Пригоди. Подорожі. Фантастика - 81 - Савченко Віктор Васильович (читать книги онлайн бесплатно полностью .TXT) 📗
Знову зазвучав трансформатор:
— Незнайоме місце. Я ніколи тут не бував. Відчуваю злість і голод. Тільки б перегризти ці тонкі прутики, і я зжеру їх усіх, слабких і явно беззахисних тварюк. Якби ці палиці не були такими міцними! Голод! Біль! Голод!
Ларр дізнався про все, що треба було. Очі його блиснули, і він знову привів у дію дезінтегратор.
І в цю мить маніпулятор підчепив Створіння. Капітан зацікавлено роздивлявся пульсуючу кулю, яка мінилася всіма кольорами райдуги.
— Активізую свої думки у 98-му мозковому полі, — пролунало з трансформатора. — Я опинився на космічному кораблі архаїчної конструкції, призначення камери поки що не з’ясоване. Мене роздивляються. У цих пришельців дивна будова: з тіла виступають п’ять відростків, їм властива тільки двобічна симетрія. Переходжу на коротші хвилі. Ага! Ці різностатеві хребетні ссавці. Судячи з будови й кістяка, це уродженці планети з гравітацією середньої потужності та помірним кліматом. Мозок у них міститься у верхньому відростку. Він складає трохи більше за одну соту всієї маси тіла. Концентрація нейронів 107 в 1 куб. см, отже, у них лише 1010 клітин мозку. Період реакції нейрону… сота частка секунди. Ну що ж, при такому інтелекті й те, чого вони домоглися, можна вважати досягненням…
— Уклінно дякую, — пирхнув подумки, капітан, з чимраз більшою цікавістю придивляючись до Створіння.
— Мені слід було б бути уважнішим до їхнього конвертора думок. Адже я перебуваю в безпосередньому зв’язку з мозком філолога, — сіпнулося Створіння, картаючи себе за неуважність. — Треба зараз же перейти на інверсію. Принаймні взнаю, звідки вони прилетіли.
Капітан ладен був не вірити самому собі, а тим часом усе це відбувалось у нього на очах. Регулятори трансформатора думок самі по собі перемкнулися на зворотний зв’язок, космофілолог, мов загіпнотизований, втупився в “бранця” у клітці, а конвертор відновив свої показання:
— Дослідницький корабель “Меркурій” з третьої планети…
Ларр привів у дію дезінтегратор. Ніхто сторонній V космосі не повинен знати — без особливого на те дозволу, — звідки вони прибули. Адже поки що невідома природа досліджуваного і втрачена інформація може накликати па Землю смертельну небезпеку.
Створіння в клітці й далі спокійно пульсувало. Немовби невидима оболонка захищала його від смертоносних променів.
… — Сонячної системи, — вів далі трансформатор. — Галактоцентричні координати…
Ларр вихопив пістолет і кілька разів вистрелив у кляту кулю.
— … = 136°21?42?; Д = 0°02?14?…
Капітанове обличчя скам’яніло. Він зціпив зуби і вистрілив у філолога.
— Варвари! — жахнулося Створіння. — Треба негайно ретрансфбрмувати об’єкт.
Ларр почав сумніватись у власному глузді. Кулясте Створіння незбагненним чином раптом опинилося біля філолога і оповило закривавлену, голову.
— …= 30 637, 5238 світлових років, — закінчив трансформатор.
— Негайно — старт! — у нестямі скомандував капітан.
Двигун заревів, величезний стовп вогню вирвався з нижніх дюз корабля, люди знову відчули, як їм стискає горло і як усе їхнє тіло наливається нестерпним тягарем від перевантажень; кровообіг неначе завмер. “Меркурій” з максимальною швидкістю віддалявся од планети.
Створіння звільнило філолога і своєрідними рухами, перекочуючись, наче ртуть, — без жодних ознак вагань чи пошуків — подалося просто до кабіни пілота й завмерло біля пульта керування.
— Ми відхиляємося від запрограмованої траєкторії, — повідомив через деякий час штурман.
Ларр перевірив прилади, вніс можливі корективи, удавшись, до свого багатого досвіду космонавта, і нарешті змушений був дійти висновку, що слухняний і надійний досі “Меркурій” тепер не скоряється його волі. Він знав, що настав час виконати категоричний наказ, розрахований на таку ситуацію. Капітан ще раз глянув на таємничого пришельця — повільно пульсуючу кулю, обличчя його скривилось у гіркій упертій посмішці, і він натиснув кнопку самознищувального пристрою.
