Ставка більша за життя. Частина 1 - Збих Анджей (книга жизни TXT) 📗
То, може, ця справа так непокоїть Клосса? Коли вчора подзвонив Бруннер і з безцеремонним тріумфом сказав, що спіймали партизана, Клосс був певний, що саме Флоріан потрапив до рук гестапо, і єдине, що він міг зробити, це спробувати вирвати його з лап Бруннера, забрати у в’язницю абверу і якнайдужче заплутати справу, затягти її; Клосс плекав надію, що в метушні перед наступом Флоріанові, можливо, вдасться лишитися живим. Отже, якщо не Флоріан, то хто попався в руки Бруннера? І звідкіля цей тріумф у його голосі? Може, загримали просто якогось селянина, що не має нічого спільного з партизанами? Але ж Бруннер сказав, що спійманий “співає”. І чому Бруннер, який не любить, коли втручаються в його справи, й не ділиться успіхами, згоджується, ба навіть наполягає, щоб Клосс допитав “його” партизана?
Клоссові це не подобається. Він знає піну показній дружбі Бруннера. Бруннера тут не люблять.
— Я не можу збагнути, Клосс, — сказав йому сьогодні Брох, — як ви можете приятелювати з цим мерзотником?
Ну от, Брох. Що означав той ідіотський допит, ті випитування змісту розмови, яку вони вели позавчорашньої ночі, коли верталися від дівча г? Невже Бруннер запідозрює, що в Едиту міг стріляти хтось із них? Може, він запідозрює саме його? Клосс не раз відчував на собі допитливий погляд бляклих, майже прозорих очей Бруннера. Невже він щось відчуває? А може, то провокація? Може, Едита Лауш — його спільниця?
Ні! Це Клосс рішуче відкидає. Він уже, мабуть, трохи навчився розбиратися в людях, неможливо, щоб вона вдавала… Тільки ж чому, власне, неможливо, якщо він зумів ось уже чотири роки вдавати з себе іншу людину? Чому він думає, що випадок з ним — щось незвичайне, феноменальне? Жінки вроджені акторки. Едита гарна — це їй тільки на руку. Ми так охоче віримо, що подобаємось гарним жінкам…
Одначе, ні. Він не знає чому, але вірить в Едиту. То, може, Бруннер напав на якийсь слід і просто користується з нагоди?
Тоді в новорічну ніч Клосс попросив Едиту, щоб принесла йому фотокартку, яку він надіслав їй з екскурсії до Крулевця. Вчора після обіду вона сказала, що не могла її знайти, кудись поділа. Чи правда це? Скажімо, Едита не обдурює, але ж вона мешкає не сама, а з Гретою, про яку Курт казав, що та водиться з Бруннером. Отже, ще одна ниточка веде до Бруннера. Невже це і є ті густо розставлені сіті, щоб зловити рибку?
Але що тоді означає допит Броха, а тим паче Шнайдера? Клосс зустрів присадкуватого віденця, коли той саме вертався від Бруннера. Він тремтів від люті.
— Ця тварюка звинуватила мене в брехні… — Тільки коли він випив чарку коньяку, трохи заспокоївся. Розповів, що Бруннера дуже цікавило, за яких обставин він познайомився з Едитою Лауш, а коли розказав йому про напад на дружину коменданта, все інше більше його не цікавило.
— А як саме він звинуватив вас у брехні? — запитав його годі Клосс.
— Він спитав мене, чи після виїзду панни Лауш з цього міста в сорок першому році я зустрічався з нею пізніше. Я відповів, як було насправді, що зустрівся лише у вас, у новорічну ніч. Але він мав можливість переглянути наші службові картки і виявив при цьому, що в сорок третьому році ми з панною Лауш в один і той же час побували в Києві. Може, воно так і було, але я зовсім не знав, що вона теж там находилась…
А що, як Бруннер запідозрює в чомусь Шнайдера, гадає, що Едита щось про нього знає і саме той хотів її вбити?
“Не дуже ймовірно, хоча й можливо”, — сказав Клосс сам собі, підіймаючись сходами будинку, в якому містилося гестапо.
— Нарешті, Гансе, ти прийшов, — підвівся Бруннер. — Я не міг тебе дочекатися. Уяви собі, я недавно до тебе Дзвонив, але якийсь милий жіночий голос відповів, що ти пішов до мене. Ти не хвалився, що взяв до себе квартирантку. Може, я б відраяв тебе від цього?
— Я запрошу тебе, Германе, на заручини, — мовив Клосс.
— З квартирантами буває клопіт, Гансе. Послухай поради старшого, досвідченішого приятеля: особливо з квартирантками.
— Про це ти й хотів зі мною поговорити?
— Сідай, сідай. Це дуже серйозна розмова, жартувати не слід, Клосс. Можеш ускочити в халепу. Чи ж це тобі потрібно?
— Дай мені сигару, Германе, у тебе завжди чудові сигари.
— Що ти цим хочеш сказати, Гансе? — процідив крізь зуби Бруннер.
