Пустоцвiт - Литовченко Олена (бесплатные полные книги .txt) 📗

От і радься після цього з чарівниками!

Глава 7

В Європі

Олександро-Невсъка лавра, поблизу Санкт-Петербурга, осінь 1743 року

Наступного дня після візиту Олексія Розума в лавру прибуло письмове розпорядження Її Імператорської Величності із вказівками про терміновий від'їзд з обителі Григорія Теплова й Кирила Розума, а також про підготовку їхнього майбутнього вояжу. Хоча не ціль поїздки, ані пункт призначення в розпорядженні зазначені не були, за одним лише списком попередніх витрат можна було уявити, що вони мають відправитися до земель досить неблизьких.

Швидше всього, за кордон…

Архімандрит був засмучений таким поворотом справ: він повідав Олексієві Розуму, що Кирило єдиний може претендувати на роль його спадкоємця, майбутнього настоятеля лаври. Отрок ще досить наївний, але досвід – річ наживна. Олексій сприйняв ці слова, як здалося старому, з радістю, тому долю Кирилка архімандрит вважав остаточно вирішеною й заходився будувати грандіозні плани по розширенню монастирських територій, передчуваючи нескінченні грошові потоки зі столиці…

І от зненацька монарша воля виривала з одряхлілих рук диво-курочку, незабаром готову нести золоті яєчка. Що ж робити?! Мабуть, не збутися його мріям…

Разом із розпорядженням нарочний доставив три мішечки. У найбільшому лежало 3000 рублів сріблом, призначення не вказувалося, на словах же наказано передати гроші ад'юнктові Академії наук Теплову. Григорій миттю зметикував, що саме в таку суму Олексій Розум оцінив отримані раритети. Що ж, не густо, як за ключик до шляхетного походження… Втім, за синицю в жмені досить навіть щедро!

У найменшому мішечку виявилося 300 рублів, які, ймовірно, призначалися родині Теплова на час тривалої відсутності годувальника. Що ж, і це невелика сума, але ощадлива дружина-шведка й таким грошам зрадіє…

Раптом нарочний вихопив з його рук мішечок і подав інший зі словами:

– Ой, пане, вибач дурня заради Христа, переплутав я дещо!

Григорій нічого не розумів. Перерахував гроші: 1000 рублів сріблом.

– У чім річ?! – суворо запитав посильного. Виявилося, що 300 рублів було виділено на поновлення Кирилчиного гардеробу – на пошиття одягу, обувки, носовичків, капелюхів і всього іншого. Давно слід було перевдягнути юнака… Але три сотні рубликів – це досить щедро! Одразу видно, що наряджають не якогось обідранця, а рідного брата фаворита государині Єлизавети Петрівни!

До речі, велика подяка за щедрість, виявлену до родини опікуна: тисяча рубликів сріблом – це вже ніяк не три сотні… Оце добре, дуже пристойно!..

Тепло попрощавшись з Гафією, Григорій подумав, що потрібно б у наступний свій візит до лаври донечок із собою прихопити: нехай провідають жалісливу бабусю, бо змарніла вона останнім часом. А як побачить прекрасних доньок свого Гришутки – ото вже радості їй буде!..

Гафія жила тепер у новому будинку неподалік лаври й ні в чому не мала відмов. Ченці наглядали за нею, кололи дрова, носили воду, допомагали по господарству. Теплов постійно надсилав гроші й подарунки, які куховарка акуратно складала в окуту залізом скриню.

– Це, Гришутко, дочкам твоїм на посаг буде, – любила повторювати вона. Дівчатка Гафію любили, але бували в неї рідко – лише коли батько брав із собою. Тому кожен їхній візит був для старої куховарки справжнім світлим святом.

Обтяженому турботами Григорію зараз, перед довгою відсутністю, нестерпно хотілося побути з родиною, якій він і без того приділяв недостатньо уваги. Кілька наступних днів надзвичайно щасливі дівчатка не відходили від батька. Дружина-шведка Єлизавета Марківна також була рада чоловікові, але прекрасно розуміючи, що батьківське пещення доням потрібніше, стримувала ніжні пориви й намагалася не нав'язувати своє товариство.

