Пригоди. Подорожі. Фантастика - 81 - Савченко Віктор Васильович (читать книги онлайн бесплатно полностью .TXT) 📗
СВІТІННЯ
Він прокинувся: його рука затерпла від пальців аж до плеча, ніби її хтось прив’язав і чимраз дужче затягував вузол. Побачив, що на руці в нього лежить голова дівчини, і витяг руку з-під голови.
Сон у неї неспокійний, подумав він, і це все відтоді, як вони прийшли до цього міста. Та хто ж міг передбачити, що саме тут вони дізнаються правду?
Він обережно повернувся на бік і в світлі зірок оглядав кімнату. Що примусило його вибрати саме цю квартиру? У місті було стільки будинків, чому він видерся аж на тридцять перший поверх тут? Випадок?
З важкою головою він знову перевернувся на спину.
Коли вони прийшли сюди, він хотів здивувати її цією квартирою і прекрасним краєвидом з вікон. Насамперед поприбирав у квартирі, старанно позбирав зеленуваті камінчики і викинув їх, бо не хотів, щоб у неї виникали якісь асоціації, тільки після цього привів її сюди.
Квартира їй сподобалась.
Але через кілька днів він згадав, що один із тих камінчиків лежав на стільці біля столу, на якому був списаний аркуш паперу. Що в ньому було написано? Тоді він тільки переглянув папірець, зібгав і викинув. Але забути про нього не міг.
І навіщо він його читав! Він зітхнув і повернувся на бік, однак цей клапоть паперу (скоріше всього це був уривок листа) не виходив у нього з голови.
“…Так, панове, нарешті мені вдалося розгадати загадку зеленого світіння, що виникало в різних частинах Землі, і дію якого ми добре знаємо.
Щоб я міг пояснити його походження, дозволю собі нагадати ті випадки, які багато років тому схвилювали світ. Тоді на Землі були запеленговані й записані хвилі невідомого походження (що скидались на радіохвилі), які передавалися в різному діапазоні частот. Було ясно, що йшлося про спробу нав’язати контакт із позаземною цивілізацією. Очевидно, ці хвилі передавали з космічного корабля, а чому я так вважаю, ви зараз почуєте.
Тоді в цьому напрямку було послано промені лазера із закодованими математичними формулами як відповідь, але через якийсь час передача невідомих хвиль припинилась. А тепер я вас питаю: чому ж це так? Чому вони так зненацька припинили передачі, якщо в них був доказ існування розумного життя на Землі?
Незважаючи на це, через сім з половиною років уся ситуація повторилась, потім так було ще двадцять два рази. Чому саме через сім з половиною років? Я думаю, що це був час, необхідний для відправлення чергового космічного корабля з повідомленням, оскільки попередні ми знищили, може, того й не бажаючи, своєю відповіддю лазером, так, саме знищили. Отож інакше, як двадцять два рази повторений виклик до бою, вони й не,’ могли витлумачити нашу відповідь.
Авжеж, саме так це було.
Безперечно, ви ще пам’ятаєте, що цю невідому цивілізацію назвали Зеленою цивілізацією — вона нападає зеленим світінням.
Тому пропоную таке: створити спеціальні формування в усіх містах, озброївши їх лазерними гарматами на той випадок, коли б Зелена цивілізація знову…”
Мабуть, хотів написати “напала”, але не встиг. Ручку, якою писали цього листа, він знайшов під столом.
Але якщо нападе знову? Що він зможе зробити проти світіння сам з однією слабкою жінкою? Чи слід вважати цей лист за витвір божевільного фантазера?
У голові в нього стугоніло, і він ніяк не міг заснути, хоч уже почало світати. Дивно, але такого світанку він ще ніколи не бачив! Світанок був…
Він заціпенів. Серце шалено калатало від Страху. Йому здавалося, що стукіт його серця може розбудити жінку, яка лежала поруч. І штори не затягнені!
Обережно й повільно він устав, підійшов до вікна і там мимоволі завмер, зачарований холодним зеленуватим світінням, схожим на сяйво світлячків; він відчував, що від жаху в нього запаморочилося в голові.
— Де ти?
Вона не спить!
Мабуть, це був рефлекс, який примусив його руку швидко затягти штори.
— Іди сюди, — сонно пробурмотіла вона, ї він почав вірити, що вона нічого не бачила.
