Переходимо до любові - Загребельный Павел Архипович (книги хорошего качества txt) 📗
Археолог. Ви мене ображаєте...
Полковник з аксельбантом. І не чоловік...
Археолог (сміється). Може, ви маєте рацію. Я шукач вічності. Людина не може без вічності. А що таке вічність? Тільки наша наука доторкується до неї іноді.
Полковник з аксельбантом. Я б не радив вам залишатися тут довше. Тут небезпечно...
Археолог. Вибух створює матеріал для археології, але ж археологів він знищує також. Ліпше я подивлюся на все це збоку. Привіт, панове полковники!
1- й полковник. Загвинчуй.
2- й полковник. Відгвинчуй.
3- й полковник. Загвинчуй.
Полковник з аксельбантом. Будьте обережними. Обережність і точність, мої колеги!
Поворот сцени. Знову на першому плані — два шейхи, що ведуть тепер, так би мовити, паралельне співіснування.
Контрабандист (злякано щулячись). Шейху!
Шейх повертається до нього спиною.
Повелителю! О повелителю! Мені страшно!
Шейх. Собака! Смердючий шакал! Осквернитель пустині!
Контрабандист. О повелителю! Змилуйся! Прости мене!
Шейх (знущається). Ти ж виплямкував своїми жирними губами про те, що ти — володар?
Контрабандист. Який з мене володар? Я звик грабувати, красти, продавати, обдурювати — ото й усього. Бути ж володарем — занадто важкий тягар для такого нещасного, як я.
Шейх. Клянусь аллахом, ти видаєш себе за нещасного, насправді ж ти — заздрісний, як шакал, що в нього відібрали кістку. А що найгірше в людині? Все в ній тимчасове: страх, злість, навіть найбільша любов — усе минає. Заздрощі — ніколи! Ти позаздрив моєму високому становищу й зазіхнув на нього. І от тепер ти маєш. Га-га-га!
Контрабандист. Хіба я володар? Я — самозванець. У мене в руках немає найголовнішого. Нема закону. А ти, о повелителю, ти сидиш на законі.
Шейх (підскакує, дивиться, на чому він сидить, нічого не побачивши). Так, ти не помилився, клянуся бородою пророка! Закон у моїх руках. Я повеліваю пустинею і всіма вашими душами. Я можу все! Можу...
Контрабандист. Але цей нечестивий... Цей Мільйонер...
Шейх. Не нагадуй мені про цього пса!
Контрабандист. Я вчинив тяжку провину перед тобою, о повелителю, але ти повинен змилуватися наді мною...
Шейх. Найбільшою милістю буде, коли я звелю відрубати тобі голову.
Контрабандист. Аллах запечатав тобі серце, о повелителю!
Шейх. Не оскверняй божого імені своїм смердючим ротом! Контрабандист. А що заповідав аллах? Він заповідав милосердя.
Шейх. Але перед тим він заповідав священну війну проти всіх нечестивих, зрадників і відступників.
Контрабандист (знущально). То чому ж ти сидиш тут і не починаєш війни?
Шейх (гороїжиться). Я послав своїх воїнів! Я зібрав усіх синів пустині і сказав їм: «Борітеся на шляху господнім!» А ще сказав я їм словами пророка: «Убивайте невірних, хоч би де їх знайшли, хапайте, тісніть їх, нападайте на них з-за будь-якого прикриття!»
Контрабандист (знущається далі). Чому ж сам не повів своїх воїнів?
Шейх (бундючно). Я звелів — і цього досить.
Контрабандист. А чи міг би ти хоч ворухнутися?
Шейх. Тільки ти, нещасний, закляк від страху і, мабуть-таки, не зможеш поворухнутися. Я ж вільний як вітер! Дивись! (Прогулюється довкола пальми).
Контрабандист. Може, ти б кинувся на мене, щоб відплатити за зраду?
Шейх. Я не оскверню своїх рук об падло!
Контрабандист. А може, ти б кинувся навздогін за своїми красунями, які втекли від тебе так само, як твої слуги й Дервіш?
