Тереза та парабола - Дереш Любко (книги читать бесплатно без регистрации TXT) 📗
Початок березня: на тому ж сайті з’являються десятки захоплених відгуків щодо рецептури, запропонованої hооРое. Інформація про сенсаційну знахідку поширюється Інтернетом зі сервера на сервер, і центральні поліси СНД починає захоплювати нафтизинова лихоманка. Суміш, котру добувають в результаті змішування очних крапель, називають архелітом, у студентських колах вона стає більш відома як “архе” або ж “плазма”.
На третю декаду березня відважні експериментатори встановлюють, що: марихуана знижує дію “архе” практично до нуля; опіати та похідні барбітурової кислоти в поєднанні з краплями викликають судоми астматичного характеру; мікшування з іншою комунальною фармакопеєю (кетамін, дипразин, галоперидол, похідні ефедрину, а також ) призводить до колаптоїдних станів із загрозою переходу в кому. Висновок: “архе” приймають на чисту голову.
Квітень у Львові ознаменований першими надбаннями в приготуванні “плазми” у кустарних умовах. Ошаліле від успіху вузьке коло неофітів пробує зберегти таємницю рецепту при собі. Семеро студентів-хіміків, які першими розщепили пропорційний склад “архе”, за копійки продають на книжковому ринку підручники і закуповують у найближчій аптеці нечувану кількість нафтизину, атропіну, АТФ та ще кількох видів крапель. Попередньо закалатавши близько п’ятидесяти порцій “плазми”, вони знищують усі хімічні рівняння у страху, що їхнє відкриття може вийти за межі їх вузького кола, і “архе” дістанеться комусь іншому. Перебуваючи в колі взаємних підозр, хіміки оголошують себе “КЛАНОМ АРХЕ” і приймають рішення забарикадуватися в кімнаті гуртожитку і не випускати нікого, поки не спорожняться запаси “плазми”. Протягом чотирьох днів семеро акцепторів очних крапель перебувають у безперервному, цілковито нерухомому спогляданні “плазми”. Хлопців рятують товариші по гуртожитку, які запідозрили негаразди завдяки міцному запаху екскрементів, що вибивався з-під дверей забарикадованої кімнати. Юнаків віком від вісімнадцяти до двадцяти двох років доставлено у стані глибокого зневоднення у Львівську обласну реанімацію. Один із горе-студентів, третьокурсник Денис Р., по цей день перебуває у комі. Решта товаришів зазнали глибоких і невідворотніх змін у психіці: поведінка в’яла, реакції на оточуючих відсутні або порушені, спостерігається загальна глибока регресія, аутизм.
Жодної інформації про “архе” у львівскій пресі так і не знайдено. Зате завдяки Інтернету необхідна інформація про “плазму” проникає в Івано-Франківськ і Володимир-Волинськ. Ще одна хвиля повідомлень про “плазму” з Омська накриває Донбас.
У Львові, незважаючи на егоїстичні намагання хіміків із КЛАНУ АРХЕ вберегти секрет “плазми”, він все одно виявляється розкритим. Це стається одночасно і незалежно у трьох кутиках Львова, — приблизно у дні сильних квітневих буревіїв, про які чимало говорилось у пресі. Враховуючи досвід попередників, друга хвиля львівських плазматиків ставиться до споглядання “плазми” більш відсторонено, що рятує їх від повного занурення у світ крапельних видінь.
Стає модним мати при собі чисту піпетку та пачку свіжих гігієнічних салфеток. Несподіваної популярності здобуває свист-авангард — маловідомий до цього вид акустичного мистецтва (з приходом “архе” свист, як і саме поняття звуку, кардинально переосмислюється). На кілька тижнів масовим стає захоплення т.зв. дахівницями, однак пара нещасних випадків суттєво применшує запал археманів. Наступний місяць було іронічно названо “поземним” — для своїх офтальмологічних експериментів архемани починають віддавати перевагу відкритим місцям ближче до землі.
Як результат, відбувається перебудова молодіжного балаку. Найзаповзяті-ші плазматики повністю відмовляються від мови, якою вони розмовляли до того і починають вигадувати власні. Хоча це питання ще буде належно вивчене дослідниками від лінґвістики та семіотики, проте вже наперед можна сказати, що всі мови “архе”, попри їх відмінне звучання, виказували вражаючу внутрішню схожість. Вираз “видіти плазму” перестає різати слух незвичністю. Схоже на те, що єдине слово, яке візіонери могли підібрати до побаченого у стані “архе”, виявилося самою назвою суміші.
