Тереза та парабола - Дереш Любко (книги читать бесплатно без регистрации TXT) 📗
Буба з Антоном курили щось дешеве і злободенне. За їх спинами відкривалася площадка з вижухлими травниками. Обабіч — вузький і плутаний шлях крізь колюче гіляччя, гнізда птахів, павутину і спеку. Над головою виднілося гаряче біле небо. Попереду — затягнута серпанком Ратуша і діорама Львова. Довкола панував той різновид полуденної тиші, коли під ногами цвірчать коники, і кричать деінде діти.
Терезка попросила цигарку. Буба з незрозумілою усмішечкою просягнув одну і зразу ж нагнувся припалити. Терезі кортіло відсунутись, але вона стрималася. Зі схожим притиском поборола бажання загасити цигарку, припалену цим хлопчаком і попросити вогню в Антона. Терезка глибоко вдихнула, зібрала нав’язливі думки у жменю й видихнула ногами, вганяючи всю хєрню в землю.
Легше.
Ще легше.
Терезка заспокоїлася і випростувался на траві.
— А скільки часу в’ючить? — вперше озвалася вона до Антона.
Той задумався.
— Якшо вперше, то сам в’юк затягується години на дві. І терпуга ше десь на добу.
— А терпуга яка від них може бути?
— Нічого страшного. Просто пряма дія атропіну. Зір розфокусований, все розпливається і так далі. Дуже сильно сонце разить.
Буба по черзі міряв поглядом то її, то Антона, і з невідомо яких причин почав хмурніти. Докурили мовчки. Буба насуплено мовчав.
Цвіркуни. Лящить у вухах.
На спеці Терезка почала впадати в легкий транс, але Антон прокашлявся, зібрався з Духом і сказав:
— Отож.
Буба невдоволено підняв голову.
— Хто хоче, сходіть звільніться. Бо всраєтеся тільки так. — Антон клацнув пальцями, показуючи, з якою легкістю це може статися, і виразно глянув на Бубу.
— Не хочу, — буркнув той, але для перестраховки поплентався в кущі. Терезка вирішила зекономити сили й не зав’язувати розмову; вона продовжувала спостерігати за сонечками в траві. Антон побачив, куди вона дивиться, знову кашлянув і мовив:
— Деякі мої знайомі, старі плазматики, кажуть, шо сонечка — це загуслі краплини “архе”. Тобто, це зовсім не живі істотки, а узаконений людьми малімон. Та частина “плазми”, яку ми призвичаїлися бачити нормальними очима. Заплющеними очима.
Терезка насупила брови, вдумуючись у сказане.
З кущів повернувся Буба з новою маскою “IT’S ОК”.
— Крапаємо, — бадьоро смикнувся він.
Терезка витягнула свою пляшечку. Вона побачила, як Антон розкорковує свою кишеньковим ножем, і попросила й собі. Надрізала целофанову запайку, розкрутила і понюхала. Пахло, як у прогрітій лабораторії. На кінчику піпетки блистіла металом крапелька “архе”.
Кілька разів вона глибоко вдихнула, щоб якось заглушити схвильованість.
— А скоро почне діяти? — спиттала вона.
— Так по-справжньому — хвилин через двадцять.
Терезка стиснула кулаки і знову втягнула ніздрями гаряче повітря. Запах сіна. Вона набрала в піпетку розчину і закинула голову. Знову тяжко втягнула повітря.
— Тобі закрапати? — турботливо поцікавився Буба.
Терезка заперечливо замотала головою, міцно зажмурилась, розслабила очі й стиснула пальцями ґумовий резервуар на піпетці. Потекло і стало
МОКРО.
Тут же вона відміряла пару крапель і в інше око.
С-С-С-С-ЧОРТАЛЕМЕНЕПЕЧЕ!
Знову в ліве око. І знову в праве. Хутко засмоктавши піпеткою ще, вона докапала необхідну кількість.
ПЕЧЕ АЙ ПЕЧЕ ПЕЧЕ МЕНЕ ПЕЧЕ МЕНЕ ПЕЧЕ
Терезка закліпала. З очей порснули сльози, і вона застогнала. Пекло щораз сильніше (пече пече пече). Пальцем вона обережно втерла сльози, і злякалася, як би не виплакати всю “плазму”.
— Ай, мене пече, люди, мене пече!!! — почувся розпачливий клич Буби. Терезка закусила губу, і засичала з болю. Очі запульсували білим вогнем, а в голові від цього все так перемакітрилося, що вона вже не знала, де право,
ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ
де ліво.
