Твори - Хвильовий Микола Григорович (книги без регистрации полные версии txt) 📗
Всі ці елементарні засади ми подаємо тільки тому, що нас весь час цькують формалізмом. Далебі, навіть ніяково, було писати цей розділ: все так «просто і ясно»... і ніяких тобі «приматів».
Як бачите, наша основна вимога — це уміти думати й почувати. В нашу епоху, великих зворушень, великих дерзаній і великих польотів, ми інакше не мислимо художника. Тому ми й тягнемо його до психологічної Європи, тому ми й закликаємо його вбити в собі віковий епігонізм.
Отже, тільки упереджена людина буде шукати в нашій програмі ідеології формалізму.
НОВИЙ ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ШЛЯХ ЯК РЕЗЮМЕ
Якась кумушка вже розповіла тов. Щупакові, як ми мислимо новий організаційний шлях:
«Це об’єднання, яке постає під знаком ворожості до організаційної і громадської роботи, прокламовано, як організацію місцевого значення», але воно все-таки «прагне всеукраїнського масштабу».
Отже, по-перше, доводимо до відома голови київського «Плугу», що кумушка., не будучи добре поінформованою в справах харківських пертурбацій, дещо йому перебрехала: ніхто й ніде з «олімпійців» не виставляв такого пункту. По-друге, коли розуміти організаційну і громадську роботу в тих формах, в які вона виливалась у «Гарті» і «Плузі», то Щупак має рацію саме так інформувати суспільство: ми дійсно вороги згаданої роботи. Бо і справді:
— Завдання письменника ширші і глибші за ті, що їх ілюструють «плужанські» вечорниці та ті бухгалтерські засідання, які відбуваються по різних «гарто-плужанських» бюро.
Організаційна і громадська робота письменника лежить, перш за все, в його творах, по-друге,— в профспілці, по-тре-ті,— у живому спілкуванні з масами. Коли письменник вештається серед трьох десятків писарів, яких штучно втягнено в літературу, і які, головне, не відповідають його запросам, то це ще далеко не значить, що він веде громадську роботу. Навпаки, він одриваєтьЄя від неї.
Але коли він із вільної ініціативи так чи інакше втручається в наше громадське життя, то це і є те, чого ми хочемо.
Отже, ми й кажемо: треба покінчити з напівмертвою гурт общиною як з антигромадським явищем.
Що ж до «місцевого чи то всеукраїнського масштабу», то ми на це дивимось простіш:
— Буде вже наслідувати «папі». Всі ці літературні всеукраїнські цк зовсім не потрібні для письменника. Справа не в літературному ЦК, а в літературі.
Отже, «це об'єднання» й «місцевого значення», і «всеукраїнського масштабу». Це цілком залежить од того, як «це об'єднання» буде впливати на суспільство і які твори буде давати: коли його продукцію буде читати все населення України, то значить «це об’єднання всеукраїнського масштабу», коли його творами буде втішатись, припустимо, один Харків, то значить воно «місцевого значення».
Як бачите, справа з «симпатиками» стоїть простіш,
І ще ми доводимо до відома тов. Щупака: в нашому «клубі» об’єднуються за принципом ідеологічним, і хай він не вірить «даме приятной во всех отношениях».
А втім, дозвольте точніш поінформувати про новий організаційний шлях.
Тут ми, власне, думаємо використати ті тези, які пророблено і внесено було від групи «гартованців» на одне із засідань ЦБ «Гарту» і які на цьому ж засіданні і цей же ЦБ був ухвалив.
Отже, ще раз до абетки комунізму: «діалектика є революційний нерв марксизму». Таким чином, ми, щоби не бути «червоними» реакціонерами, мусимо подивитись на всі явища життя крізь призму діалектичного мислення. Коли ми «б'ємося» не за «Гарт» та за «Плуг», а за робітниче-селянське мистецтво, за мистецтво (зосібна й літературу) преходової доби, то давайте подивимось, чи не пережило це мистецтво й ця літерасіура тих організаційних форм, в яких вона існувала и існує до цього часу.
Велика соціальна революція висунула актуальну справу організації таких літугруповань, як «Гарт» і «Плуг», Вони муси-ли відіграти роль не стільки літературного, як революційного чинника: треба було протиставити щось старому цільному буржуазному мистецтву. Отже, оскільки утворення цих угруповань виникло за, так би мовити, «негайним замовленням» молодого класу, який не мав ще своїх художників, як і культурних традицій, остільки всіх «гарто-плужанських» письменників можна було вважати письменниками тільки умовно. Саме цим «умовно» й пояснюється той великий наплив у ці організації, який ми спостерігаємо й до цього часу. «Гарт» і «Плуг» брали на себе роль не стільки конструктивного фактору, скільки деструктивного. На їхню долю випала така історична роль: вони мусили не стільки утворювати мистецтво молодого класу, скільки деморалізувати табір буржуазних митців, витягуючи таким чином маси з-під впливу ідеології старого мистецтва. Словом, ці наші робітничо-селянські угруповання відіграли ту ж саму роль, що її брали на себе лодібні організації за часів як Великої Французької революції, так і в часи Паризької Комуни.
