ЯСА - Мушкетик Юрий Михайлович (книги онлайн без регистрации полностью .txt) 📗
Чимало сторiнок у романi присвячено опису побуту i звичаїв запорожцiв, вiйськових рад, форм судочинства. Ю Мушкетик справедливо наголошує на нових явищах та змiнах, якi сталися у внутрiшнiй структурi життя та дiяльностi Сiчi. Поступово обмежувався демократичний принцип участi у загальних радах широких кiл козацтва. Заможна козацька верхiвка i сiчова старшина, використовуючи економiчнi важелi, шляхом пiдкупу i навiть насильства добивалися ухвали рiшень, якi задовольняли їх вузькоегоiстичнi iнтереси. Намiтилася тенденцiя до обмеження функцiональних можливостей самих рад. Вiдомо, наприклад, що кошовi отамани, починаючи з 70–х рр., дедалi частiше збирали закритi наради старшини i заможного козацтва, пiд час яких вирiшувались всi найважливiшi питання життя Вiйська Запорозького (характерно, що до скликання таких нарад неодноразово вдавався навiть I. Сiрко) [37].
Варто пiдкреслити, що, незважаючи на специфiку свого вiйськового адмiнiстративного устрою, Запорозька Сiч залишалася складовою i невiд'ємною частиною всiх українських земель, її внутрiшнє життя пiдпорядковувалось спiльним закономiрностям розвитку Лiвобережної i Слобiдської України У серединi XVII ст. пiд впливом товарно — грошових вiдносин на Запорожжi спостерiгався невпинний розвиток землеробства i тваринництва. Зимiвники заможних козакiв поступово перетворювались у багатогалузевi господарства, якi приносили значнi прибутки їх власникам. Багатий документальний матерiал свiдчить про значне поширення на Запорожжi рiзних промислiв — рибальства, бджiльництва, мисливства. Вiдомо також, що в самiй Сiчi постiйно дiяли ремiсничi майстернi (зокрема по виготовленню та ремонту зброї). Запорожцi забезпечували себе морськими чайками, рiзної величини та призначення рибальськими суднами.
Як зазначалося, господарський розвиток Запорожжя вiдбувався не iзольовано, а в тiсному взаємозв'язку з iншими українськими землями. Сiч пiдтримувала iнтенсивнi економiчнi вiдносини з Лiвобережжям, Правобережною та Слобiдською Україною. За межi краю вивозились мед, шкiри, хутро, риба, вiск, рогата худоба та конi. Предметами ввозу, як правило, були хлiб, сiль, фураж для коней, а також зброя, боєприпаси, сукно. Певна господарська залежнiсть Сiчi вiд iнших українських земель, насамперед Лiвобережжя, часто використовувалася гетьманами для полiтичного тиску на Запорожжя. Ю Мушкетик наводить справжнi iсторичнi факти, якi свiдчать про спроби гетьмана I. Самойловича економiчно iзолювати Сiч, добитися окремих уступок та потрiбних йому рiшень з боку запорозького коша.
У романi добре вималюваний процес соцiальної диференцiацiї в середовищi запорозького козацтва. У зазначений час рiзко зросла поляризацiя економiчних iнтересiв рiзних категорiй запорожцiв. Спостерiгався iнтенсивний кiлькiсний рiст груп козакiв, що в документах фiгурують як" лучшi","старшi","знатнi". В їх руках поступово нагромаджувалися значнi матерiальнi багатства у виглядi зимiвникiв, великих табунiв худоби, ремiсничих майстерень, риболовецьких промислiв тощо."Лучшему товариству" протистояла багатотисячна маса запорозької голоти, позбавлена будь — яких засобiв до iснування. Мiж цими обома полярними групами запорожцiв постiйно точилася гостра боротьба, яка досить часто виливалася у вiдкритi збройнi конфлiкти.
I все ж феодальний гнiт на Запорожжi був порiвняно слабшим, нiж на iнших українських землях. Це спричиняло масовий потiк сюди втiкачiв з Лiвобережжя, Слобожанщини, Правобережжя i навiть Схiдної Галичини та Закарпаття. Склад запорозького козацтва постiйно поповнювався також вихiдцями з Росiї, Бiлорусiї, Молдавiї, Польщi. Поповнення запорожцiв найбiльш радикально настроєними соцiальними елементами, висока вiйськова виучка, створення своєї вiйськово — полiтичної органiзацiї — все це висувало їх в авангард численних антифеодальних рухiв селянських мас українських земель. Як правило, вони очолювали повстанськi загони, з їх середовища досить часто виходили народнi iдеологи тощо. Слiд мати на увазi i те, що уклад життя козакiв (вiдсутнiсть панщини, особиста свобода, участь у загальних вiйськових радах та iн.) завжди iмпонував багатомiльйоннiй масi залежного селянства, ставав його своєрiдним iдеалом та стимулом до боротьби проти визискувачiв.
