Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Историческая проза » Сни Юлії і Германа. Кенігсберзький щоденник - Пагутяк Галина (библиотека книг .txt) 📗

Сни Юлії і Германа. Кенігсберзький щоденник - Пагутяк Галина (библиотека книг .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Сни Юлії і Германа. Кенігсберзький щоденник - Пагутяк Галина (библиотека книг .txt) 📗. Жанр: Историческая проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Бо цього не хоче мама. Від образи у Юлії перехоплює подих. Вона не стане пробиватися крізь шовкові та ситцеві спини. І тут хтось лагідно обіймає іі за плечі й каже:

— Ходімо, Юліє, зі мною…

Це та дівчина, вихованка графині, що виходить заміж за графининого небожа. Софія. Від неї віє холодом дівоцтва, якому невідомі пристрасті. Руки в неї прохолодні. Юлія йде з Софією в бібліотеку і там дізнається про наглу смерть свого тата. Це вона розуміє. Люди вмирають. Але Юлія не може зрозуміти, чому мати не хоче її бачити і чому про смерть батька їй повідомляє чужа людина.

Вона зіщулилася в широкому фотелі, не плаче, стиснувши гострі коліна й зціпивши пальці в замок, а Софія говорить і говорить, наче жебонить струмок поміж спокійних, вкритих м’яким мохом каменів, намагаючись намацати шлях, що приведе його до річки, а не в болото. Рано чи пізно вона знайде потрібні слова, пригадуючи, якою була сама в 14 років.

…Софі старанно вишиває серветку на іменини пані графині. Переважно пізно ввечері, бо вдень не має коли. Темно-вишневі нитки закінчуються. Дівчина вишукує по одній ниточці, зазирає, чи не зачепилась бодай одна за денце кошичка. Якщо вона попросить про нитки, їй закинуть марнотратність. А грошей, щоб купити нитки, в Софі немає. Вона почуває себе дуже бідною через це. Врешті знаходить нитку, світлішу, яка не пасує до вишивки. І коли вона дарує цю серветку на іменини, її лице палає від сорому. Робота виконана не так, як слід. Нитка не того відтінку викликає в Софі лавину почуттів, і тягнеться за нею…

Софія каже:

— Мій татко помер, коли я мала усього 5 років, а через три роки померла мама. І мене забрала до себе її світлість, далека родичка. Тобі пощастило більше — в тебе є мама.

— То мене забере до себе тітка? І я залишусь в цьому будинку?

— У тебе ж є свій дім…

— Ми розорились, — зітхає дівчинка. — Через біржу.

— Але ж у тебе є мама! — хоче вигукнути Софія, і раптом розуміє, що ця жінка з холодними очима й безвольним ротом, мабуть, відчуває полегшення, бо тепер їй допомагатимуть сестра й зять і вона перебереться сюди й житиме тут, доки її не віддадуть за якось пастора. А Юлія… Їй не дозволять заробляти самій на життя.

Софія думає, що якби вона замість вишневої взяла зелену нитку, це розцінили б як бунт і вона потрапила б у немилість. Але якби це вишивання було б для матусі, та б тільки посміялася.

— Тоді де вона?

Очі в Юлії спалахнули.

— Хто?

— Моя мама. Чому вона з чужими людьми, а не зі мною?

— Послухай, — каже Софія. — Я відкрию тобі одну таємницю.

— Що за таємницю? — шепоче Юлія пошерхлими губами. Софія теж переходить на шепіт, і поки вона говорить, струмок випливає на зелену луку й вливається в трохи ширший струмок.

— Ми, дівчата, не можемо робити все, що нам хочеться, але ми можемо думати, розумієш? У нас може бути власне життя, і що б з нами не траплялось, ми не повинні його відкривати.

— І що тоді?

— Ти будеш любити себе. А хто любить себе, того любитимуть інші.

Софія зітхає:

— Ні, ти не розумієш. Ти ще занадто мала. Але маєш доросліший вигляд ніж мама. Це начебто суперечить одне одному, проте так воно є. Ти маєш бути дорослою не тому, що це потрібно комусь, а тому, що це потрібно тобі, еге ж?

Юлія дивиться їй в очі й вкладає свою руку в Софіїну.

— Я спробую.

Через якийсь час вони йдуть вниз. Дивляться, як дядько садовить її матір в карету. Мама уже в жалобі, поспіхом підібраній з випадкових речей тітчиного гардеробу. І хоча мама навіть не шукає Юлію, дівчинці страшенно її шкода: така вона стала маленька й худа. А поруч міцне плече сестриного чоловіка, що віднині стане і її опорою.

Тітка приїде завтра, коли дім покинуть останні гості цього разу невдалого свята. Але свят у неї ще буде багато, і ця трагедія не змінить її долі. Усе залишається непорушним: дім, що простоїть ще сто років, земля, яка годує її родину. До Кенігсберга поїхала лише тінь її чоловіка, а сам він тут, увесь її. Тепер вона розуміє, яке щастя випало на її долю.

