити для інших, для вас у тому числі. А щодо мене… (Набирає ораторської постави.) Мені лише потрібно бути сильним і рішучим. Я — сильний. Подивіться на мене, я вершина ваших сподівань! Все буде в порядку. Я бунтуватиму проти тутешніх тюремних правил. Я не прибічник хаосу. Але подивіться на фрау Де. Хіба влада не є свого роду бунтом? Бунтом у формі порядку, бунтом гори супроти низини, бунтом вищості проти ницості! Вершина потребує долу, долина — піку, щоби вони не переставали бути самі собою. Ось так у владі зникають протиріччя між протилежностями. Я — не аналіз, не синтез, я — дія, я — воля, я — енергія. Я — сила! Я знаходжуся над, всередині і поруч зі всім. Я можу створити і знищити все, що захочу. Втілитися, розівтілитися, перевтілитися. Все є в мені, тут! (Б'є себе в груди. Присутні злякано дивляться на нього. Заходить  ф р а у  Д е. Таке враження, що весь цей час вона стояла під дверима).

вернуться
Перейти на страницу:

Іздрик Юрій Романович читать все книги автора по порядку

Іздрик Юрій Романович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби отзывы

Отзывы читателей о книге Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби, автор: Іздрик Юрій Романович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*