Роман Ю. Мушкетика" Яса" — широкомасштабне художнє полотно, на сторiнках якого живуть, мислять i дiють як справжнi iсторичнi особи, так i персонажi, вигаданi творчою уявою автора. В галереї художнiх образiв у творi чiльне мiсце по праву належить Iвану Дмитровичу Сiрку (р. н. невiдомий — п. 1680 р.) — легендарному кошовому отаману, чиї дiяння вiдбитi не лише на сторiнках офiцiйних документiв i лiтописiв, але й навiки вкарбованi у пам'ятi народнiй. Численнi перекази, легенди й оповiдання, думи та пiснi вiдтворюють образ козацького проводиря — грiзного i чуйного, улюбленця широких мас козацтва i" шайтана" для ворогiв. I. Сiрко належав до тiєї категорiї козацьких керiвникiв, яких висунула на полiтичну арену складна епоха XVII ст. Данi про раннiй перiод життя цiєї людини надзвичайно скупi. Вiдомо, що вiн народився у слободi Мерефа (Харкiвщина) у козацькiй сiм'ї. Очевидно, свою службу розпочав у запорозькому вiйську, де, завдяки своїм особистим якостям, став добре вiдомим серед широких кiл козацтва. Брав участь у визвольнiй вiйнi українського народу 1648–1654 pp. [38]Наступний перiод його життя тiсно пов'язаний iз Запорозькою Сiччю. Саме в цi роки I. Сiрко завоював широку популярнiсть у народi як непримиренний ворог польської шляхти та ординцiв, безстрашний воїн i талановитий вiйськовий керiвник. У 1663 р. вiн вперше обирається кошовим отаманом, це у Вiйську Запорозькому була надзвичайно впливова, авторитетна посада. Скрiзь i всюди бути першим, високо тримати статус Сiчi i репрезентувати її у переговорах з iноземними державами — це лише незначна частка вантажу, покладеного на плечi I. Сiрка. I протягом усього життя й своєї суспiльно — полiтичної дiяльностi вiн з великою гiднiстю i честю нiс його.
Документи фiксують участь I. Сiрка у полiтичному життi України вже наприкiнцi 50–х — початку 60–х pp. XVII ст. Вiн вiв активну боротьбу проти шляхетської Речi Посполитої та її ставленикiв гетьманiв I. Виговського, Ю. Хмельницького, П. Тетерг. Наступнi роки були насиченi органiзацiєю кошовим отаманом народної боротьби проти польсько — шляхетської та турецької експансiї на українськi землi Очолюванi ним загони запорожцiв здiйснили ряд успiшних походiв на Правобережну Україну та Кримське ханство. Особливо вдалим був похiд 1667 р. на Крим, пiд час якого загiн козакiв зайняв Кафу та iншi мiста й визволив двi тисячi невiльникiв [39].
Значний масив матерiалу у романi присвячений взаєминам I. Сiрка з правобережним гетьманом П. Дорошенком, їх, очевидно, слiд розглядати у загальноiсторичному контекстi розвитку полiтичних подiй на Українi в 60–70–х pp. XVII ст. Вiдiрване вiд iнших українських земель, Правобережжя стало ареною жорстокої боротьби не лише султанської Туреччини та її васала Кримського ханства з шляхетською Польщею, але й представникiв окремих старшинських угрупувань. У 1665 р. владу тут захопив П. Дорошенко, який притримувався вiдкритої турецько — татарської орiєнтацiї (у 1669 р. вiн навiть офiцiйно оформив перехiд України пiд протекторат султанської Туреччини) [40]У цьому зв'язку варто пiдкреслити, що блюзнiрськi спроби представникiв буржуазної та буржуазно — нацiоналiстичної iсторiографiї показати правобережного гетьмана як виразника iнтересiв українського народу позбавленi будь — якого реального грунту. Шлях до гетьманської булави був для П. Дорошенка шляхом дворушництва, безпринципностi та гради. Свого часу вiн пiдтримував полiтику I. Виговського, згодом переметнувся в табiр Ю. Хмельницького, брав участь у загарбницьких походах польського короля Яна II Казимира на Лiвобережну Україну. Пiсля того, як його було оголошено гетьманом, вiн, як зазначалося, вступив у союз з Туреччиною й Кримським ханством.