Кінець травня ставить перед нами ще більше запитань, ніж не-плазматик плазматику. Зокрема, зауважується, що внаслідок постійних закрапувань накопичується пост-ефект, названий “ефектом відчуження”. Він добре знайомий людям із проблемами зору. “Ефектом відчуження” — це особливий настрій. Приблизне уявлення про нього мають люди, тимчасово позбавлені окулярів: відсторонення, відчуження, споглядання на речі з відстані.
В кінці травня найспритніші наркоділки організовують картель по продажу “плазми”. В найкоротші терміни картель набирає з вулиці торгашів краплями до очей і засилає тих у місця, де ще не ступала нога наркобариги. Тут уже відчувається ділова хватка — продавці зілля знають свою потенційну клієнтуру в лице: картель починає продавати “плазму” в бібліотеках, музеях, виставкових та картинних галереях.
Відразу ж з’являються й шукачі легкої наживи — люди в беретах та окулярах, котрі видають себе за представників львівського картелю. Вони періодично з’являються в місцях, облюбованих картелем і продають звичайну дистильовану воду.
По кількох наступних тижнях місцеві мешканці повідомляють про вісім трупів, знайдених у кар’єрі біля озера Комсомольського, що за Львовом. На тілах загиблих знайдено сліди катувань, а з очних ям у кожного стирчало по уламкові піпетки. В подальшому спроби несанкціонованого картелем продажу “плазми” суттєво зменшились.
Десь у середині червня число молодих людей, які “виділи плазму” перестає зростати у геометричній прогресії. Більше того: складається враження, що воно завмирає на певному сталому рівні. Вирівнюється процент споживачів марихуани та маку. Гроші знаходять повертаються до власника, і верхівка картелю зітхає з полегшенням.
В той же час, прошарок населення, котре раніше виказувало до “архе” особливий інтерес (а це молодь віком від 14 до 32 років), щільнішає, стає більш одноособовим. До послуг картелю все частіше вдаються хіба недосвідчені плазматики, які ще не вирахували власного, оптимального співвідношення між компонентами “архе”. Бувалі видці “плазми” віддають перевагу краплям, закалатаним власноруч.
Кінець червня-початок липня ознаменований поступовим затиханням нафтизинового буму та супутнього йому ґротеску. Архемани-ентузіасти розбиваються по невеличких групах за інтересом. Із малозрозумілих для відстороненого спостерігача побуджень найдосвідченіші видці (архе-акцептори, “ті, що виділи плазму”) починають заперечувати факт закапування “плазми”. Публічне поширення про особисті переживання “плазми” стають моветоном і допускаються хіба в колі недосвідчених крапельників або в тісній компанії однодумців. Загальний рух за видження “плазми” до середини липня зводиться нанівець.
Озираючись назад, пригадується та весна, пригадуються ті осяяні атропінові очі, розширені від переповнюючої їх таємниці… Їх можна було побачити у Львові на кожному кроці, особливо серед молоді. Видається, наче над містом відкрився якийсь отвір. Кожен, хто був уважним, глянув туди і мав нагоду повидіти щось небуденне. Люди немов би пізнали щось більше. “Архе міняє”, — люблять повторювати архемани. “Архе розсіює, архе збирає”, — додають вони.
Практично кожен, хто хоч раз закапував очі “плазмою”, виносив зі своїх видінь тверде переконання, що ці краплі знаменують нову добу для людства, при чому, не просто нову добу — тепер це вже не звучить — а щось абсолютно кардинальне, щось, на що людина не могла навіть сподіватися. Найзапекліші з популяризаторів крапель увірували, буцім “архе” змінить світ. Але як би оптимістично не були налаштовані видці “плазми” у квітні-травні, вони змушені були визнати: до середини червня бум минув і забувся. Деякі невиліковні архемани бігали від знайомих до знайомих, які ще вчора з радістю за компанію капали в очі цю водичку з металевим блиском, сьогодні не хотіли пригадувати дні нафтизинового буму. Дехто з видців почав зауважувати, що більшості просто не хочеться пам’ятати дні своєї величі, дні “архе”. Колишні агітатори за видження “плазми” раптом зрозуміли, що людям видіти “архе” просто непотрібно; вони шивденько змотали жилки і перестали навіть признаватися, що колись мали якусь справу з “тими краплями”.