Аналізуючи роботу «Гарту» і «Плугу», після років їхнього існування, треба сказати, що в основному вони цю роботу виконали. Мало того, вони прискорили диференціацію серед так званих «попутників». Нарешті, треба підкреслити останнє і найголовніше на останній момент:
— В колах цих організацій асимілювався і почасти виробився (винні в цьому не «Гарт» і «Плуг», а закони життя) певний кадр уже не умовних, а таки справжніх, хоч і маленьких, будемо казати, письменників.
Але перший етап пройдено. Революція ввійшла в полосу мирного будівництва, в полосу непу. Боротьба не втихає, вона тільки прибрала інших схованих форм. Боротьба на ідеологічному фронті проходить із великою завзятістю. Очевидно, і в художній літературі, як ідеологічній надбудові, не мусить бути спокою та ладу.
Але хто ж цю боротьбу буде провадити в цій тонкій ідеологічній надбудові, яка зветься, мистецтвом? Очевидно, митці й ті, що мають чималий мистецький багаж.
Буржуазна література через своїх свідомих чи позасвідомих агентів подасть для цієї боротьби найкращі свої сили. Робітни-чо-селянське мистецтво мусить те ж саме зробити.
Тут ми і стикаємось із тим кадром не «умовних» письмен» ників, яких ми маємо в «Гарті» і «Плузі».
Але чи здібні вони протиставити себе в мистецтві навалі тій старій і консервативній ідеології, яку сповідує сьогодні непмано-куркуль?
Безперечно, здібні. Але за тієї умови, коли вони будуть до певної міри чітким і викристалізованим ядром.
Виходячи з цільової установки масового охоплення, «Гарт» і «Плуг» втягли до себе широкий загал, який, виправдавши свого часу свою масовість, поступово, вбираючи нові неофор-млені сили, створив затичку до оформлення мистецьких ідеологічно чітких одиниць, Таким чином, в наші дні ці організації не тільки поволі перетворилися в культурницькі, але й загрожують зробити зі свого письменницького ядра ідеологічно-мистецький кисіль, невиразну, аморфну «масу». Саме виходячи з марксистської формули: «буттям визначається свідомість».
Навіть один цей факт уже ясно говорить за те, що робітничо-селянська література мусить шукати нового організаційного шляху.
Але візьмемо далі:
— «Гарт» і «Плуг», захопившись внутрішньою організаційною боротьбою, інакше кажучи — ідеологічною, бо організаційна боротьба виникає тоді, коли є якась ідеологічна не-в’язка — весь час гальмували нормальний розвиток творчості своїх письменників і «саме тому, що була страшенна не ясність: чому «Плуг», який не будучи есері в ською організацією, «використовуючи тільки селянські образи», мусить вести організаційну, себто ідеологічну боротьбу з «Гартом»,
Як бачите, друга наша теза являється по суті висновком із першої. Дальші тези теж виходять із неї, бо стержнем питання все-таки залишається масовість чи то масовізм. Треба мати багато волі, щоб опорожнити той горщик, в якому розташувалась «гарто-плужанська» каша понепівської виробки. Ми не беремо на себе сміливості виконати всю роботу, але частину тез ще подамо:
^— Установка на так звану «комсомольську», «жіночу», «дитячу» та іншу літературу, що її практикували ці організації, ще раз підкреслює, що ми маємо справу з культурно-освітніми організаціями, бо з мистецького погляду, з погляду тих завдань, які стоять перед нами, це абсолютно не витримує критики. Робітничо-селянська література єдина і для робітників, і для селян без розподілу на партійність та пол. «Гарт» і «Плуг», наче «тощі фараонові корови», втягли до себе й письменників, і художників, і композиторів (утворюючи відповідні сектори та секції, словом, нова головполітосвіта). Але дали вони їм що-небудь? Ні! Одержати від них що-небудь? Теж ні, бо... каша, бо композитор, припустимо, не маючи потрібного йому оточення, губив свою кваліфікацію і, головне, думав не про свої композиції, а про те, що йому сказати на бухгалтерському засіданні.
