Переходимо до любові - Загребельный Павел Архипович (книги хорошего качества txt) 📗

Контрабандист. Марно лаєшся, Шейху. Ти безсилий, самотній, голодний. В тебе немає навіть баранячого реберця, щоб обсмоктати його зі смаком. (Ляскає в долоні). Їсти!

Слуги несуть йому на дерев'яній таці смаженого барана. Контрабандист зі смаком починає їсти.

Контрабандист. За кожний шматок, який чоловік кладе собі в рот, він отримує божественну нагороду від Адонаї.

Шейх. У-у-у!

Контрабандист. Як сказав ваш пришелепуватий пророк: «Хто сорок днів не їсть м'яса, в того псується характер». У тебе геть зіпсувався характер, Шейху. Але я добрий. Я можу помінятися з тобою. Ти тільки відступи мені ту смужку пустині, де пролягають труби, що по них тече нафта,— і матимеш знов усе, чого забажаєш. Тобі дасть Мільйонер.

Шейх. Перш ніж ти із своїми нечестивими встигнеш пообідати наді мною, я поснідаю над вашими трупами!

Мільйонер (з'являється в супроводі всього свого почту). Ну, як? Домовилися? Він дав згоду?

Контрабандист. Він... він...

Мільйонер. Що?

Контрабандист. Лається й погрожує... І... і мені страшно...

Мільйонер. То виходить, ти нічого не досяг? А тим часом сидиш і жереш найжирнішого барана з моїх припасів? Відібрати в нього ту кістку!

Боб вихоплює з рук Контрабандиста баранячу кістку, один з носіїв забирає тацю.

Терпінню моєму настав край. Ви всі тут уперті, як осли. Але я маю на вас добрий засіб. Я напущу на вас моїх полковників. Вони не лишать від вас з вашою пустинею жодного уламка. Я вам покажу. (До Боба). Посилайте за полковниками!

Боб. О'кей, шеф!

Всі виходять. Шейх і Контрабандист ревно моляться, кожен своєму богові, перелякано скрикують. Десь далеко один за одним повільно проходять горді сини пустині на чолі з Дервішем, потім Дервіш з'являється поблизу шейхів.

Дервіш. Аллах сказав: «Ваш пророк не прокляне вас так, щоб ви не могли безповоротно загинути».

На передньому плані — пустиня. Далі бовваніють два шейхи, кожен під пальмою. На сцену чотири полковники випихають якусь металеву споруду, що нагадує трохи бомбу, але мовби наполовину відкриту, з безліччю гвинтиків і гайочок, з блискучими частинами, громіздку й тяжку. Полковники силкуються витягти бомбу насередину, якраз туди, де стоїть табличка, яка визначає кордон.

1- й полковник. Тягни.

2- й полковник. Підтягуй.

3- й полковник. Тягни.

Полковник з аксельбантом. Але ж тут спека!

1- й полковник. Тягни.

2- й полковник. Підтягуй.

3- й полковник. Тягни.

Полковник с аксельбантом. Може, досить? Хай отак?

1- й полковник. Стій.

2- й полковник. Стій.

3- й полковник. Стій.

Полковник з аксельбантом. Спочинемо? (Витирає хусткою обличчя)

1-й полковник. Загвинчуй.

2- й полковник. Відгвинчуй.

3- й полковник. Загвинчуй.

Полковник з аксельбантом. Але, панове полковники, прошу пам'ятати: точність і обережність!

1- й полковник. Загвинчуй.

2- й полковник. Відгвинчуй.

Археолог (входить). Який кошмар! Замість сподіваного матеріалу для науки — знов якась техніка і ці люди... Полковники... Вони однакові, як блохи. (Підходить ближче). Послухайте...

1- й полковник. Загвинчуй.

2- й полковник. Відгвинчуй.

Археолог. Панове, що це таке?

3- й полковник. Загвинчуй.

Археолог. Хто-небудь може мені пояснити?

1- й полковник. Загвинчуй.

Археолог. Зрозумійте, в яку землю ви попали...

2- й полковник. Відгвинчуй.

Археолог. Десь тут жила цариця Савська.

3- й полковник. Загвинчуй.

Археолог. Цариця Савська, яка випробовувала загадками самого царя Соломона.

1- й полковник. Загвинчуй.

