Київські прохачі - Нечуй-Левицький Іван Семенович (читать книги полные .txt) 📗
II
Другого дня в неділю ще вдосвіта, як тільки почало дніти, Майбородиха збудила Галецьку, одчинила віко скрині й познаходила своє старе латане убрання.
- Не надівайте ж сукні та отого бриля, бо вас обминатимуть сільські бабусі та молодиці. А вони ж то найбільше подають милостиню. Удягніться в це дрантя. Воно чисте, не засмальцьоване. Нічого те, що воно старе та латане, - сказала Майбородиха.
Галецька вдягла стару спідницю, так збляклу, що не можна було навіть довідатись, якого кольору вона колись була. Майбородиха знайшла найстарішу удяганку, не то кацавейку, не то жупан, на котрій була сливе латка на латці; достала старі подірявлені сіренькі панчохи та стоптані черевики. Галецька вляглась, запнула голову якоюсь дірявою збляклою хустиною, а в руки взяла невеличку торбину й ціпок. З заплаканими сумними очима, з тугою та одчаєм на помарнілому виду, Галецька стала одразу ніби справдешньою старчихою, що й впізнати її не можна було.
- Хоч це дрантя й не личить вам, пані, але що ж маємо робити. Нігде дітись: треба вчиняти волю божу! - промовила Майбородиха, виряджаючи Галецьку в прохацьку дорогу.
Майбородиха провела Галецьку з Подола аж геть вгору возвозом, трохи не до половини шляху до Лаври. Вона боялась, щоб часом безталанна удова не звернула з шляху до Дніпра та з одчаю не шубовснула в воду.
- Та ставайте, серце, недалечко, з самого краю, в галереї: там більше перепаде милостині. Господи, й помогай вам, і споспішай! Дай, боже, час добрий! - промовила Майбородиха, напутивши ще раз Галецьку й як руку простягати, і як згорблювать спину, і якими словами жебрати милостині. Вона перехрестила самий слід Галецької, перехрестилась і сама й тихою ходою пішла назад додому, бо знала, що вже затого почнеться в церкві одправа.
Галецька прийшла в Лавру вже як сонце підбилось вгору. В великій церкві одправлялась служба божа. Прочани сновигали по здоровому цвинтарі; обліпили натовпом великі двері в церкву, наче бджоли вічко улика в душний вечір влітку. По довгих липових та каштанових алеях вештались або бігали бігцем молоді послушники в чорних лиснючих каптанах, в чорних суконних гостроверхих яломках. На цвинтарі поміж бабами та дівчатами дибали чотири свійські журавлі, збирали шматочки хліба, зумисне для їх розкидані прочанами. Галецька зайшла на хвилину в церкву, помолилась і швидко почимчикувала через цвинтар, вийшла через бокову браму за стіну, перейшла вузенький переулок і вгляділа широкий мурований ґанок, у которому вже була одчинена брама в довгу галерею, кудою прочани простували наниз в долину через ярок до самої церкви над Ближніми Печерами.
Прочани ще стояли в церкві на одправі. Ще не пускали прочан в Печери. Коло самої брами стояло два візки. На одному візку лежав на спині якийсь каліка, без ніг і з покаліченими руками, більш схожий на живий шматок тіла, ніби лежала жива колодка з головою, з чорними безтямкими каламутними очима й з таким ротом, що той рот здававсь чорною діркою в якусь живу довбанку з товстої липи. По другий бік брами на візку сидів хлопець, теж без ніг, з закарлюченими руками без пальців, сухий, як кістка, обмотана жовтою шкуркою.
Галецька прийшла зарані, стала в брамі скраєчку коло самої одчиненої половинки брами й обперлась спиною об ворітницю, як раяла їй стара Майбородиха.
«От і добре я зробила, що прийшла заздалегідь: принаймні зайняла найдогідніше місце скраю», - подумала Галецька.
