Лазарит - Вилар Симона (бесплатные онлайн книги читаем полные версии .TXT) 📗

Навряд чи господар міг упізнати Мартіна в його теперішньому вбранні, однак він негайно наказав, щоб Сабірового коня поставили в конюшню, а сам мерщій побіг виконувати замовлення: Мартін звелів подати собі в’яленої риби та світлого пива, а своєму приятелеві – миску курячої локшини з тушкованими овочами й прохолодної води.

– Сабіре, нас тут не потривожать, поїж спокійно, бо ти здаєшся виснаженим.

Сарацин і справді змарнів, його тюрбан та смугастий халат були заяложеними й пом’ятими, а на щоках у нього – багатоденна щетина. Похапцем пробурмотівши щось, що мало б замінити молитву, сарацин жадібно накинувся на їжу. Коли він упорався з локшиною, Мартін звелів подати ще кілька листкових пиріжків із сиром та зеленню. Тепер уже Сабір їв поволі, скоса поглядаючи в протилежний кут, де солдати, задля розваги напоївши місцевого мешканця, регочучи, вчили його хреститися.

– Невірні пси! – стиха лайнувся Сабір.

– Тихше, приятелю! Зараз вони тут господарі, тому не слід привертати до себе увагу. Місто наповнене вартовими, які хапають кожного, хто викликає в них підозру.

Сабір їв, люто рухаючи жовнами, а темні глибокі очі скоса стріляли на всі боки, володіючи ситуацією.

– Мені пощастило, Мартіне, що я відразу тебе зустрів. Йосип нині в Антіохії, він чекає на тебе.

– Як ми і домовлялися, – спокійно зауважив той.

– Якщо ти знав, що Ашерів син там, чому тоді відразу не поквапився в Антіохію? Адже Акра впала більше місяця тому.

О, якби ж то все було так просто!

Не відповівши на запитання, Мартін попросив приятеля розповісти, де він сам пропадав увесь цей час. Вони з Ейріком уже подумали, що сталося щось погане.

– Усе через Обрі де Рінеля – нехай Ібліс [153] володіє його душею при світлі дня і в темряві ночі! Повір, друже, цей паршивий шакал завдав нам із Йосипом стільки клопотів, скільки не спроможний заподіяти злобний шайтан.

Мартін запитально підвів брову, і Сабір продовжив.

Обрі де Рінель справно виконував роль охоронця при Йосипові, яку доручив йому Мартін, аж поки вони перетнули кордон Кілікії та зупинилися в розташованій там прецепторії ордену Храму. Жовтоголовий англієць відрекомендувався тамтешньому прецептору, родичеві маршала Вільяма де Шампера. Звісна річ, храмники його обласкали, а коли взаємини Обрі й прецептора стали майже приятельськими, англієць йому розповів, що супроводжує молодого багатого єврея, якого можна взяти в полон і дістати викуп. Кілікійська прецепторія дуже небагата, тому лицарі вирішили, що й справді було б непогано заволодіти грошима Йосипа бен Ашера. А потім вони повелися, як справжнісінькі розбійники: схопили хлопця, перебили всю його охорону, примусили здатися навіть Сабіра, але згодом звільнили, щоб відрядити гінцем у місто Сіс – за викупом до батька Йосипової нареченої.

Беньямін із Сіса, почувши про біду, в якій опинився майбутній зять, спершу хотів був зібрати потрібну суму. Однак, поміркувавши, вирішив інакше. У Кілікії шанують закони, а євреїв-купців поважають, от він і вирушив до царя Левона, знаючи, що той дуже незадоволений розташованою на його землях прецепторією храмників. Присутність лицарів Храму у своїх володіннях цар терпів винятково з поваги до імператора Фрідріха Барбаросси, але він уже був у кращому світі, тому лицарі-монахи втратили підтримку в Кілікії. Беньямін із Сіса домігся аудієнції, виклав суть справи, однак далі почалася тяганина: поки чиновники Левона сильним загоном дісталися прецепторії, поки тривали перемовини про звільнення Йосипа, минуло чимало часу.

Потім Сабір мусив охороняти Ашерового сина дорогою в Сіс і залишатися там протягом усього весілля. Він уже збирався поїхати геть, але Йосипові все одно потрібен був провідник до Антіохії, куди він збирався вирушити відразу після святкувань. Сабір його квапив, однак Йосип мав залишатися в Сісі стільки, скільки вимагали правила пристойності. Урешті-решт, вони таки покинули Кілікію і прибули в Антіохію, Йосип зафрахтував корабель…

– Знаєш, кого я зустрів у гавані Святого Сімеона в Антіохії? Обрі де Рінеля! Вифрачений, немов константинополька повія, він, ледь не обнімаючись, пихато прогулювався із сенешалем Антіохійського князівства Рено де Бюрзе, братом Сабілли, дружини князя Боемунда. Ці жевжики так ніжно трималася за ручки, так віддано дивилися один на одного, що в мене не залишилося жодних сумнівів щодо того, які між ними стосунки. А дружина ж цього лопуха Обрі прекрасна, мов гурія райських садів! Присягаюся милістю Аллаха, я мало не проблювався просто на набережній!

Мартін вражено дивився на приятеля. Воістину несповідимі шляхи вищих сил… Він згадав Джоанну, її вершкову шкіру, суничні вуста, гордовиту поставу принцеси і фіалкові очі, що здаються холодними й зверхніми доти, доки не знаєш, що за вогонь палає в її прекрасному тілі. Отже, все це для Обрі нічогісінько не значило? Не дивно, що лорд Незербі часом липнув навіть до Мартіна!

Від цього спогаду його скривило. Помітивши вираз обличчя Мартіна, Сабір стиха засміявся.

– Присягаюся батьковою бородою, в мене було таке ж лице, коли я все це второпав. Але те ще не найгірше: поки я приходив до тями від побаченого, англієць мене помітив. Він негайно відійшов від свого коханця і, втупившись у мене поглядом, почав йому щось нашіптувати. Я швиденько вирішив забиратися, однак менш як за два квартали мене наздогнали, обеззброїли й кинули в темницю. Без жодних підстав. Хоча – Аллах свідок! – причина таки була. Я занадто багато знав про родича маршала де Шампера, тому він вирішив позбутися небажаного свідка в найпростіший спосіб.

Сабір стих, очікуючи, поки повз їхній столик пройдуть підпилі хрестоносці, що волочили за собою п’яного сарацина. Той силкувався щось наспівувати, киваючи в такт головою, кінці чалми висіли, як віслючі вуха, а один його черевик так і лишився валятися між ослонів.

Тепер у духані майже не було відвідувачів, і Сабір продовжив розповідь.

Він хвилювався, що Йосип не здогадається, де подівся його попутник, але той був тямовитим хлопцем, про все довідався, однак визволити його не зміг. Сабір гнив у підземеллі, аж поки по Обрі де Рінеля власною персоною з’явився сам маршал де Шампер і силою забрав його в Акру. Вочевидь, де Шамперові вкрай потрібно було зам’яти цю некрасиву історію. Коли ж вони поїхали, Сабір уже нікого не цікавив. Йосипові вдалося підкупити чиновників і звільнити його.

– Потім Йосип відіслав мене в Акру – знайти тебе й повідомити, що в Антіохії на вас чекає судно.

Покінчивши з останнім пиріжком, Сабір обперся спиною на стіну духана і звернув на Мартіна погляд своїх бездонних очей.

– А що в тебе, друже мій? Чи вдалося тобі подбати про пані Сару та її дітей? Чи готовий ти покинути це місто – пекельне стовковище невірних?

У тьмяному закутку духана хтось монотонно деренчав по струнах, смерділо курячим послідом, розлитим вином і кальянним димом, хтось заливчасто хропів на підлозі під стіною. Уже поночіло, а Мартін та Сабір досі розмовляли. Незважаючи на всі аргументи й пояснення друга, сарацин не міг повірити, що той неспроможний вивезти з Акри Сарину родину, і вважав це недбалим зволіканням.

– О, Мартіне, – він скрушно хитав головою, – Аллах покарає тебе за таку забарність! Задля чого ти тягнеш час, якщо наш добрий господар і благодійник Ашер бен Соломон іще із самого початку порадив тобі, як чинити в разі ускладнень? Хіба не для того ти так довго приподоблювався тій солодкій гурії Джоанні? Чи ти шукаєш нагоди ще раз розважитися з нею перед весіллям із красунею Руф’ю?

Від імені коханої Мартінове серце здригнулося. О, якби вдалося врятувати Сару, він міг би твердо розраховувати, що матиме за дружину Ашерову дочку! Та поки що не дозволяв собі навіть думати про неї, усвідомлюючи, яка вона тепер далека й недосяжна.

Мартін мовчав, дивлячись на поліровану поверхню свого шолома, який лежав на столі. У ньому відбивався вогонь, що його вже встиг розпалити господар духана. Стягнувши з голови стібаний підшоломник, Мартін скуйовдив вологе волосся. На Сабіра він не дивився, адже навіть близькому другові не наважувався сказати, як жахає його ймовірна зустріч із Вільямом де Шампером. І чим чіткіше він усвідомлював, що зустріч ця невідворотна, що Ашер бен Соломон від самого початку все обдумав і врахував найвинятковіші ситуації, тим холодніше робилося в нього на душі.