Іміджмейкер із Москви - Джангіров Дмитро (электронную книгу бесплатно без регистрации TXT) 📗
– Нестор Евграфович предусмотрел запасной вариант третьего плаката.
Артурчик повернув плакат іншим боком. На звороті був зображений Сталін, який тримав на руках карапуза в піонерскій формі з обличчям і сивиною Симорозенка.
– Гениально! – захоплено вигукнув Симорозенко. Він вийшов на середину кімнати, і, попихкуючи своєю люлькою, з природним грузинським акцентом повільно і неголосно підсумував свої міркування:
– Это – по-нашему. Народ давно истосковался по такому социалистическому реализму, товарищ Боженко!
Випровадивши тимчасово задоволеного Симорозенка, іміджмейкер і асистент залишились у номері удвох. По телевізору продовжувалося рейтинг-шоу Підвальського. Бабай сидів на сцені, Підвальський з мікрофоном у руці обходив трибуни з глядачами. Глядач із залу попросив слова – ведучий простягнув йому мікрофон.
– Багато виборців вважають, що у вас сумнівна репутація. Відомі випадки, пане Бабай, що в нашому окрузі вами залякували маленьких дітей… – безстрашно виголосив глядач із зали.
– Ах, ты ж… – піднімаючись з крісла, почав було Бабай. Підвальський миттєво перетнув йому дорогу і, розряджаючи ситуацію, заторохтів:
– Пан Бабай має на увазі, що опоненти застосовують проти нього брудні піар-технології. А от за даними нашого опитування, серед дітей дошкільного віку, Бабай за популярністю значно випереджає Ягу зі ступою та Кощія Безсмертного і поступається лише Карлсону, який живе на даху!
Бабай, піддавшись чарівливості Підвальського, справді трохи заспокоївся. За хвильку він відібрав у ведучого мікрофон і, не підіймаючись із крісла, голосно, щоб геть усім було зрозуміло, промовив:
– Я не знаю, где там «крышует» этот ваш Карлсон, но у нас в городе каждый ребенок знает, что если Бабай – крыша, то… – Бабай намагався згадати слово, що означає предмет, потрібний йому для завершення думки. – Этот, как его…
Гість шоу встав із крісла і, піднявши ногу та розставивши руки, намагався зобразити глядачам, як виглядає цей «предмет».
– Аіст… – пошепки підказав йому Підвальський.
– Да! Вот!! Аист!!! – радо вигукнув Бабай вже без мікрофона.
– Аист на крыше, счастье – под крышей, мир – на земле! – несподівано почав фальшиво співати бізнесмен.
Підвальський, щоб врятувати відому пісню від наруги, підхопив останні рядки і проспівав їх разом із кандидатом. Іміджмейкер вимкнув пультом звук і, потискаючи руку своєму помічнику, пафосно привітав його з творчою перемогою:
– Поздравляю, Артур Андреевич! Как тебе удалось заучить с ним эту цитату?
– Нестор Евграфович, – исключительно благодаря вашей системе опорных сигналов. Аист – это фамилия начальника его личной охраны, а «Счастье» и «Мир» – его любимые ночные клубы! – скромно доповів Ар-турчик.
Раптом без стуку до номера увірвався розлючений Сливка. Конвульсивно тицяючи в екран рукою, він волав:
– Несторе Євграфовичу! Ви теж бачили це неподобство!! Це ж буде національною ганьбою, якщо такий Бабай стане народним обранцем!! І це тоді, коли ми будуємо виборчу кампанію на підвалинах духовності, підсиленої сучасною політтехнологією…
– Національно свідомою політтехнологією, пане Богдане! – співчутливо наголосив іміджмейкер.
– Так-так! А цей Бабай пре, як свиня на кукурудзу!! А ми ж його ще у дев'яносто першому році вигнали з Руху, бо він поряд з національною символікою та патріотичною літературою торгував на Майдані Незалежності дешевою москальською порнухою!! – не вгамовувався Сливка.
Іміджмейкер жестом дипломатично зупинив клієнта і одразу ж взявся до справи:
– Ех, Богдане Степановичу, ми ж з вами козацького роду і розуміємо, як часто в історії наш довірливий народ обманювали підступні зрадники, які спиралися на брудні космополітичні фінанси! Але ж, я сподіваюсь, ми зможемо достойно відповісти на цей зухвалий виклик?!
– Як сказав поет, – продовжував розпашілий Сливка з пафосом, – «життя триває, доки точиться війна!» Я приймаю бій!