Але незабаром десь набралась силенна сила старців і посипалась в одчинену браму. Одправа в Лаврі вже скінчилась, і всі старці од Лаврської церкви заразом рушили й попростували до Печер в галерею. Незабаром вони обсіли й обступили довгелецьку галерею рядками по обидва боки. Широченька галерея, з закругленою стелею, завширшки на два сажні, неначе спадала наниз з пригорка сходами, між котрими подекуди були широченькі платформи, а потім далеченько нанизу в долині закручувалась навскоси маленьким закрутом і йшла до самої церкви, де був прихід у Ближні Печери. На східцях і на платформах попримощувались двома рядками сливе суспіль старці й старчихи, неначе галки понад вікнами на дзвіниці. Яких старців, яких калік там не було! Тут стояли старі й молоді сліпці й сліпчихи, що змалку втратили зір, з поводатарями-дітьми, стояли видроокі сільські діди й баби, міщанки з Києва й з інших міст. Каліки повистромлювали свої кукси, цебто руки й ноги без пальців, неначе шматки червоного м'яса, обліпленого червоною сухою шкуркою. Десь нанизу далеко, проти закруглених зверху, низьких та широких вікон, по один бік галереї лисніли лисі голови з видами, неначе покусаними й погризеними, з чорними дірками замість ротів. На одному східці стримів молодий міщанин з однією ободистою ногою, так закрученою, неначе він замість ноги підставив під себе половину обода й прикрив його холошею з якогось дрантя та ганчірок. Скрізь манячіли дерев'янки замість однієї ноги, манячіли милиці під пахвами. На одному східці стримів вже літній чоловік з здоровою головою, але на зріст не більше як на аршин, на дитячих ніжках. Коло його стримів довгообразий москаль без вух, з одрубаними по коліна обома ногами, зашитими в шкуратяні вузькі штани. Він обпирався об дві коротенькі милички обома пахвами. Ця уся галерея з верху до низу, освітлена з одного боку од Дніпра, нагадувала пекло з покаліченими на смерть людьми од усяких нечуваних страшних пекельних мук.
Галецька стояла та тільки дивилась на тих калік, привезених, може, за тридев'ять земель, таких калік, яких вона ще й зроду не бачила. Коли це в браму вступив вже літній старець, плечистий, високий на зріст, поставний і трохи отилий, з червоним одутловатим видом і з синім носом. На плечі в його теліпались торби. Очі були червоні, як в непросипленого п'яниці. Цей заводіяка гордовито зиркнув вилупленими сірими баньками на Галецьку й гримнув на неї по-московській:
- Ти чого примостилась на моєму місці? Пішла геть, паскудо, отуди далі! Яка мудра! Знає, де раки зимують. Оступись собі геть! Отуди йди між оту мужву!
Галецька оступилась, посунулась трохи далі й стала на нижчому східці. Але незабаром знов надійшов такий самий прудивус з червоними очима, з сивими бурцями та з червонястим носом, став вище од Галецької й крикнув на неї.
- Ти, бабо, чого тут примостилась зверху? Твоє місце он тамечки між отими сліпими бабами та мугирями, де стоїть ота вся каліч! Ото подла! присурганилась-таки, сюди! Як штовхну тебе в потилицю, то рачки полізеш отуди по сходах наниз.
Це вже сходилась найдужча голота, усе п'яниці, з ледачих п'янюг міщан та з старих пройдисвітів москалів, навіть з офіцерів. Сходилась прохацька аристократія, що займала найласіші й найдогідніші місця в галереї коло Печер та коло церков біля самісіньких дверей, де перепадало більше шагів та бубликів.
Галецька злякалась, їй чогось здалось, що вона знов попалась у руки своїй невістці або лихій свекрусі, або потрапила до якихсь убийників та розбишак. Вона оступилась ще нижче на один східець: боялась, щоб справді цей витрішкуватий дідуган не телепнув її по потилиці кулаком.