Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Приключения » Прочие приключения » Гіркий дим. Міст - Самбук Ростислав Феодосьевич (книга бесплатный формат .TXT) 📗

Гіркий дим. Міст - Самбук Ростислав Феодосьевич (книга бесплатный формат .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Гіркий дим. Міст - Самбук Ростислав Феодосьевич (книга бесплатный формат .TXT) 📗. Жанр: Прочие приключения. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— У вас чудове гніздечко, — мовив, — і я ніколи не думав…

— Оці троянди, — перебила його Іванна, — Юрій привіз із Швейцарії. Гляньте, який колір і яка форма квітки!

— Незрівнянно! Ніколи не бачив таких навіть у Київському ботанічному саду.

Іванна покрутила брелком з автомобільними ключами.

— У Києві є ботанічний сад? — запитала недовірливо.

«Твій Мюнхен — провінція у порівнянні з Києвом», — подумав Максим, проте нічого не сказав.

Юрій усе-таки щось побачив на його обличчі, бо відповів поблажливо:

— Я ж розповідав тобі, люба: Київ — сучасне європейське місто, і, я вважаю, одне з найкрасивіших.

Він підхопив Максимову валізу й попрямував до дому ще однією бетонованою доріжкою, котра наче уособлювала міць і респектабельність цієї оселі.

Котедж виявився досить просторим: на першому поверсі були велика вітальня, їдальня й кухня, на другому — кабінет Юрія й дві спальні, одна з яких призначалася Рутковському.

Дізнавшись, що Максим пообідав у літаку, Іванна, не криючись, зраділа. Пояснила, що постійної служниці не тримає, навіть для них це дорого, господарство доводиться вести їй самій, розраховуючи тільки на допомогу жінки, яка приходить тричі на тиждень. А сьогодні ввечері збереться невеличке товариство, й займатися обідом їй просто ніколи.

Максимові справді не хотілося їсти, до того ж переліт з Канади трохи вибив його з колії — бажав усамітнитися, та й вечірній костюм, зім’ятий у валізі, не завадило б випрасувати. Озброївшись праскою, піднявся до спальні.

Кімната сподобалася Максимові: виходила вікном на терасу, й до яблуневих гілок можна було дотягтися рукою. Постояв трохи, розглядаючи сад, точніше садочок — півдесятка дерев і якісь кущі попід металевою сіткою огорожі, за нею знову дерева й майже така ж, червоної цегли вілла, однак з вужчими вікнами — ціла вулиця чимось схожих один на одного і водночас різних будинків, квартал, де мешкали люди заможні: не мільйонери, банкіри чи власники великих підприємств, а середні буржуа, професори, відомі актори, журналісти й письменники.

Випрасувавши костюм, Максим поголився і прийняв душ. Вийшов з ванної, переклав речі з валізи до шафи. Мав ще дві вільних години, хотів попросити в Юрія якусь книжку, однак чомусь не бажав нікого бачити: простягнувся на ліжку й непомітно заснув. Не думав, що засне, та сон зморив його за кілька хвилин, був він легкий і прозорий, немов зовсім і не сон, а так, випадкове забуття, наче тоненький срібний дощик з ялинки, коли немов спиш, та все бачиш і все чуєш — дивне відчуття спокою і давно забутої дитячої радості.

Прокинувся Максим швидко, але не підводився, лежав, не в змозі розлучитися з навіяними сном враженнями. Справді почувся зовсім ще маленьким хлопчиком, який спить в одній кімнаті з новорічною ялинкою: варто повернутися, й він побачить її, дивовижну красуню з тонкими нитками срібного дощику — навіть запахло глицею, і це відчуття було настільки реальним, що Максим сів на ліжку й огледівся.

Але у вікно зазирали віти яблуні з зеленими ще плодами, за домом, натужно ревучи мотором, проїхав важкий грузовик, а з першого поверху долинув тонкий голос Іванни, котра чогось вимагала від Юрія.

Максим зиркнув на годинник. До визначеного Іванною часу лишалося хвилин сорок, і слід було поквапитися. Надів білу лляну сорочку, приміряв краватку-метелик, трохи подумав і поміняв на звичайну: метелик надавав би йому якоїсь претензійності, а він хотів цього вечора нічим не вирізнятися — адже Юрій сказав, що має бути Джек Лодзен, один з керівників «Свободи», і від того, яке Максим справить на нього враження, залежить дуже багато.

Іванна і Юрій, обоє в цератових фартухах, метушились у вітальні.

Максим чекав побачити великий стіл, заставлений посудом з різними наїдками — коли очі розбігаються від безлічі страв; а тут на столі стояли тарелі з маленькими бутербродами, і все. Пляшок, правда, було багато і різних, таких напоїв Максим і не бачив, проте всі ці джини й віскі треба ще чимось закушувати!..