Шейх. Я залишаюся на богом відведенім місці. Закони не терплять метушні. Бо хіба ж аллах не перебуває завжди на небі? І хіба пророк, прийшовши в нашу пустиню, не лишився в ній аж до того часу, поки вознісся на небо на чарівному коні? А чи бачив ти, о невірний, щоб рухалося коли-небудь небо? Або щоб наша пустиня раптом знялася й побігла кудись, як дурна коза або гуляща дівка?
Контрабандист (падає обличчям на пісок). О прости, повелителю, уста мої мовлять, самі не відаючи що! Звели мені щось зробити для тебе, щоб знов повернулася твоя милість і щоб зник твій справедливий гнів!
Шейх (показує на табличку з написами про кордон). Що це таке?
Контрабандист. Це... це...
Шейх. Вирви і викинь!
Контрабандист. Але ж... Там написано... Це поставлено... Ці люди...
Шейх. Знищ!
Контрабандист (лякливо підходить до таблички, береться за неї, силкується). Але ж вона так міцно сидить...
Шейх. Потрощи її!
Контрабандист. Заради твоїх милостей, о повелителю! (Ламає табличку, жбурляє її далеко від себе).
Шейх (вдоволено). Отак... А тепер поламай свою пальму і підтягни сюди ложе. Бо то моє ложе, і тільки я маю право на нього...
Контрабандист (метушиться). Я миттю! (Ламає пальму, тягне за край килима). Але ж, повелителю, вони випорожнили все... Тепер ложе нагадує стару кобилу, в якій уже немає плоду. Вони вичистили звідси все багатство...
Шейх. Хай моє багатство впаде їм на голови! І хай згубить їх і їхніх поплічників. А ми ж милістю аллаха знов зберемо великий скарб...
Контрабандист. А вони знов прийдуть і знов відберуть або вкрадуть...
Шейх. І знов погинуть від мого багатства, і збудеться воля аллаха. Бо сказано в дев'ятій сурі корану: «І тим, хто збирає срібло й золото і не тратить їх на шляху господнім, возвісти про тяжке покарання».
Контрабандист. Але ж, повелителю! Чому досі ти тільки збирав багатство і не тратив його?
Шейх. А чи знаєш ти, темний чоловіче, про те, що Талха бен Убейдаллах, один із десяти праведників, яким пророк обіцяв рай, лишив по собі сто шкіряних міхів по три кентаря золота в кожнім? А курейшит ал-Цубейр бен ал-Аввам назбирав аж сто шістдесят таких мішків і за це пророк називав його своїм хаварі — апостолом — і теж обіцяв рай? Все треба збирати до слушного часу. А слушність години визначає сам аллах!
Контрабандист. Твоя мудрість, о повелителю, не знає меж. Чи дозволиш мені, многогрішному, наблизитися, щоб поцілувати слід твоєї ноги?
Шейх. Підійди, але не заблизько, щоб я не чув смороду, який від тебе лине.
Контрабандист (повзе до Шейха). Змилуйся наді мною!
Шейх. Стій! Сказав пророк: «Коли господь дарує чоловікові добробут, то він любить, щоб на ньому були видимі його сліди». Хто дозволив тобі привласнювати все те, що належить тільки мені, Шейхові?
Контрабандист. Але ж я позбувся всього. Я відрікся від усього!
Шейх. А це? (Показує на одяг Контрабандиста). Негайно скинь!
Контрабандист скидає із себе чорний смокінг, галстук, нейлонову сорочку, залишається в самій галабеї.
Контрабандист. Ти звалив мені камінь із серця, о повелителю! Дозволь я віддячу тобі тим самим?
Шейх. Що ж ти можеш зробити своїм куцим розумом?
Контрабандист. Я звільню тебе. (Підбігає до пальми, пробує вирвати гвіздка, яким прибита Шейхова галабея. Гвіздок не піддається). О демони! Я не можу вирвати цей гвіздок, забитий нечестивою жінкою. Може, відрізати край твоєї галабеї, повелителю?
