ЯСА - Мушкетик Юрий Михайлович (книги онлайн без регистрации полностью .txt) 📗
Вона й справдi згасла. Але за мить, коли червона крапка щезла навiки, затрiщала вовна, вiдтак з неї вискочив маленький вогняний чортик i вхопив червоними зубами бадилину. Бадилина спалахнула, пiдпалила сусiдню — загорiлася вся купка. Фiлон кидав наверх бiльшi бадилини, очерет, хмиз. Тепер не боявся, що не зможе подати вiсть: триматиме жар в ямцi на могилi, а тим часом виварить у попелi губку.
Впоравши вогонь, давши йому вдосталь харчу, знайшов у кузi сокиру й, роззувшись, полiз у лози. За якийсь час нiс на могилу чималу в'язку сушняку. Поклав його на чорнiм згарищi, а сам приклав до чола руку, дивився в степ. Тiльки не в козачий бiк, а в кримський, татарський. Йому ще раз пригадалися Сiрковi слова: "Святе мiсце — чати. Найсвятiше на всiй Українi!"
1970–1974 pp., 1984–1985 pр.
ПIСЛЯМОВА
Вiдтворенi Ю. Мушкетиком у художнiй формi подiї та факти належать до найбiльш складних i суперечливих в iсторичнiй долi українського народу. Друга половина XVII ст. характеризувалася значними зрушеннями, якi охопили практично всi сфери життя українських земель — економiку, суспiльно — полiтичнi вiдносини та етнокультурнi процеси. Бiльшiсть iз них були викликанi подiями визвольної вiйни 1648–1654 pp. та возз'єднанням України з Росiєю, в ходi яких була вирiшена не лише етно — полiтична проблема, але й досягнутi неперевершенi за своєю глибиною соцiальнi результати (звичайно, в межах панiвної феодальної суспiльно — економiчної формацiї). Переяславський акт 1654 p. закрiпив сягаючу у глибину вiкiв етнiчну єднiсгь братнiх росiйського та українського народiв. Водночас своєю героїчною боротьбою народнi маси України (селяни, рядовi козаки, трудове населення мiст) завоювали ряд соцiальних прерогатив, якi вийшли далеко за межi тих завдань, що їх ставила в ходi вiйни панiвна верхiвка: було знищено велике землеволодiння польських магнатiв i шляхти та iстотно послаблено феодальну залежнiсть безпосереднiх виробникiв вiд своїх власникiв, сталися помiтнi змiни в класово — становiй структурi феодального суспiльства, вiдбувався перерозподiл власницьких iнтересiв у сферi промислового виробництва тощо. Але це були тiльки видимi ознаки соцiальних здобуткiв визвольної вiйни. Не менш важливе значення мали змiни у глибинах суспiльної свiдомостi селянсько — козацьких мас. Адже у них iстотно порушився культивований вiками панiвним класом стереотип на корiнне питання тогочасної епохи — питання землi та волi. Безпосереднiй виробник уперше вiдчув себе господарем становища, одержав можливiсть певною мiрою вiльно розпоряджатися результатами своєї важкої, виснажливої працi.
Подiї визвольної вiйни i возз'єднання України з Росiєю внесли значнi змiни у полiтичний статус українських земель. У другiй половинi XVII ст. тут зберiгалися певнi особливостi вiйськово — адмiнiстративного устрою, податкової системи, митних кордонiв та iн. Законодавче цi особливостi закрiплювали так званi" Статтi Богдана Хмельницького" вiд 21 березня 1654 р. та" Просительнi статтi" вiд 14 березня 1654 p., вiдомi в iсторiї як" Березневi статтi 1654 p.".