— Уже йду, зараз. Зараз.
Він добрів до постелі, ліг і знову поклав руку їй під галову, хоча знав, що рука знову заболить.
Скоро її дихання уповільнилося.
Вона спала.
Зараз він не бачив її обличчя, проте знав, що вона схожа на дитину, яку заколисала чарівна казка, на дитину, якою вона ще недавно була, і тієї хвилини був певен, що вона нічого не бачила й нічого не передчувала. І він відчув таку ніжність, що йому захотілося погладити її. хоч поглядом, який…
Цієї миті він помітив: смужка зеленуватого світла пробилася в кімнату крізь щілину між шторою і стіною, впала на ліжко, на дівчину.
Він обережно простягнув руку і прикрив нею цю смужку зеленуватого світла.
ЛЮДИ В КАМЕНІ
Вони йшли так легко, ніби не торкались ногами землі, ніби не відчували ваги тіла, йшли у безконечність, і на шиї в кожного був зеленуватий камінчик, трохи менший за дитячу долоню.
Коли після тієї ночі настав ранок, він знайшов ці камінчики під головою. Він узяв їх, прокрутив дірочки і нанизав на ланцюжок.
“Бачиш, оцей камінчик — це я, а отой — ти, тому ми їх повинні носити”, — сказав він нерухомими губами.
І вона всміхнулась йому, мабуть, вважаючи це якоюсь милою грою, і повісила собі камінчика на шию.
Він — теж.
Тепер вони йшли, тримаючись за руки, та раптом рюкзак у нього за плечима почав ворушитись, почулось / пхикання. Вони зупинилися, сіли на пеньок, витягли з рюкзака немовля, і дівчина дала йому напитися.
“Подивись”, — показала вона на землю. Обоє всміхнулись — у траві поспішала мурашка, що заблукала з кристаликом зеленуватого камінчика в лапах і шукала дорогу, дорогу до мурашника.
Переклад з чеської
Арпад Балаж
ЗУСТРІЧ
Науково-дослідницький корабель “Меркурій” увійшов у систему Епсилон Ерідана.
— Координати 423-688-321, — доповів штурман.
— Вимкнути автоматичне керування. Посадка на планеті номер сім, — віддав розпорядження капітан Ларр.
Зелено-блакитний диск на щиті відеографа дедалі збільшувався, поки нарешті не заповнив увесь екран. Двигуни “Меркурія” заревли, корпус його почав дрібно вібрувати, затим усе стихло. Перевантаження, викликане прискоренням, ослабло; люди з полегкістю відчули, що знову можуть рухатися нормально.
Сила тяжіння 0,9 g, температура навколишнього середовища 80 °C, атмосфера трохи отруєна, — бурмотів Ларр, диктуючи дані. — Ну, тут не варто висаджуватись. Увімкнути маніпулятори на взяття проби.
З космічного корабля, обмацуючи все довкола, висунулися велетенські механічні руки.
Кулясте Створіння нерухомо лежало на скелі й розмірковувало над вельми складною математичною проблемою. Та ось воно здригнулось, потривожене оглушливим ревінням космічного корабля, що знижувався.
— Лишалося тільки зосередитись, і розв’язання, здається, було близьким, — нервово пульсувало Створіння, докірливо роздивляючись непроханих пришельців. — Страшенно примітивна колимага! Колись у Центральному музеї я бачив макет приблизно такої споруди. Ну що ж, поміркувати всерйоз тепер однаково не вдасться, принаймні хоч роздивлюсь оригінал.
І Створіння попрямувало до “Меркурія”.
Маніпулятор поміщав один за одним живі організми до камери для вивчення розумових здібностей. Щойно на дно клітки гепнулось якесь паличкоподібне створіння. Космофілолог у шоломі з конвертором звично крутив трансформатор пристрою для читання думок та відчуттів піддослідних. Поступово клекотливо-булькаючі звуки стали розбірливішими.
— Усе навкруги незвичне. Мені страшно. Не знаходжу їжі. Тікати звідси, тікати!
Ларр махнув рукою і натиснув кнопку дезінтегратора. По клітці промайнув синьо-фіолетовий промінь, І організм зник, розпавшись на атоми. Загули вентилятори, і маніпулятор узяв черговий екземпляр для дослідження. Це була велетенська тварина. Агресивність її виявилася з першої ж миті. Вона люто кидалася на грати клітки.