Терезка застогнала, відчуття жару в очах ставало просто непереборним,
ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ
що вона буквально губилася серед цього жару в очницях, очниці розбухали, ставали завбільшки з два кратери на Місяці, Боже, які в неї тепер велетенські очниці, що ж вона в університеті скаже, боже,
ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ
а очі які, та я просто не вірю собі, я ж у них і впасти можу, та вони завбільшки з атомну станцію, та що там — два велетенські розпечені Сонця, дві зірки, одна діра о двух кінцях
ПЕЧЕ
— Я! Я БАЧУ! БОГ ТИ МІЙ Я БАЧУ! — хрипить вона. Якщо вона зараз не розплющить очі, очі розплющать її. Неймовірно, але вона продовжує відчувати ногами асфальт, чути вухами цвіркунів і птахів, але вона БАЧИТЬ. Терезка робить зусилля і раптом її накриває таке відчуття, наче вона не просто розкриває очі, вона розпахує їх навстіж так, що повіки розриваються в клоччя, розриваються разом з цілим її тілом, розриваються і зникають десь у темряві
Я БАЧУ
Терезка пробує кліпнути очима, але відчуває, що не має більше такого органа. Вона дивиться впритул на літери, з яких складається це відчуття, вона бачить я, бачить б, а, ч, у. Вона переводить погляд на себе
ТЕРЕЗКА
Я літери, бачить вона і починає сміятися. Я — погляд.
— Ти чуєш мене? — питається її Антон, і вона киває головою. Чути, як стогне Буба. Вона дуже виразно БАЧИТЬ усе, що відбувається.
— Що це? — питає вона. — Просто шалено! Невже?… мене НЕ МОЖЕ так щурити!
— То що ти видиш?
Терезка навіть не думає, що може підібрати назву до побаченого. Тому вона каже:
— Ти собі навіть не уявляєш, Антон! Зараз я все це бачу ТАК БУКВАЛЬНО!…
— Це літери, не лякайся. Ми з них складаємося.
— Я — не літера! Я — не літера! — долинають звідкілясь Бубині крики розпачу. — Я не можу бути буквою! Я не такий! Я СПРАВЖНІЙ!!!
— Ну звичайно, — упівголоса, з іронією каже Антон
— ?
Терезка роззирається. Вона силкується пригадати, про що думала секунду назад. Чи то пак, що їй такого привиділося двома рядками вище.
— Літери? Мені все розпливається. Щойно, здається, виділа щось подібне. Тебе очі не печуть?
— Нє. Тобі теж зараз минеться.
— Це архе? — питається вона.
— Не зовсім. Це букви. Архе навиворіт.
Терезку дежав’ючить
— Антон? Це ти такий?
Розпливчата постать киває головою, і Терезка знову заплющила очі. Перших кілька секунд страшно різало сонячне світло. Терезка різко підняла повіки, скрикнула від яскравого світла і знову зажмурилася. Біль почяав спадати.
Хтось сів біля неї (очевидно, що Антон).
Вона спробувала пригадати, що було з нею кілька секунд назад.
— Ми вже крапали? Ах, точно! Ми вже крапали! — пригадала Терека й солодко-солодко зітхнула. Вона не пам’ятала достеменно, що ж ТАКОГО побачила у “плазмі”, але на душі залишилося відчуття чогось страшенно потрібного. Це був досвід того роду, без якого вона більше не могла себе уявляти.
— Ти виділа “плазму”? — спитав Антон. — Кажи: виділа, ні?
Терезка знизала плечима.
— Точно пам’ятаю, що бачила. Навіть зараз, коли пригадую, як я бачила, я трішки ніби наповнююсь нею. А де цей, другий?
— Буба? Бубу затягнуло десь далеко-далеко. Образно кажучи, десь на край книжки. Ну, ти розумієш.
До її вух долинуло черкання сірника і звук припалюваної цигарки. Затягнуло димом. Терезку вивернуло, але вона переборола себе. Губи Антона з тихим звуком розліпилися, ніби сказали слово “мак”, і він заговорив:
— Антон? Це ти такий?
Розпливчата постать кивнула головою, і Терезка знову заплющила очі. Перших кілька секунд світло боляче тяло нервові закінчення. Терезка різко підняла повіки, скрикнула від яскравого сонця і знову зажмурилася. Біль потроху стихав.
