Київські прохачі - Нечуй-Левицький Іван Семенович (читать книги полные .txt) 📗
Тільки що вони перебалакали за свою справу, в світлицю вступила Галецька, рада та весела, неначе вона знайшла десь або гроші, або свій талан. В неї очі аж сяли. Вона привіталась з усіма жвавенько, веселенько, наче попроворнішала.
- Що це за зміна сталась з вами! - одразу спитав Кміта. - Щось з вами трапилось і, певно, дуже гарне та приємне. Еге?
- А то ж чому так? - спитала Галецька дрібненьким, веселеньким голосом.
- В вас стали інші очі, інший погляд, либонь ви тепер не та давніша, передніша людина, - сказав Кміта. - Передніше колись ви були ніби темні на очі, а це одразу неначе взір вернувся до вас. Ви й посвіжішали на виду, й покращали. І обличчя в вас стало веселіше! Що це з вами сталось? Щось та є!
- Невже ж таки я була ніби невидюща, а це сьогодні десь познаходила на шляху загублені очі? - сказала Галецька і веселенько засміялась.
- Невже ви вмієте й сміяться? - крикнула з дива Уляся.
- Атож! Правда, що вже була забулась сміятись, а це знов вчусь та пригадую потроху, - говорила веселенько Галецька. - То, серце, як лиха година притисне, то людина забуде і сміятись, і радіть.
- А мені все здавалось, що ви зроду не сміялись та й не вмієте сміятись, - говорила Уляся. - Мені оце так чудно стало, як було б чудно, якби засміялась і заговорила ота панна з котиком, що ондечки намальована на картині.
- То я, певно, з тієї причини повеселішала, що вже таки напитала собі місце за помічницю начальниці в богадільні. Отець Онуфрій, спасибі, пороги пооббивав, рипаючись та тупцяючи за мене. Вже я перебралась туди й живу там тижнів зо два. Маю свою опрічню гарненьку та світлу кімнатку ще й обід, - говорила Галецька.
- То це вже ви лихом об землю? Поздоровляю ж вас в щирим серцем та дорогою душею, - сказав Кміта.
- Поздоровляю й вас! - гукнула Уляся й собі на радощах і поцілувала Галецьку. - Сідайте ж та будьте в нас гостею.
- Щоб старости сідали, чи що, як кажуть на селі, - сказала Галецька.
- Та вони вже й сіли оце таки зараз, в цей час.
А вас прошу бути в моєї Улясі за посажену матір. От що!- промовив Кміта.
- Невже цьому правда? Коли так, то поздоровляю й я вас з щастям. Я рада материнувать в сироти, хоч ще зроду ні в кого не материнувала, - сказала Галецька.
Через вузенькі сінечки Мокрієвська духом почула в своїй квартирі, що в кімнатах в господаря трапилось щось незвичайне. До її вуха долітав якийсь веселий клекіт та регіт, неначе десь з-над стелі або з-під землі. Вона зацікавилась, причепурилась і шугнула прожогом з своєї кімнатки до хазяїна.
«Або п'ють, або лаються, або здорово жартують та реготять чогось. Щось та є! Якийсь цікавий випадок», - миготіло в Мокрієвської в думці, як вона приступила до дверей, звідкіль аж гув клекіт та розмова, неначе окріп клекотів в казані.
Перейшовши на квартиру до Кміти, вона схаменулась: здержувала свої норови та звички й ради Літостанського та Улясі сливе три тижні поспіль не швендяла по шинках і в руки чарки не брала.
- Добридень вам! - сказала вона, сіпнувши за клямку й вскочивши прожогом в світлицю. - Що це в вас за радощі, що аж в моїй хаті луна йде! З якої це причини? Щось трапилось? Еге? - спитала Мокрієвська.
- Справляємо заручини молодих. От що! - сказав Кміта. - А ви там сидите в своїй келії, як черничка, та й не гадаєте, що в нас на весілля закарлючилось. Просимо й вас на весілля… за світилку чи свашку.
- За світилку, - сказав Літостанський.
- Спасибі вам за честь, - промовила Мокрієвська й зирнула на Улясю прихильними ласкавими очима.
- Чого це ви, Ольго Семенівно, так пожвавішали та посвіжішали, що якби я вас стріла десь на вулиці, то й не впізнала б? - спитала Мокрієвська.
- Мабуть, з тієї причини, що я оце напитала-таки собі місце в богадільні й вже живу собі там тихо та свій хліб жую, - сказала Галецька.
- От треба б і собі будлі-де напитувать такого місця! Доки я буду тинятись без діла? Вже обридло та остогидло байдикувать, - сказала Мокрієвська. - Напитуйте там десь побіч себе й для мене місце.
- Добре. Як трапиться в нас яке місце, то я подам вам звістку, - сказала Галецька.
Через два тижні Кміта справив «хапане» весілля. Галецька материнувала й поблагословила Улясю до вінця. Як Уляся вийшла в світлицю вся в білому, з білим вінком на голові, пишна та гарна, неначе біла лелія, як стала вона поруч з Літостанським, в Мокрієвської несамохіть сльози покотились по щоках.
Після весілля Літостанський пішов в прийми до тестя: перейшов на життя в його дім. Кміта дав йому до рук банкову розписку на дві тисячі карбованців, але другу розписку, записану на своє ймення, зоставив у себе, щоб часом не довелось на старості літ дивитись дітям в руки, як довелось Галецькій.
Мокрієвська напитала собі місце в міському лазареті. Стала до роботи, оговталась, призвичаїлась до порядків і згодом за роботою почала забувать за свої передніші звички, що трохи не запагубили їй живоття.
Київ. 1901 року.