Груди націонал-демократа розпирало почуття несправедливості. Трохи заспокоївшись, він продовжив дещо діловитим тоном:
– На щастя, вчора я отримав ґрант українсько-канадійського фонду «Пробудження» на написання своєї нової книги «Правда про Полтавську битву».
– Тобто? Вона відбулася не під Полтавою? – щиро здивувався Іміджмейкер.
Сливка поблажливо посміхнувся і зі знанням справи взявся розтлумачувати політтехнологу нові і цілком правдиві історичні факти:
– Та ні, таки під Полтавою. Але, як мені вдалося з'ясувати, комуно-імперські історики цинічно фальсифікували справжній результат цієї битви!
Гість знову не на жарт розпалювався, ущемлений несправедливістю трактування історії:
– Вони вкрали у нас цю славетну перемогу над азійською ордою Петра Першого! Насправді це гетьман Мазепа взяв Петра у полон і той помер у страшних злиднях на турецькій чужині…
Нестор Євграфович задумливо крутив у руках свої золоті окуляри. Отетерілий і зовсім збитий з пантелику Артурчик запитально подивився на шефа і закашлявся. Сливка підійшов і люб'язно почав гамселити його по спині.
– Спа… спа… спасибо… Эта историческая правда стала такой неожиданностью… – намагався вивернутися від долоні націонал-демократа Артурчик.
– Будь ласка, – сказав Сливка і замислився. – Так на чому я зупинився? Ага, на якійсь історії…
– Так-так, це була дуже цікава історія про отриманий вами ґрант, – нагадав своєму клієнтові Нестор Євграфович.
Сливка, раптом ніби похопившись, дістав із кишені конверт.
– Саме так! Ми дамо відсіч цій знахабнілій бандократії!! – вигукнув він, простягаючи конверт іміджмейкерові. Нестор Євгра-фович не кваплячись, перерахував наявні в ньому купюри.
– Я бачу, ми не тільки дамо відсіч! Ми просто звернемо шию цьому Бабаю!! – задоволено посміхаючись, рішуче промовив політ-технолог.
Втім, Сливка розгублено ляскав долонями по усіх своїх кишенях, після чого раптом несподівано схаменувся:
– Ой! Здається, я віддав вам усі гроші… Як же бути з моєю книгою? Дозвольте…
Він простягнув руку за щойно врученим іміджмейкеру конвертом. Нестор Євграфович, не звертаючи жодної уваги на руку націонал-демократа, опустив конверт у свою кишеню і міцно потиснув руку кандидата:
– Не турбуйтеся, Богдане Степановичу! Ваші просвітницькі дослідження ми візьмемо за основу рекламних роликів для телебачення, – імпровізував Нестор Євграфович. І, щоб уникнути якихось заперечень, одразу ж продовжив:
– Завтра вранці ми починаємо зйомку циклу «Історичні портрети від Богдана Сливки». Перший сценарій: «Богдан Сливка і Карл Дванадцятий допомагають гетьману Мазепі перемогти Петра Першого». Уявляєте собі: ви на білому коні скачете попереду козацького війська, поруч з вами – Богдан Ступка в ролі гетьмана Мазепи. На роль шведського короля запросимо Депард'є.
– Геніально, пане Несторе!! – захоплено, зі сльозами щастя і вдячності в очах, вигукнув Сливка.
За хвильку, трохи поміркувавши, він з деякою підозрою поцікавився:
– Але-е… хто у нас гратиме царя Петра?
Іміджмейкер продовжив свій віртуозний імпровіз:
– Ну-у, на роль Петра найкраще підійде… Михайло Жванецький! Артуре, продемонструйте, будь ласка! – діловито попросив Нестор Євграфович.
Небезталанний асистент скорчив гримасу і став дивовижно схожим на великого гумориста. Іміджмейкер, а потім і Сливка, розсміялися з його жарту. Доки лунав сміх, Артурчик вивів на монітор комп'ютера фотографію Жванецького і маніпулюючи клавіатурою та мишкою, домалював йому петровські вуса, потім – перуку і трикутний капелюх, – загримувавши відомого сатирика під карикатурне зображення Петра. Сливка, який з цікавістю спостерігав за народженням картинки, патетично вигукнув:
– Пане професоре! Нам з вами судилося виконати велику історичну місію: в процесі передвиборчої боротьби розкрити народу очі на його справжнє і славетне минуле!
Кандидат нахилився до монітора і, показуючи пальцем на карикатуру царя московитов, діловито, зі знанням справи звернувся до Артурчика:
