Клеркенвельські оповіді - Акройд Питер (книги без сокращений txt) 📗
— Можеш приберегти свої молитви для себе. Я не маю в них потреби. — Клариса з віддихом опустила мішки з борошном. — Віднесеш їх до кухні? — тільки й мовила вона.
Вона пішла в поле, допоки переконалася, що він не може її побачити. Тоді вона лягла в траву й почала бити кулаками в землю. При цьому шепотіла: «Люба матінко, впусти. Впусти мене». Саме наступного дня їй явилося перше видіння.
Коли Освальд Ку побачив змія з дитячим обличчям, то убоявся в ньому примари скоєного ним зла. Він вирішив простежити за химерою, хоча й був певний, що вона не має справжньої зовнішньої форми.
Мажордом проминув рибник, у водах якого майнув його власний винуватий образ, і вийшов на порожній лужок для гри в кеглі. Шум аудиторії в декількох ярдах на північ ставав дедалі гучнішим. Він завернув за ріг — і став мов укопаний. Сестра Клариса та чернець, Бранк Монгорей, вели серйозну розмову. Чернець відступив назад, аби щось заперечити, а черниця піднесла руки, немов у молитві. Єдині слова, що Ку міг розібрати, були «Ірландія» та «щедроти», але він не розумів їх сенсу. Після зізнання в полі він не розмовляв із донькою, а при випадковій зустрічі вона завжди уникала його погляду. Іноді йому здавалося, що її голоси та пророцтва були способами не спілкуватися з ним. Наразі вона глянула на нього, й він почув, як вона промовила, мов уві сні: «Noli me tangere». [63] Він ступив за ріг і закрокував назад Токарською вулицею.
Коли він повернувся до луки, двоє синів Ноя, Хам і Сим, показували мальовані зображення тварин, що буцімто заходили до ковчега. Він помітив двох єдинорогів, двох мавп і двох вовків, а також безліч безіменних істот. Потім з'явилися Ной і Яфет із парами справжніх тварин — двома коровами двома вівцями, двома биками, двома віслюками та двома кіньми — і провели їх крізь отвір у дерев'яному фасі ковчега. Мажордом пильно придивлявся до них, адже то могла бути монастирська худоба. Тоді кілька теслярів почали хилитати ковчег туди-сюди, а поза ним робітники підняли писані задники з бурхливими морськими хвилями й почали їх трясти. Нарешті підняли широченну стрічку, обклеєну фарбованим пір'ям, — вона мусила зображати веселку — і Бог знову вийшов на своїх дибах.
Освальд Ку розкрив було рота, коли в натовпі почалось якесь ворушіння й пролунали пронизливі вигуки та свист. Деякі глядачі вибігли з аудиторії з криками «Ідоли!» та «Образи диявола!». Один із них підбіг до Бога та, жахаючи всіх присутніх, повалив його з диб. Інший зірвав золочену маску з Божого обличчя та розтоптав її ногою, гукаючи: «Сучий лицемір!». Мажордомові здавалося, ніби в цю мить натовп став єдиною істотою з однією метою. Люди кинулися на порушників містерії. З криками «Лолері» та «Антихрист!» нападників повалили додолу й почали бити. Одного чоловіка жахнули молотом поміж плечей, а потім ударили в лице рукояттю меча; іншого штрикнули довгим кинджалом, так званим мізерікордом, і він миттєво сконав.
Буча закінчилися так само швидко, як і почалась, але тільки двоє лолардів лишилися в живих; їхні кістки були переламано, а їхні тіла скривавлено, хоча вони ще дихали. їх поспіхом вкинули до в'язниці, де вони невдовзі померли від свои поранень. Це був єдиний випадок за весь той страшенний рік, коли хтось бачив лолардів.
Розділ десятий
Оповідь лікаря
Абатиса впала в лихоманку, чи в озноб, чи в жар, чи в казна-що. Вона вся змордувалася, про що встигла повідомити всіх, хто потрапив під руку. Почувалася тяжко і хмуро. Вона відправила фляжку зі своєю сечею монастирському лікареві, аби він, як та висловилася, «піддав Я міркуванням» і з'ясував, чи «буду я жити або занапащуся». Той самий носій, що забрав сечу, повернувся із повідомленням, що вона розквітне в цьому світі, якщо тільки їстиме креветки. Лікар передав, що креветки лікують хворих і заниділих, бо це найбільш шпаркі, розумні та спритні істоти; їхній сік також є цілющим, хоча спершу їх треба обов'язково почистити, аби випустити їхні гази, котрі викликали похіть і розпусту. Згадку про розпусту вона сприйняла як особисту вразу.