— Нічого, — відповів Клосс. — Просто під час серйозних розмов люблю палити гарні сигари. Але перш ніж поділитись сенсацією, ти, може, скажеш мені, що вдалося з’ясувати стосовно замаху на Едиту Лауш? Питання — особисте, я запитую, як її кузен і… — Клосс підвищив голос, — наречений.
— Я хотів застерегти тебе, Гансе. Ти, мабуть, не знаєш, що діється довкола тебе. Присягаюсь нашою дружбою, що тобі треба порвати з цією дівчиною. Я нікому не скажу, але ти з свого боку мусиш запобігти розголосові. Того, що було в тебе з нею, ніхто не повинен знати.
— Я не розумію, Германе. Говори ясніше.
І тоді Бруннер наказав покликати схопленого партизана. Перше, на що звернув увагу Клосс, був його убір. Цей лисуватий чоловік, якому перевалило за тридцять, не був добре вбраний, але одяг мав цілий і чистий. Ніяких слідів побоїв. Клоссові не раз доводилося бачити жертви допиту в цьому будинку. Він стискав кулаки, лютий від безсилля. Знав, який мають вигляд жертви після таких допитів. І тут він зрозумів: Бруннер допустився помилки. Потім, коли вислухав зізнання, прості, навіть дуже прості, зрозумів більше. Напад на віадук не дуже, як видно, цікавив Бруннера. Удаваний партизан називав себе ад’ютантом командира партизанського загону Бартека. Коли Клосс попросив розповісти про його зовнішність і той сказав, що Бартек — блондин, Клосс уже знав, що то липа, але не міг збагнути, навіщо все це. Бартек в оголошеннях про розшук охарактеризований блондином, та він вже майже рік носить темнувате волосся. Однак суть зізнань Васяка (таке прізвище і кличку Грім назвав затриманий) полягала в іншому. Васяк твердив, що Бартек невдовзі має зустрітися з жінкою, яка давно співробітничає з більшовицькою контррозвідкою. Вона молода, нещодавно приїхала до цього міста, в якому колись була, тоді її саме й було завербовано. Васяк знає ім’я тієї дівчини. Звісно — Едита. Клосс усміхнувся. Педантизм Бруннера тішив його.
Клосс наказав відвести Васяка, сів навпроти Бруннера і, не питаючись, взяв ще одну сигару. Якусь мить палив мовчки, він зрозумів майже все, бракувало лише одного факту. І тоді Клосс пригадав собі один випадок, з першого погляду непримітний, на який тоді не звернув уваги. Бруннер підійшов з чаркою до Едити і раптом упустив її, потім нахилився і почав збирати тремтячими руками скалки. Він подумав тоді, що Бруннер був просто п’яний. Тепер же збагнув, що Бруннер упізнав Едиту, а вона — його. Останній вузлик загадки. Тепер Клосс розуміє, чому Едита не хотіла розповісти йому про своє відкриття. Воно мучило її, але Едита не могла змиритися з думкою, щоб офіцер гестапо був тим бандитом, який тієї ночі наступив підбором на її руку. Недарма скривився Бруннер кілька хвилин тому, коли Клосс ніби між іншим натякнув йому про чудові сигари, що їх завжди палив штурмфюрер. Це кумедно, він справді натякнув і ніби між іншим.
— Ну, що ти тепер скажеш? — прискалив око Бруннер. Він розігнав рукою блакитнуватий дим.
— Тобі належить взяти реванш, — відповів Клосс, широко всміхнувшись. — Ти нещодавно застерігав мене, а тепер я тебе попереджу. Уяви собі, Бруннер, що ти йдеш дорогою і бачиш те, що здається тобі, наприклад, яєчком, таким гарненьким, кругленьким. Ти береш його в руки, а воно раптом вибухає і відтинає тобі пальці. То не яйце, Бруннер, то граната! Пам’ятай, що тебе попередив приятель. Краще не торкайся його — бо обпечешся. Чи ця метафора не складна для тебе?
— Я не можу знехтувати зізнаннями цього партизана, — промовив Бруннер.
— Можеш продиктувати йому інші, такі ж, “правдиві”, як ці. А втім, наскільки я розумію, цей чоловік довго не протягне.
— Я хотів, щоб ти був на моєму боці, а ти воюєш зі мною!
— Мене зовсім не цікавить неприязнь, яку дехто має до блондинок, і не хочу цим цікавитися. Але перш ніж ти зробиш легковажний крок, пам’ятай про яйце, що може вибухнути в руці. Це все, Бруннер. Я візьму собі на дорогу ще одну сигару, вони справді чудові. — Цього разу Клосс не щадив Бруннера. Цей натяк про сигари мав прозвучати двозначно, про дорогі, надто дорогі сигари, ціна на які під час війни сягала астрономічних цифр. Треба бути дуже багатим, щоб дозволити собі палити такі сигари. Саме це хотів сказати Клосс Бруннерові. Той повинен зрозуміти.