Проте" козацька шабля" не знищила (i не могла знищити) iснуючої феодальної системи. Панiвний клас — козацька старшина та українська шляхта — уже в першi повоєннi роки став на шлях наступу на соцiальнi здобутки трудящих. Гетьмани i генеральна старшина, а слiдом за ними полковники i дрiбнiшi старшини — обознi, суддi, писарi, осавули, хорунжi, сотники — прагнули в першу чергу змiцнити матерiальнi основи свого привiлейованого становища — розширити i закрiпити за собою земельнi багатства, посiсти домiнуюче мiсце в ремiсниче промисловiи сферi, торгiвлi i т п Паралельно вiдбувався планомiрнии наступ, спрямований на обмеження, а в перспективi — остаточну заборону переходiв селян вiд одного власника до iншого Процес обмеження особистої свободи безпосереднiх виробникiв супроводжувався зростанням рiзних форм феодальної ренти, численних державних повинностей i поборiв
Козацька старшина України, спираючись у проведеннi своєї соцiальної полiтики на царизм, прагнула консолiдуватися з панiвним класом Росiйської держави, зайняти повноправне мiсце на феодальнiй iєрархiчнiй драбинi. В небуття йшли часи вiдносно демократичного козацького устрою, а феодально крiпосницькi тенденцiї стали визначальними в усiх сферах економiчного життя i надбудовних iнституцiй тогочасного суспiльства
У другiй половинi XVII ст. рiзко ускладнилося полiтичне становище українських земель. Шляхетська Польща, не вiдмовившись вiд своїх великодержавних устремлiнь, почала вiдкриту агресiю проти Росiйської держави. Не залишили своїх давнiх намiрiв поневолити українськi землi також султанська Туреччина i її васал — Кримське ханство. Складною i напруженою була внутрiшня полiтична ситуацiя. Смерть гетьмана Б. Хмельницького (1657 р.) розв'язала руки частинi козацької старшини, яка групувалася навколо колишнього генерального писаря I. Виговського, що став на шлях вiдкритої зради iнтересiв українського народу. У 1660 р Правобережна Україна знову потрапила пiд владу Речi Посполитої. Тут розпочалася калейдоскопiчна змiна марiонеткових гетьманiв та генеральної старшини. Позбавленi реальної пiдтримки з боку народу, вони з'являлися i зникали з полiтичної арени, залишаючи пiсля себе пограбованi й спаленi дотла села та мiста, тисячi загублених людських життiв.
У вiдповiдь на посилення соцiального гнiту та зрадницьку полiтику старшинських згрупувань по Українi прокотилася могутня хвиля народних виступiв. У 1657–1658 рр. у полум'ї повстання, очолюваного патрiотами сподвижниками Б. Хмельницького полковником М. Пушкарем i кошовим отаманом Я. Барабашом, запахкотiла Лiвобережна Україна. В 1663–1665 рр. розгорнувся масовий народний рух селянсько — козацьких мас Правобережжя. Загони I. Поповича, I. Сербина I. Децика, В. Дрозденка та iнших контролювали великi райони Паволоцького полку, Полiсся, Київщини, Брацлавщини. У 1666 р. вiдбувся виступ проти старшини i царських воєвод козакiв Переяславського полку. Це лише незначна частка збройних повстань i виступiв, якi охопили землi України в 50–60–х рр. XVII ст.
Таким був iсторичний фон, на якому розгортаються основнi сюжетнi лiнiї роману Ю Мушкетика" Яса".
Автор обмежив свою розповiдь хронологiчними рамками 70–х рр. XVII ст. Проте досить часто вiн робить екскурси у минуле (часи визвольної вiйни 1648–1654 рр.) i тим самим створює цiльне художнє полотно iсторiї України в межах всiєї другої половини XVII ст. В центрi уваги автора — життя Запорозької Сiчi, суспiльно — полiтичний устрiй, побут i звичаї козакiв, їхня боротьба проти ординцiв та власних феодалiв. Вiдомо, що Запорозька Сiч з часу свого виникнення (XVI ст.) вiдiгравала визначну роль в iсторiї українського народу, вона упродовж ряду столiть залишалася вогнищем i головним гальванiзатором антифеодальних i визвольних рухiв, могутнiм щитом проти нападiв татарських i турецьких завойовникiв. Як правильно говориться у романi, Сiч не втратила свого значення i пiсля подiй визвольної вiйни 1648–1654 рр. та возз'єднання України з Росiєю. У другiй половинi XVII ст. (до 1709 р.) вона була розташована поблизу сучасного м. Нiкополя i являла собою добре укрiплене мiсто — фортецю. Сiч продовжувала залишатись своєрiдним полiтично — адмiнiстративним вiйськовим та господарським центром обширних районiв Запорожжя. На Сiчi зберiгалися традицiйнi органи козацького самоврядування. Вищим органом влади тут вважалась загальна вiйськова рада, у якiй формально мали право брати участь усi козаки. Виконавчi функцiї належали спецiальному органу старшинської адмiнiстрацiї, так званому кошу, очолював який отаман з найближчими помiчниками — обозним, вiйськовим писарем, суддею та осавулами.
У 60–х рр. XVII ст. в полiтичному статусi Запорозької Сiчi сталися певнi змiни. Згiдно з умовами Андрусiвського договору про перемир'я мiж Росiєю i Польщею (1667 р.), Сiч знаходилася у подвiйному пiдпорядкуванi обох держав. Проте насправдi запорожцi визнавали лише пiдданство Росiйської держави. Характерно, наприклад, що вже на початку 70–х рр. XVII ст. навiть у своєму листуваннi кошовi отамани пiдписувалися так: "Отаман Вiйська його царської пресвiтлої величностi Запорозького кошовий" [36]. Як правило, всi значнi зовнiшньополiтичнi акцiї Сiч узгоджувала з росiйським урядом.
