Пустоцвiт - Литовченко Олена (бесплатные полные книги .txt) 📗
Вона огледіла притихлу юрбу суворим поглядом, витримала паузу й докінчила:
– Тому я незабаром пригадаю небажання потрудитися. За вашою старанністю поки що доглянуть мої дочки: Гапка, Ганька й Вірка. Але повторюю: потім я сама особисто все перевірю. Сподіваюся, всі мене зрозуміли?!
Ще б пак не зрозуміти: Розумиха тепер стала матір'ю царського фаворита, приїхала до Леміша у шикарній кареті із трьома возами подарунків… Ще б не зрозуміти!!! І поки візники під пильним наглядом Степана перетаскували подарунки в перекошену хату, прекрасна пані в супроводі дочок увійшла туди ж у своєму царському вбранні, щоб через кілька хвилин вийти вже простою сільською бабою: у лляній запраній сорочці, синій заношеній спідниці, з вицвілою хусткою на голові замість розкішної перуки… Не гаючи часу, Розумиха відправилася у свою корчму перевірити, як там інші жінки управляються з готуванням.
Мишаня ж, надавши чоловікам необхідні вказівки, презирливо процідив:
– Тобі б ротою преображенців командувати, баба чортова! – І пішов у бік сінника, доки Розумиха не придумала для нього нового заняття. Більше лакея в той день ніхто не бачив.
…Готувалися до свята шалено. На визначеному господинею місці швидко з'являлися столи з довгими лавами, над якими розквітли різнобарвні навіси. На кухні потіли від грубного жару численні тіточки й племінниці, які варили, шкварили, шпарили, наповнюючи околицю різноманітними кулінарними ароматами. Заради свята господиня наказала витягти із засіків бочку червоного солодкого вина, колись придбану в проїжджих чумаків по дешевці. Не пошкодувала заради гостей ні медовухи, ані річного запасу сивухи всіх сортів – з чабрецем, звіробоєм, зубрівкою й іншим зіллям, ні приготовлених особисто нею настоянок на горісі й травах.
Були витягнуті також різноманітні соління, запашні грибочки зі смородинним листям і кропом. Корчмарка особисто вибирала поросят, найвідгодованіших курей і гусаків. Пекли хліби-книші й пиріжки з різноманітним начинням, варили міцні фруктові узвари.
До вечора до столів під навісами почали підтягуватися святково одягнені гості. Насамперед око зупинялося на незаміжніх дівчатах у білих ситцевих сорочках, розшитих червоно-чорними візерунками, у квітчастих спідницях, у чепуристих сап'янових чобітках, з різнобарвними стрічками в товстих косах. Заможні пришили з кораловими намистами на струнких шийках або з прикрасами із монет і річкових перлин. Заміжні жінки вирізнялися головними уборами – ошатними хустинками, очіпками або симпатичними парчевими корабликами.
Парубки й чоловіки були вдягнені в широкі штані й сукняні свитки, у жовті або сині жупани, підперезані тканими й вишитими пасками. На головах у декого (але з огляду на літню спеку – далеко не в усіх) красувалися високі козацькі шапки, на ногах порипували хромові чобітки. Для розваги гостей на свято були запрошені численні музики.
Кирилку була видана довга, майже нова лляна сорочка й нелатані штанята, але головне – зі скрині були витягнуті старі батьківські чоботи! Хоч вони виявилися дещо тіснуватими, Кирилко був неймовірно щасливий: нарешті він одягнений по-святковому, у майже нову, незаношену й незалатану одежу й навіть у чоботи!..
Столи ломилися від різноманітних страв, при цьому баби й дівчата курсували з корчми до столів, а потім і між столами, тримаючи в обох руках то гарячий горщик з галушками, то дерев'яне блюдо з поросям, запеченим з кислою капустою й сливами, то блюдо з гусаком у яблуках. Носили ріпу варену, грибочки солоні, капусту квашену, рибку смажену, пиріжки, узвар у глиняних горщиках… Гості тикали в їжу хто ложкою, хто простою дерев'яною шпичкою, хто ножем… а хто й руками відривав ласий шмат! Розмови й привітання змовкли, всі поринули в зосереджене жування й ковтання, не забуваючи рясно запивати частування сивухою, медовухою або дивовижним чумацьким вином.