Отже, за рекомендацією монастирського капелана вона звернулася до Томаса Ґантера, знаменитого лікаря, чия контора була в Баклсбері. Вона надіслала йому листа із переліком своїх симптомів, серед яких були важкість у шлунку та стуманення зору. Він написав барвисто: «Чи ви маєте чорнобривці? Один лише погляд на чорнобривці, люба сестро в Богові, зміцнює зір. Але їх треба зривати, тільки коли місяць стоїть у знаку Діви». Він додав, що «сік чорнобривців є дуже корисним при запаленні грудей», але абатиса пропустила це речення повз очі.
Він був досить збентежений її важкістю шлунка, але запропонував їй змішати жир кабанячий та щурячий, жир конячий та борсуковий, потім замаринувати отриману суміш в оцті, додавши туди шавлію, після чого покласти все t^e на живіт. «Більше я зараз нічого не можу Вам написати, ma dame, але нехай охороняє Вас Святий Дух. Написано у Лондоні, у понеділок після свята Тіла Христового». Він додав, у постскриптумі, що взагалі-то в нього є горщик із вищезазначеним притиранням од негараздів зі шлунком — це на той випадок, якщо шановні сестри не зможуть знайти необхідні жири.
Вночі вітер змінився. Тепер він віяв із півночі і мав напевно віднести всі злі химери геть. Принаймні, таке дама Агнеса прочитала в Cantica canticorum: [64] «Прокинься, о вітре з півночі… — повій на садок мій» (Пісн. 4:16). Але нове повітря не принесло їй полегшення. Вона відіслала повідомлення майстру Ґантеру, питаючи, чи не буде він такий люб'язний і приязний, аби щоб завітати до монастиря, «де Ви знайдете плоть, що страждає». Він приїхав верхи за три години.
Томас Ґантер був невисокий на зріст, і здавалося, що він буквально потопав під оздобленим хутром капюшоном та широким плащем, які вказували на його професію. Рухався він швидко — наче на колесах, як пізніше зазначала дама Агнеса, — і його яскраві очі миттю помічали її найменші рухи і найнезначніші деталі її вигляду. Абатиса сиділа у кріслі з високою спинкою, коли черниця на ім'я Ідонея, тобто «ідеальна», провела лікаря в кімнату. Він поцілував її каблучку й поглянув на тарілку, що стояла біля неї.
— Креветки? Що тут роблять креветки, та dame? — Голос у нього був високий і тонкий, наче у пташки в клітці. — Риба з такою плоттю надмірно шкодить хворим. Вона живить поганий настрій.
— Мені порадили…
— Чи відомо вам, що свійські тварини краще для хворих, ніж дикі? Треба вам взяти коропа з власного ставка, дорога пані, а не креветок із моря.
Мавпочка абатиси гралася зі шкіряним ранцем Ґантера, в якому він зберігав усі знаряддя свого ремесла.
— Май терпіння, любий Адаме, — прошепотів він. — Усе рано чи пізно відкриється. Розкажіть мені про свій настрій, міледі.
— Меланхолічний, — абатиса стиха відригнула, прикривши рота. — І трошки флегматичний.
— Тоді банки я вам не ставитиму.
— Я б хотіла, щоб ви дали мені проносне, майстре Ґантер. Я відчуваю, в шлунку моєму щось відбувається. Я не можу спати.
— Я приніс пілюлі, що викликають сон. Скажіть своїм черницям піти до голубника. Голубине добриво діє як снодійне, якщо його прикласти до підошов.
— У вас є те притирання, про яке ви мені писали?
— Я трохи над цим подумав, і мені здається, що його головні чесноти не годяться у вашому випадку. Відведіть мені приміщення, де я б міг подумати, — він відкрив ранець. — В'язниця вашої меланхолії — у вашому спліні, — він дістав керамічний глечик. — Ось ці ліки добрі, позаяк вони чистять настрій нічних місць. Ви п'єте багато молока?
— Є в мене така слабкість.
— Це добре. Чудово. Молоко дуже корисне для меланхолії. Утримуйтесь від вживання фундука. Він бентежить мозок. їжте краще зелений імбир. Він покращує пам'ять, а ще, можливо, і зробить вас веселою.