Сліпучояскравий вибух розніс корабель на мільйони часток.
Створіння, огорнуте захисною оболонкою, ширяло в космосі, задумливо розглядаючи уламки “Меркурія”, що розліталися в усі боки.
— Навдивовижу горда порода! Воліли краще вмерти, але не скоритися. Прикро було б дати їм загинути. Випробую локальну інверсію часу. Вони на те заслуговують.
— Голод! Біль! Голод! — ревів трансформатор, і Ларр привів у дію дезінтегратор.
Потім стомленим рухом потер лоба. “Очевидно, я надто довго працював, починають верзтись усілякі дурниці. Нібито ми досліджували якесь кулясте Створіння і… Так, щось тут неясно. Треба поговорити з екіпажем”.
“З’явилися загадкові психічні аберації, — нотував він згодом у бортовому журналі. — Надалі до з’ясування їхніх причин пропоную оголосити систему Епсилон Ерідана забороненою зоною!” І він наказав стартувати.
— Мабуть, я діяв не досить точно. Якісь спогади у них все-таки лишились, інакше б вони не покинули планету, не виконавши до кінця програму досліджень. То на чому ж мене перервали? Ніяк не вдається до ладу зосередитись! — роздратовано пульсувало Створіння на скелі…
Переклад з угорської
Вільям Гаррісон
РОЛЕРБОЛ
Матч. Зараз почнеться матч. Слава цій грі! Атож, слава їй, бо все, що надбав, я завдячую йому — ролерболові. Вся наша команда — двадцять чоловік — вишикувалась і слухає оркестр, який виконує гімн Конгломерату. Перед нами — овальне поле-трек розміром п’ятдесят на тридцять метрів, з профільованими віражами.
Над бар’єром, яким обгороджено трек, стоять гарматки — вони стріляють десятикілограмовими ебонітовими кулями, які летять зі швидкістю майже 500 кілометрів на годину. Під дією відцентрової сили кулі, так само як і при грі в кеглі, кружляють попід бар’єром, поступово втрачаючи швидкість. Коли вони скочуються до центру поля або влучають у котрогось із гравців, одна з гарматок стріляє знову.
Наша команда у повному складі: десять гравців на роликових ковзанах, п’ять мотоциклістів і п’ять бігунів.
Поки звучить гімн, ми стоїмо, виструнчившись, зціпивши зуби і втупивши очі в простір. Ми знаємо, що на нас дивляться вісімдесят тисяч чоловік з трибун стадіону, а крім того — два мільйони телеглядачів, які завдяки мультибаченню мають змогу спостерігати матч у всіх куточках світу.
Здоровенні, мов бугаї, бігуни натягають свої грубі шкіряні рукавиці й закидають на плече вигнуті киї, якими вони зупиняють кулі й гамселять нас. Мотоциклісти на своїх машинах під’їжджають якомога ближче до огорожі треку, щоб у слушну мить, коли треба буде допомогти бігунам своєї команди, ринути вниз.
Наше завдання — роликобіжців — блокувати бігунів з команди противника й не дати їм здобувати очки. Це навколо нас вирують усі пристрасті, і успіх видовища значною мірою залежить від нашої активності.
І ось обидві команди на полі — пішки, на роликах і на мотоциклах, — а тим часом уже мчать за нами величезні кулі, щоб розметати наші ряди.
У грі немає перерв, а гравців міняти заборонено. Якщо команда втрачає гравця, тим гірше для неї. Тепер вона може зрівняти шанси, тільки вивівши з ладу гравця противника.
Сьогодні я постараюсь показати перед камерами все, на що здатен. Звуть мене Джонатан Е. Раз і назавжди я постановив собі, що ніхто не здолає мене на полі. Я — душа команди міста Х’юстона, і за дві години матчу, — починаючи від хвилини, коли вистрілюють першу кулю, — бігуни з команди противника спізнають, почім ківш лиха.
Гра, в якій майже немає правил і не застосовується ніяких покарань, почалась. І зразу ж на полі — побоїще, в якому беруть участь усі: і гравці, й арбітри.
Запеклість сутички важко описати, — намагаючись вирватися на вільний простір, ми б’ємо один одного ногами, гамселимо кулаками і чим попало, аж поки одна з, куль щосили вдаряє в клубок наших переплетених тіл. Я утримуюсь на ногах і миттю перекидаю одного з гравців противника за бар’єр.
