Твори - Хвильовий Микола Григорович (книги без регистрации полные версии txt) 📗

— Широке втягування та прийом у свої лави нових членів (— Чи до вас у «Плуг» можна записатись? — А ви відкіля? —

Та от із Микитівки, хлібороб»— Чому ж, будь ласка, подайте заяву!) довело, врешті, до того, що більшість, одержавши членські квитки, вважали себе за цілком закінчених письменників. Це розвивало чванство, політиканство, ледарство.

— Так звана масова громадська робота полягала в улаштуванні вечірок, гастролей, нальотів на ті чи інші клуби і призвела, нарешті, до замкнутої гуртківщини (харківські «Плуг» і «Гарт»),

Отже, ми вважаємо за доцільне в інтересах розвитку мистецтва, а, зокрема, і літератури на Україні створення таких форм мистецько-літературних організацій, що сприяли ’ б:

— Концентрації творчих одиниць (критики, критики-пуб-ліцисти, літератори-художники), які б, з одного боку, могли б задовольнити підвищені вимоги робітничо-селянських мас, з другого — здібні б були протиставити старій ідеології в мистецтві новий світогляд молодого класу чітким і виразним ШерегОМо

За молодих художників із робітничо-селянської маси боятись в умовах пролетарської державності нічого. Виявлення молодих сил, наперекір «Гарту» і «Плугу», переводиться життям коло журналів, газет та інших видань. Для молодих сил є широкий простір.

Вважаючи організаційну боротьбу між «Гартом» і «Плугом» за недоцільну, ми в той же час стверджуємо: молоде мистецтво може вигартуватись тільки в процесі баталій по художніх установках (грунтуючись, звичайно, на єдиній пролетарській ідеології).

Отже, на новому організаційному шляху не тільки зійдуться різні школи й напрямки, але туди прийдуть і молоді сили через індивідуальні зв’язки.

— Глибоко поважаючи товаришів робсількорів, надаючи їхній роботі значення більше, ніж тій, що ми хочемо провадити, ми в той лее час говоримо:

— Практика масового втягування робсількорів до «Гарту» і «Плугу» псувала і псує піонерів культурної революції, збивала і збиває багатьох із них із пантелику, відхиляла й відхиляє їх від справжнього розуміння робсількорівських завдань.

Словом, однині наше одне із чергових гасел не «дайош кількість — хто більш», а «дайош якість». Треба відтворити знищений художній критерій.

Таким чином, вй бачите, що перед нами стоять такі завдання, які ані «Гарт», ані «Плуг» в умовах нашої дійсності й у старих організаційних формах не можуть на себе взяти. Виконавши свою історично-позитивну роль, вони з колишньою своєю установкою стали негативним явищем. Отже, їм залишається тільки одне:

Оголосити себе спілками гуртків мистецької самоосвіти. Це єдиний для них вихід, коли вони хочуть жити. Тільки в цьому разі їхня дорожка може зійтися з новим організаційним шляхом.

Такі наші основні думки. Нова організація і буде базуватись на них. В це нове революційне угрупування мусять увійти письменники як «Плугу», так і «Гарту». Ми пролетарську літературу в вузькому розумінні цього слова (цебто ту літературу, яка свідомо бере в основу свого змісту постулати компартії) розуміємо, як ідеологічно-художній авангард літератури переходової доби. Отже, ми не мислимо, щоб у нашій організації не було письменників із незаможницько-середняцьких кіл, тих, що приймають пролетарську ідеологію, але «використовують селянські образи». Таким чином, ми й на цьому ставимо крапку: ми не хворіємо на «лівизну».

Але що ж знаменує собою цей новий організаційний шлях?

Не що інше, як перенесення нашої мистецької роботи в інший план. Цього вимагає життя, цього вимагає маса,— саме той клас, якому ми хочемо служити. Життя нас не чекає

і, головне, не чекає нас та ідеологія, яка зі столипінських отрубів. Отже, поспішаймо до інституту марксизму. Покиньмо безграмотно «критикувати» Зерова. Навчимось серйозно підходити до явищ нашої складної дійсності.

