Твори - Хвильовий Микола Григорович (книги без регистрации полные версии txt) 📗

Б І Б ЛІОТЕКА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ

1893—1933

УКРАЇНСЬКА НОВІТНЯ ЛІТЕРАТУРА

МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ

«те

НОВЕЛИ, ОПОВІДАННЯ «ПОВІСТЬ ПРО САНАТОРІЙНУ ЗОНУ» «ВАЛЬДШНЕПИ». РОМАН ПОЕТИЧНІ ТВОРИ ПАМФЛЕТИ

КИЇВ НАУКОВА ДУМКА 19 9 5

ББК 84 Ік 7 X ЗО

Серію заснована 1982 р.

Друкуються повели, оповідання, «Повість про санаторійпу зону», роман «Вальдшнепи», поетичні твори, памфлети.

РЕДАКЦІЙНА

КОЛЕГІЯ

І. О.Дзеверін (голова), О. Т. Гончар,

Ю. Е. Григор’єв (секретар), В. І. Дончик,

М. Г. Жулинський (заступник голови), П. А. Загребельний, С. Д. Зубков, О. В. Мишанич, Л. Д. Новиченко,

Д. В. Павдичко, Ф. П. Погребенник,

В. С. Русанівський, О. В. Шпильова,

М. П. Яценко (заступник голови)

Вступна стаття, упорядкування і примітки В. П. АГЕЄВОЇ

Редактор тому М. Г. ЖУЛИНСЬКИЙ

Редакція видань історично-культурної спадщини України Редактор Л. П. Чорна

4702640206-008 ^Х 221 95 ^{580 9}

© В. П. Агеєва, вступна стаття упорядкування, примітки, 1995

15ІЖ 5-12-003303-2

МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ

Різногранна творчість, незвичайна постать Миколи Хвильового мали величезне значення у літературному процесі 20-х років, справляли вплив на розвиток українського письменства, культури, суспільно-політичної думки всього неспокійного XX віку.

Неперевершений майстер малих прозових форм, він після Коцюбинського й Стефаника створив в українському письменстві власний стиль, своєрідний різновид лірико-романтичної, імпресіоністичної новели. Поява першої новелістичної збірки «Сині етюди» засвідчила непересічність таланту молодого прозаїка, а вже в середині 20-х років Хвильовий стає визнаним лідером літературного покоління. У періодиці з’являються його романтичні новели, гострі сатиричні оповідання. Письменник звертався і до жанру повісті, роману. Яскраво заявив про себе Хвильовий-памфлетист, який, власне, започаткував знамениту літературну дискусію 1925—1928 рр. і був незмінним детонатором гострої критичної полеміки про шляхи розвитку пожовтневої української культури.

Чому ж, попри все сказане, протягом більш як півстоліття не лише твори, а й саме ім’я Миколи Хвильового було під забороною, майже невідоме широкому читачеві? Відповідь на це питання не збагнути без осмислення всього життєвого й творчого шляху митця у контексті його складної й суперечливої епохи. Хвильовий таки справді був сином своєї доби й розділив багато її високих поривів та прикрих ілюзій.

Науково вивірену біографію митця дати поки що неможливо, окремі суперечливі моменти її потребують уточнень, оскільки архівні документи надто довго були не доступними дослідникам. Народився Микола Григорович Фіті-льов (справжнє прізвище письменника) 13 грудня 1893 р. в селищі Тростянець на Харківщині (тепер це місто Сумської області). У його прозі часом з’являлися спогади про батька Григорія Олексійовича, вчителя, колишнього студента Харківського університету,₍ пристрасного мисливця й рибалку. Батько був людиною незрівноваженою, мало заклопотаною утриманням родини й вихованням п’ятьох своїх дітей, та все ж справив певний вплив на ідейне становлення найстаршого сина, зацікавив тими народницькими ідеалами, що були знаменом батькової студентської молодості. На все життя перейнявсь Микола і мисливською пристрастю. Мати, Єлизавета Іванівна Тарасенко, багато років вчителювала, після розлучення зі своїм легковажним чоловіком самовіддано виховувала дітей. Судилося їй пережити загибель обох своїх синів.

Микола вчився в початковій школі, в Богодухівській гімназії. Здібним хлопцем опікувалися материні родичі, зокрема він мав змогу користуватися солідною бібліотекою свого дядька, земського діяча Савича. П’ятьма класами гімназії й закінчилася систематична офіційна його освіта. Але самотужки майбутній письменник зміг здобути грунтовні знання, блискучу ерудицію, добре знав як українську, так і світову літературу. Певний час працював слюсарем у ремісничій школі, у канцелярії волосної управи села Рублівки, брав діяльну участь у роботі місцевої Просвіти. 1916 р. був змушений іти до війська. В окопах першої світової війни усталюються його демократичні, частково й більшовицькі симпатії, він обирається членом полкової ради солдатських депутатів.