Археолог. У «Книзі царів» сказано: «І подарувала вона цареві сто й двадцять талантів золота й велике множество пахощів і благородного каміння».

2- й полковник. Відгвинчуй.

Археолог. І от зникло все безслідно.

3- й полковник. Загвинчуй.

Археолог. І скрізь пустиня. І там, де був Вавілон з його баштами і де стояла казкова Ніневія...

1- й полковник. Загвинчуй.

Археолог. Пишні храми, квітучі оазиси, велетенські міста — де воно?

2- й полковник. Відгвинчуй.

Археолог (нарешті помічає полковника з аксельбантом, до нього). Послухайте!..

Полковник з аксельбантом. Я б вам не радив...

Археолог. Але ж прошу вас...

Полковник з аксельбантом. Давайте трохи відійдемо.

Вся їхня розмова йде під акомпанемент вигуків «загвинчуй», «відгвинчуй».

Полковник з аксельбантом. Якщо я не помиляюся... Містер — мадам? .

Археолог. Незручності професії... Самотність... беззахисність...

Полковник з аксельбантом. В наш час чоловік ще беззахисніший, аніж жінка.

Археолог. Ну, все ж таки...

Полковник з аксельбантом. Так, так... І навіть коли він не самотній... Навіть мільйони чоловіків у наш час, коли хочете,—цілковито безсилі проти... (Вдоволено сміється). Проти отакої штучки...

Археолог. Що це?

Полковник з аксельбантом. Мадам, на жаль, я не можу розголошувати військових таємниць, хоч як це мені прикро...

Археолог. Я не наполягаю... Я й так... Вдячна вам... Я вперше в цій пустині зустрічаю цивілізованого чоловіка... Бо навіть ваші товариші... Вони якісь похмуро-однакові.

Полковник з аксельбантом. Вони — полковники.

Археолог. А чому вони всі — полковники?

Полковник з аксельбантом. Бо це єдиний спосіб задовольнити ненаситну амбіцію кожного з нас. Нижчого чином ми знищимо, вищого — скинемо, щоб посісти його місце. А так—ми всі рівні. Всі полковники. Опріч того, майте на увазі, що полковники — основний фермент сучасного суспільства, його дріжджі, його атомний заряд. Вони стоять над офіцерами, і це дає їм необхідну владу, але водночас їхні амбіції вражені тим фактом, що генерали стоять ще вище. Тому полковники — це вічна прихована сила, готова щомиті вибухнути. Поки існують на світі полковники, ніхто не матиме спокійного життя.

Археолог. Але вони так дивно говорять... Всі однаково...

Полковник з аксельбантом. Бо вони — полковники.

Археолог. Але ж ви...

Полковник з аксельбантом. Я — теж полковник, але не за переконанням, а за фахом. Я технік. Професор. У даному випадку — консультант. Технічний керівник. Бачите... Це, звичайно, таємниця, але ви — дама... Ми готуємо тут такий собі невеличкий вибух... Щоб полякати цих бедуїнів, шейхів і я знаю кого ще... І от ми...

Археолог (зраділо). Вибух?

Полковник з аксельбантом (здивовано). Так... Але не бачу підстав...

Археолог. Це ж прекрасно!

Полковник з аксельбантом. Боюсь, що ні...

Археолог. Але ж ви не знаєте...

Полковник з аксельбантом. На жаль, знаю дуже точно... Можу наперед розповісти вам, скільки буде вбито, скільки обпечено, які будуть руїни...

Археолог. Руїни! (Вчіпляється йому в плече). Ніщо так не допомагає археологам, як великі руйнування. Ви навіть уявити не можете... І чим більша й несподіваніша катастрофа — пожежа, повідь, вибух,— тим більше потім матеріалу, уламків, черепків... Ви були в Помпеях? Людина бігла, і її спалило на бігу... Так вона тепер і лежить у позі бігуна...

Полковник з аксельбантом (відсуваючись від Археолога). Гм... Бачте, я взявся за справу не зовсім моральну, але ви... У вас... Ми — полковники, але прошу зауважити, що полковники — це завжди діти бідняків... Коли ми й згоджуємося, то... ми виконуємо наказ... Але ви... Ждати... Потирати руки... Уламки... Черепки. Мріяти про вибухи. Ви — не жінка...