Так і не вирішивши для себе цю проблему, Максим голосно кахикнув. Іванна озирнулася, зміряла його оцінюючим поглядом і запитала:

— Костюм купували в Канаді?

— Шив у Києві.

Зупинилася й роздивилася Максима уважніше.

— Непоганий кравець, — винесла присуд. — І ви дозволяли собі носити не готовий одяг?

— У мене такий зріст…

— Але ж це дуже дорого!

— Мій бюджет витримував.

— Дивно. Навіть Юрій купує готові костюми; оце тільки вечірні… — Нараз заклопоталася. — Переодягайся, любий, бо все вже готове. — Вона з гордістю огледіла тарілі з бутербродами й лишилася задоволеною. — Оливки, принеси ще оливки з холодильника.

Юрій приніс оливки й пішов, а Іванна скинула фартух — вона вже одягнулася: була у довгій вечірній сукні з напівоголеною спиною, раніше Максим бачив такі сукні на жінках тільки у фільмах, іноді — на естрадних актрисах, але отак от близько біля себе і на знайомій — школи.

В очах у Іванни з’явились грайливі бісики, вона одразу збагнула, що сподобалася Максимові, либонь, це тішить усіх жінок у світі, без винятку, тож повернулася навмисно так, щоб цей довготелесий і зовсім що не зрозумілий для неї молодик добре бачив усі лінії її напівоголеного тіла, не без задоволення вловлюючи ознаки збентеження на його обличчі. Добре знала: якщо бентежиться, значить, вона не байдужа йому, а чомусь оце — не бути байдужою — мало значення. Може, тому, що в її домі це був перший чоловік з далекого й незбагненного Сходу, де народилися її батьки, і який вважався її вітчизною, а може, все було значно простіше: їй сподобався цей молодик з широко поставленими, трохи здивованими й допитливими очима.

Лукаво зиркнувши на Максима, Іванна пішла, погойдуючи стегнами, й поставила платівку із записами оркестру Поля Моріа — срібну прозору музику, котра завжди збуджувала її й навіювала якісь неясні бажання.

Полилася повільна мелодія, Іванна взяла два келихи й налила на денця чогось золотавого, подала один Максимові й промовила:

— Я хочу випити за вас і за те, щоб вам повелося добре! — Вона ковтнула з келиха, блиснула очима й додала: — Мені приємно бути з вами…

— Ніколи не думав, що маю таку чарівну родичку, — цілком щиро відповів Максим. — Бачив ваше фото в Юрія, але дійсність!.. Мистецтво завжди намагається прикрасити людину, та маємо той щасливий випадок, коли все навпаки.

— Ось і наговорили одне одному компліментів. — Іванна допила віскі й поставила келих. — Сподіваюсь, ми будемо друзями.

Сказавши це, вона глянула на Максима сухо й насторожено, і того вразила моментальна метаморфоза, яка відбулася з цією жінкою: здавалося, зовсім розтанула й потяглася до нього з відкритою душею, а за хвилину чи навіть менше замкнулася в якійсь шкаралупі й насварилася звідти гарним пальчиком з довгим відполірованим нігтем.

А оркестр Поля Моріа дзвенів сріблом, збуджував, скоро мали прийти гості, й Максимові зробилося трохи тривожно, як завжди буває перед невідомим, — адже сьогодні йому доведеться мати іспит…

Джек Лодзен…

Рутковський давно вже чув це прізвище, бачив навіть портрет полковника Лодзена, зроблений, правда, з не дуже якісної любительської фотографії: Джек Лодзен серед працівників радіостанції «Свобода» — усміхнений, самовпевнений, зухвалий… Полковник розвідки, з ним жартувати не можна, і від сьогоднішнього вечора залежить дуже багато, якщо не все.

Максим згадав Ігоря Михайловича, його пронизливі очі, високе лискуче чоло, звичку потирати тильним боком долоні роздвоєне підборіддя. Вони з Ігорем Михайловичем працювали цілий рік, і, здається, не було запитань, на які б він, Максим Рутковський, не зміг відповісти. Однак він знає також (Ігор Михайлович акцентував на цьому), що в Мюнхені може виникнути багато непередбачених ситуацій, до цього треба бути готовим, і від його, Максимової, реакції, гостроти мислення, зібраності й волі залежатиме успіх так гарно задуманої справи.

Задзеленчав дзвінок, Іванна визирнула у вікно, сплеснула в долоні й вигукнула радісно:

Перейти на страницу:

Самбук Ростислав Феодосьевич читать все книги автора по порядку

Самбук Ростислав Феодосьевич - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Гіркий дим. Міст отзывы

Отзывы читателей о книге Гіркий дим. Міст, автор: Самбук Ростислав Феодосьевич. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*