Його мати вчителювала в цей час на хуторі Дем’янівка Богодухівського повіту. Демобілізований юнак працює в Просвіті; виступає з лекціями, бере участь у драматичних виставах. 1918 р. він воював у повстанському загоні, що діяв на Богодухівщині. Брав участь в антигетьманському повстанні, у боях з денікінцями. Розповіді про те, що саме Микола Фітільов був командиром загону, документально поки що не підтверджені. В цей час він, очевидно, розчаровується певними аспектами уенерівської політики. Повстанці повертають зброю проти петлюрівців і переходять на бік червоних військ. Із квітня 1919 р. М. Фітільов уже член КП(б)У.

Десь наприкінці 1918. чи на початку 1919 р. одружується з молодою вчителькою Катериною Гащенко. У них народилася донька Іраїда. Проте шлюб цей не був тривалим. З 1921 р. він у столичному Харкові. Одружується з Юлією Уманцевою,/вперше після бурхливих років революції, боротьби й поневірянь у нього налагоджується більш-менш усталений побут, умови для творчої праці. Перші літературні спроби М. Хвильового можна, очевидно, датувати 1913— 1915 рр. Він одразу входить у харківське письменницьке коло, яке формувалося навколо редагованої Василем Елланом-Блакитним газети «Вісті ВУЦВК». Саме 1921 р. з’являється окремим виданням поема, «В електричний вік» та збірка поезій «Молодість». Вірші М. Хвильового публікуються на сторінках журналу «Шляхи мистецтва», «Арена», альманаху «Поезії». У збірнику «Жовтень» з’являється «Наш Універсал до робітництва і пролетарських мистців українських», підписаний М. Йогансеном, В. Сосюрою й М. Хвильовим. Це була відозва, витримана в пролетарському дусі, суголосна самій атмосфері доби.

Хвильовий вступає до спілки пролетарських письменників «Гарт», пізніше стає одним із ініціаторів створення ВАШІГТЕ. Але поза цією багатогранною політичною, організаторською діяльністю триває напружена робота за письменницьким столом. Про Хвильового-поета заговорила тодішня критика. У 1922 р. вийшла збірка поезій «Досвітні симфонії». Разом з пізнішими підсумковими «Старими поезіями» (1931) названі видання дають більш-менш повне-уявлення про поетичну творчість майбутнього прозаїка, що розвивалася в руслі тодішніх найавторитетніших поетичних течій — символізму та футуризму. Хвильовий культивує верлібр, невтомно експериментує з формою. Вибагливий читач і сьогодні поцінує деякі його цікаві неологізми, оригінальний звукопис. Починав поет як співець нового господаря життя — пролетаріату. У його ранніх вірщах звучали бадьорі, життєствердні нотки.

О рудні, ваше свято,

Вітайте жебрака.

Приніс вам слово-злато Яскравого Франка.,

А в поемі «Досвітні симфонії» він з молодим завзяттям формулює своє поетичне кредо: «Сонце! Я такий же романтик, як і ти».

Критика одразу ж зарахувала його до пролетарських митців. Справді, поет хоче остаточно попрощатися з патріархальним селом, з тими безкраїми просторами, де колись «в степах мантачив сміх», і співати гімни заводам, робітникам. Він намагається відтворити атмосферу заводської праці, окреслити індивідуалізовані постаті пролетарів («Скляр», «Біля коксової печі», «Молотки»). У вірші, присвяченому Павлові Тичині, Хвильовий пробує дати антитезу до знаменитого «Псалома залізу»:

Кохаємо залізо й мідь,

Бетони і чугуни —

Від них родилися громи,

Але і співні струни.

Хвильовий шукає прикмети нового часу, індустріальної України: «Над країною, над пшеничною, жовтоцвітною, голубиною піднялись списи димарів». Поему «Досвітні симфонії», якою відкривалася однойменна збірка, починає гордим «Аз єсмь робітник». Проте ця пролетарська образність здебільшого зоставалася абстрактною. Святослав Гординський, автор чи не найгрунтовні-шої статті, присвяченої поезії Хвильового, слушно відзначив: «Сьогодні, з більш як піввікової перспективи для критика та ніби пролетарська поезія здається радше тільки натяками на бажану тему. Герої тієї поезії Хвильового—це тільки півабстрактні фігури, мало конкретні, якщо порівняти їх хоч би з такими безіменними героями фабричних поем Верхарна» ¹. Автор сам відчував схематизм цієї поезії. Він прагне ширших, масштабніїііих узагальнень, віддає данину популярному у тодішній поезії космізму. Поет бачить «обшир до Оріона», хоче тягнутися до «стяга зорі». Його мучить поривна жага всепізнання.