ГЕРМАН:

Германове дежавю тривало доти, доки не піднялася завіса, що мала демонструвати святкову «живу картину». Правду кажучи, його трохи дивувала ця забава, що вже відходила в минуле в Кенігсберзі й вважалась немодною. Сюди б пасувала гарна музика, якась знаменитість. Їдучи сюди, Герман сподівався, що розваг буде більше і йому вдасться, так би мовити, змити попіл зі своєї душі й трохи заспокоїтись.

Гостей, правда, було значно більше, ніж минулого разу, й до зали позносили стільці з усього будинку. Герман сів скраю, на простий стілець з темного дерева з відполірованим, трохи увігнутим сидінням. Задуха стояла нестерпна, з великої їдальні долинав брязкіт посуду: прислуга готувала святковий стіл, де кожен гість мав відведене місце з карткою, на якій виведене було його ім’я. Обважніла графиня сиділа в першому ряду з двома старшими паніями, й три віяла тріпотіли довкола цих квіток, чия пора цвітіння припала ще на минуле галантне століття. Герман не знав, що то за дами, але трійця нагадувала сестер старості. Він з цікавістю розглядав цих жінок у світлих сукнях, обвішаних коштовностями, що прикривали розплиле наче тісто тіло. Не так безжально, як роздивлялись їх молоді жінки зі здоровою пружною шкірою. Він помітив, що в графині та її посестрах не було нічого материнського. Ці жінки були прокурорами цього замкнутого світу — що був і є. Але на майбутнє їх уже не вистачить, дякувати Богу.

У Германа боліла голова від задухи, блиску й гамору, й це дещо звужувало поле його зору. Доволі скептично він констатував, наскільки мало просунувся в цьому товаристві, і це, безперечно, тільки його провина. Та й чутка про дискримінаційний заповіт могла вже поширитися й зашкодити його репутації. Міг Богуш проговоритись, хоча такі речі наче вода завжди знаходять витік з найглухішого підземелля.

Герман ніколи не вмів робити того, чого від нього чекали. Або робив тоді, коли можна було не робити. Йому завжди було важко сходитись з людьми, які звикли, щоб інші до них прислухались. Офіцерське життя значно простіше, що й казати…

Настала відносна тиша, в якій чулося покашлювання і шурхотіння віял, які переганяли повітря, не остуджуючи його. Глядачі мали змогу спостерігати живу картину, щосили вдаючи зацікавлення. Цього разу замість трьох відьом Герман побачив трьох панночок, що сиділи в гроті, задрапірованому плющем та диким виноградом. Панна в білій одежі, що нагадувала туніку, сиділа на ослінчику й з млосною посмішкою, в якій відчувалась поблажливість, спостерігала, як двоє дівчаток років 13–14 плетуть вінок. Тобто одна плела, а інша подавала їй квіти. Залу наповнив терпкий свіжий дух дикого зілля — рум’янку, волошок, гвоздик. Доросла панна почувала себе цілком впевнено, видно, не вперше брала участь у подібних виставах. Здається, навіть висловила комусь вияв особливої уваги, ледь помітно кивнувши. А дівчатка хвилювались, рухи були скуті й невпевнені, й вони не виглядали так зграбно й поетично, як старша товаришка. Германові хотілось, щоб цей клятий вінок нарешті сплели і з ним нарешті щось зробили. Через якийсь час публіка почала перешіптуватись і скрипіти різномастими стільцями й кріслами. Нарешті бідолахи сплели кострубатий вінок й настала кульмінація дійства. Обидві дівчинки поклали вінок на голову панні, й завіса закрила їх від глядачів. Її розсунули ще раз, як це роблять у театрі, але юні акторки не кланялись, а застигли в тій самій позі як ляльки.

— Флора! Флора!

Офелія, подумав собі Герман, хоча такої сцени в «Гамлеті» не було, та й не видавалося, щоб ця панна збиралась після цього топитись. У Флори, богині весни й квітів, виявилось більше прихильників. Озирнувшись, Герман помітив нерозлучних Софію та Генріха, що саме підводились зі своїх місць. Бідний Генріх мав такий вигляд, наче хтось його щойно відчитав, але в очах у нього горів лиховісний вогонь. «Цього разу ви мене втримали, — говорили ці очі. — Але подивимося, що буде далі!» У ході його було щось брутальне, наче він гнав Софію поперед себе, штовхаючи її в спину. Герман змушений був відвернутись: не можна дивитись в очі агресивній звірюці, навіть коли ти її не боїшся. Чи ще хтось це помітив — він не знав. Зрештою, світські люди мають необхідний вишкіл, на відміну від нього.

Перейти на страницу:

Пагутяк Галина читать все книги автора по порядку

Пагутяк Галина - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Сни Юлії і Германа. Кенігсберзький щоденник отзывы

Отзывы читателей о книге Сни Юлії і Германа. Кенігсберзький щоденник, автор: Пагутяк Галина. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*