До настання темряви, коли під навісами спалахнули свічки в спеціально привезених з Петербурга вибагливих свічниках (небачена розкіш!), їли вже мало, зате випивка просто рікою потекла. Шумно гомоніли, співали веселих пісень. Бандуристи й цимбалісти запрошували гостей розім'ятися. Хто танцював, хто пив, а хто вже й мирно похропував, зручно примостившись між тарілок або просто на землі під столом…
Жінки гучно обговорювали подані наїдки, не забуваючи щедро покритикувати їх та заразом поділитися з сусідкою власними рецептами, які були, зрозуміло, набагато кращі.
Поки старші розмовляли, танцювали або валилися спати, хто де хотів, молодь досхочу пустувала: в одному місці парубки оточували декількох дівчат, в іншому навпаки – дівчата ловили парубка… Сміх, шум, гамір, лемент!
Свято вдалося на славу.
Наступного ранку підпилі гості просипалися пізно. Багато хто взагалі не міг зміркувати, де перебуває, а потім довго згадував, який чорт заніс його у Леміш.
Але все-таки найнесподіванішим виявилося пробудження лакея Мишані: на сіннику поруч із ним опинилася… розкуйовджена красуня-молодка з розпатланим одягом!!! Нещасний лакей спробував потихеньку зникнути – але ж ні: жінка, яка начебто міцно спала, миттю схопила його за штани, настільки міцно, що ледь не порвала оксамитову тканину. Як з'ясувалося згодом, то була Ганна – заможна вдовиця троюрідного брата самої господині. Молодка підняла неймовірний галас, на який збіглися всі, хто перебував поблизу, і потягнула переляканого Мишаню до Розумихи, без угаву лементуючи – а незвичний до простонародної української мови лакей анічогісінько не зрозумів у цій тарабарщині.
Розумиха ж вислухала Ганну й суворо ухвалила:
– Доведеться тобі оженитись, інакше не три, а всі сім шкур з тебе здеру!.. Загалом-то, погоджуйся по-доброму, доки не пізно…
Приголомшеному Мишані нічого іншого й не лишалося, як дати негайну згоду, проклинаючи в душі фаворита імператриці Олексія Григоровича, його ненормальну матір й свою нещасливу долю. Але що таке невдоволення лакея?! Головне, свято тривало: тепер не менш пишно, ніж повернення Розумихи, справлялося заручення Ганни й Мишані…
От хіба що гості трохи перемінили вбрання, вдягнувши подарунки, привезені Наталею зі столиці! І хоча нічні очіпки виглядали на чарівних голівках селянок у денний час трохи дико, засмучений наречений вирішив, що ліпше мовчати. Йому й без того було, про що журитися…
А ще через день із Санкт-Петербурга на змиленому гнідому коні примчав гонець, який привіз у Леміш грамоту з вимогою про негайне прибуття отрока Кирила Розума до столиці.
Отак, доволі буденно, в житті хутірського підлітка Кирилка закінчився чорний період убогості й незаможності, замість нього почалася смуга сходження до неймовірного багатства й голосної слави…
Глава 3
Ця страшна таємниця!..
Олександро-Невсъка лавра й її околиці поблизу Санкт-Петербурга, грудень 1742 року
Йому потрібно було поквапитись: отець Феодор відривати від справ по дрібницях не стане! Отже, сталося щось серйозне. Дуже серйозне…
Григорій визирнув з віконця легкої кибитки. Хоча обличчя одразу обпалило крижаним вітром, він не сховався назад, а прикриваючись рукою, крикнув якнайгучніше:
– Тихоне, агов, Тихоне, чи не можна швидше?! Чого це ми плентаємося, немов дохлі мухи?! Вівса ти коневі не насипав, чи що, шельмо?..
– Куди вже швидше?! Ніч, місяць за хмари сховається – нічого не буде видно.
– А куди дивитися?! Дорога прямо через ліс прорубана, нікуди не звертає. Їдь прямо, і край!
– Ех-х-х!..
Слуга не ризикнув більше сперечатися з паном, а тільки шмагнув батогом коня. Той ображено заіржав: мовляв, і без того тягну, навіщо мене бити?! Тільки тоді Григорій повернувся на місце й заходився щосили розтирати обморожені щоки. Мужикові добре, його обличчя від вітру борода захищає. А от панам належить гладко виголеними ходити відповідно до моди, заведеної ще покійним государем Петром Олексійовичем. Підеш врозріз із модою – оконфузится.