Кінчаючи свою статтю, ми не можемо ще раз не попрохати пробачення в тих товаришів і друзів, себелюбство яких ми зачепили в своїх розділах. Цим ми не збираємось одхи-ляти удару супротивника: ми з радістю зустрінемо його. Ми хочемо сказати тільки, що в наше завдання входило потривожити те мертве болото, куди встряли й «добрі, хороші» люди. (Висушувати ж це багно доведеться багато й багато років.) Наші прекрасні супротивники, не взявши на облік складної ситуації, полізли в мистецтво з великими претензіями, але зі слабеньким мистецько-марксистським багажем. Отже, в їхніх інтересах:

— Раніш, ніж відповідати нам, хай вони трохи ознайомляться як з, українським, так і зі світовим культурним надбанням: єсть дуже багато гарних джерел. Коли треба буде, справку ми можемо дати.

Але чи значить це, що ми, дійсно, «зариваємось», що страждаємо на манію величія? — «Боже упаси»: всі ми вважаємо себе за середніх осіб (в тому числі і Хвильовий! Чуєте? Навіть цей невизнаний «геній» Хвильовий!). Але що ж поробиш, коли нам доводиться стискатись із такою азіатчиною.

Отже, ми тоді покинемо бити в тривогу, коли побачимо, що на зміну нам прийшли вдумливі люди.

Отже... в основному ми, напевне, не помиляємось. Що ж до деталей, то... той не помиляється, хто нічого не робить. Припустимо навіть, що ми й в основному помиляємось, але ми все-таки тішимо себе такою надією:

— Нашу роботу «візьмуть, нарешті, в роботу» не безграмотні демагоги, а ті товариші, які кожним своїм словом, з одного боку, будуть корегувати нас, а з другого — підтримувати наші переконання, що молодий клас ставить у мистецтві перед собою більш ширші завдання, ніж ті, що їх тримаються ідеологи масовізму. Тільки з цими товаришами ми підемо поруч, бо тільки з ними ми переможемо ту ірраціональність, яка лягла на нашому історичному шляху.

«АХТАНАБЇЛЬ» СУЧАСНОСТІ,

АБО ВАЛЕР’ЯН ПОЛІЩУК ,

У РОЛІ ЛЕКТОРА' КОМУНІСТИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Жук, хоч-і сидить він на троянді,— все одно жук.

Сааді ¹

ЛІРИЧНИЙ ВІДСТУП

«...І от Жовтень ударив по всіх їх ². Як було ириємно тоді жити! Колони революційного війська тягнуться повз моєї посади. Чиновня розбіглася, а революційну армію треба кормити. І от нас кілька чоловік»... «взяли на себе всі склади «Сельдяного Буяйа» (...«Петроградское Особое Присутствие по продовольствию»). Нам прислали охорону солдат до 20-ти, і ми день і ніч суток зо м’ять провели там, видаючи по ордерах, вже не пам’ятаю якої революційної організації, їжу, рибу й м’ясо»... «Правда* нас за це підтримали матеріально, видавши поверхурочні гроші за 90 з лишкою годин». «Пам’ятаю, як уночі, розставивши зміну варти, ми з рештою солдатів готували з тріски крупник і читали запальні відозви Петросовєта, обмірковуючи становище».

Як вам подобається цей революційний уривок із автобіографії Валер’яна Поліщука? Нам він страшенно сподобався, бо ми відчули в ньому таку милу безпосередність, таку щирість і одвертість, якій ніяк не можна не позаздрити. Шко-да тільки, що автор цього веселого фрагменту, відрекомендувавши себе в «Ь’Ншпапіїе» ³ (звичайно, через перекладача) «гарячим (чи то палким) воїном, який брав активну участь у революційних битвах Октября» (дослівно так було надруковано: «МіШагї агдепі, іі (цебто Поліщук) ргепй іше рагі асіі?е аих Ьаїаіііез -ге?оіиііоппаігез сІ’осїоЬге», не догадався під рубрикою «в чому проявлено вашу активність» додатш

— Був главкомом на складі «Сельдяного Буяна», де командував проти контрреволюційної «їжі, риби, м’яса», за що й одержав «поверхурочного» ордена... чи то пак ордера «за 90 з лишком годин».

Але з того «сельдяного» часу багато води втекло. Наш главком (ми в свій час через свою малописьменність і зовсім не з «яхидства» називали їх каптьорами),— наш главком став динамічним верлібр истом. І от якого він вірша «ушкварив» на день восьмої річниці Жовтня:

— «Я не знаю⁴, якого б прокляття кинути вам, остеклілі пани. Щоб розверзлася земля під вами, щоб облила пекельно вогнева лава ваші черепи і очі закриті»... «Усі неможливі муки наше сумління готове відверто на вас кинути в розпалі бою». «Ми з презирством згадаємо вас, блювотна мерзота вселюдства, паразитарне панство, і слина огиди плювком полетить із язика й рот а».