Тиждень сімейного щастя пролетів непомітно. Далі Теплов почав приготування в дорогу. Відправився до кравця, до шевця, до капелюшника, домовився про зняття мірок із себе і з Кирилка, про строки виконання замовлень, заплатив за рік наперед за квартиру, за навчання донечок, а решту грошей віддав дружині.

Протягом двох наступних місяців Кирилку пошили два дорожніх костюми, три європейських плаття, дюжину мереживних сорочок, три пари взуття, дві дюжини носовичків, три капелюхи, два плащі й безліч інших, абсолютно необхідних за кордоном, речей. Кирило дивився на все це добро й думав, до чого все-таки дивне це життя: учора в нього ні сорочки, ані портків цілих не було, а сьогодні звалився величезний статок… і продовжує валитися!..

Потім з Альбертіни [3] й Берлінського університету надійшло підтвердження зі списками зарахованих на навчання студентів. Кирила Розума в списках не виявилося, зате фігурувало ім'я нікому невідомого Івана Обідовського. Довелося Теплову терміново втішати засмученого юнака й втовкмачувати, що незрозумілий Іван Обідовський – це насправді він і є…

Потім надійшов наказ Її Імператорської Величності Єлизавети Петрівни на відправлення за кордон майбутніх студентів. Григорію Теплову й Кирилові Розуму були видані паспорти, гроші на дорогу й утримання. Суми були чималі: государиня й її фаворит гідно оцінили жертву Теплова…

До речі, одержавши паспорт на ім'я Івана Івановича Обідовського, Кирилко заспокоївся остаточно. З приводу чого ад'юнкт поблажливо зазначив:

– Не турбуйтеся, парубче, тепер у вас усе й завжди буде незмінно добре, просто навіть пречудово!

Напередодні від'їзду Олексій викликав брата до себе й дав останні настанови:

– Запам'ятай гарненько, Кирилко, що я скажу тобі. У всім слухайся Теплова. Без його відома нічого не роби, ніяких справ і грошових витрат не затівай. Віри нашої православної дотримуйся, поводься благопристойно, утримуйся від усіляких мерзот, від ледарства, розгнузданості й інших непристойних учинків і пристрастей. А головне – у навчанні доклади все можливе старання.

Кирилко слухав старшого брата, насилу розуміючи значення його кучерявих, у придворному стилі складених фраз. Він не міг узяти до тями, за які гріхи його висилають із уже любої Олександро-Невської лаври, де архімандрит був таким добрим і ласкавим до нього й де сам юнак проявляв старанність у всіх справах?! Навіщо знову пускатися в далеку дорогу?! Юнак боявся, що зараз повториться пекло, пережите минулим літом дорогою до Санкт-Петербурга, однак із природною смиренністю заздалегідь приймав майбутні тортури й лише вирішив посилено молитися, щоб витерпіти все з достоїнством.

Нарешті настав день від'їзду. Запряжена четвіркою коней легка карета швидко домчала Теплова й відданого на його піклування юнака в порт, щоб морем доставити до місця навчання в Кеніґсберґ.

Дорога морем виявилася зовсім не страшною й анітрошки не стомлюючою. Попри холодний подих близької вже зими, погода була гарною, вітер дув попутний, тож ні в кого з пасажирів навіть натяку на морську хворобу не виникло. Час минув у захоплюючих бесідах. Окрім Кирила, на кораблі виявилися й інші майбутні студенти, переважна більшість із них також відправилася на навчання в супроводі слуг, гувернерів або піклувальників під вигаданими прізвищами Філатових, Конєвих й інших.

Загалом, мав рацію Теплов: усе починалося якомога краще!..

Німецькі землі, 1744 ?ік.

Кеніґсберґ зустрів їх тепло й привітно.

Кирила зачарувала незвичайна архітектура будинків і дивне планування міста. Тут не було великих майданів, а вимощені сірим каменем вулички були вузенькими – особливо в центрі міста, де будинки стояли, тісно приліпившись один до одного. Через безлюдні околиці криві всі до одного провулки незбагненним чином виходили до ріки. Кожен будиночок мав індивідуальний і неповторний вигляд. Невеликі, у два-три поверхи, вони разюче відрізнялися величиною вікон, формою дверей, наявністю кованих чи різьблених прикрас на фасадах. Деякі скидалися на невеличкі фортеці з башточками й отворами для мініатюрних гарматок.