Ліна Костенко. Поезія - Костенко Ліна (книги хорошего качества .txt) 📗

*  *  *

Не виходь сьогодні на вулицю —

                там сьогодні інакша мода.

І завтра не виходь,

                 бо й завтра буде інакша.

Там що не день,

                 То інший «ізм».

Поети в’яжуться у суцвіття.

Ти серед них анахронізм, —

                  Ти з ХХI століття.

6.12.1998

«Мадонна перехресть», 2011 р.

"Не говори печальними очима"

*  *  *

Не говори печальними очима

те, що не можуть вимовить слова.

Так виникає ніжність самочинна.

Так виникає тиша грозова.

Чи ти мій сон, чи ти моя уява,

чи просто чорна магія чола...

Яка між нами райдуга стояла!

Яка між нами прірва пролягла!

"Недобрий жарт зіграла з нами доля"

*  *  *

Недобрий жарт зіграла з нами доля.

Стояли дні у черзі ні за чим.

А це прийшло - як спалах, як сваволя,

без дозволу, без права, без причин!

Ця непритомність розуму і серця,

цієї казки несходимий ліс...

І ні причин, ні просвітку, ні сенсу.

Летить душа над прірвою навскіс.

"Недумано, негадано..."

*  *  *

Недумано, негадано

забігла в глухомань,

де сосни пахнуть ладаном

в кадильницях світань.

           Де вечір пахне м’ятою,

           аж холодно джмелю.

           А я тебе,

                         а я тебе,

           а я тебе

                        люблю!

Ловлю твоє проміння

крізь музику беріз.

Люблю до оніміння,

до стогону, до сліз.

Без коньяку й шампана,

і вже без вороття, —

я п’яна, п’яна, п’яна

на все своє життя!

"Не жарт, не шоу, не реприза"

*  *  *

Не жарт, не шоу, не реприза,

не яв, не сон, не імпровіз.

Життя — це криза,

                                криза,

                                           криза.

Життя — це криза,

                               не круїз.

2007

«Мадонна перехресть», 2011

"Не знаю, чи побачу Вас, чи ні"

*  *  *

Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.

А може, власне, і не в тому справа.

А головне, що десь вдалечині

Є хтось такий, як невтоленна спрага.

Я не покличу щастя не моє.

Луна луни туди не долітає.

Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.

Моя душа й від цього вже світає.

"Не знав, не знав звіздар гостробородий…"

*  *  *

Не знав, не знав звіздар гостробородий,

Що в антисвіті є антизірки,

Що у народах є антинароди,

Що у століттях є антивіки.

Це знаю я. Жалій мене, звездарю!

Це знаю я, і голову хилю.

У антисвіті зірочкою марю,

В антинароді свій народ люблю.

НЕЗНЯТИЙ КАДР НЕЗІГРАНОЇ РОЛІ

Іванові Миколайчуку

Його в обличчя знали вже мільйони.

Екран приносить славу світову.

Чекали зйомки, зали, павільйони,– чекало все!

Іван косив траву.

О, як натхненно вміє він не грати!

Як мимоволі творить він красу!

Бур’ян глушив жоржини біля хати,

і в генах щось взялося за косу.

Чорніли вікна долями чужими.

Іван косив аж ген десь по корчі.

Хрести, лелеки, мальви і жоржини

були його єдині глядачі.

І не було на вербах телефону.

Русалки виглядали із річок.

Щоденні старти кіномарафону

несли на грудях фініші стрічок.

Десь блискавки – як бліци репортера,

проекція на хмару грозову.

На плечі стрибне слава, як пантера,–

він не помітив, бо косив траву.

Іваночку! Чекає кіноплівка.

Лишай косу в сусіда на тину.

Іди у кадр, екран – твоя домівка,

два виміри, і третій – в глибину.

Тебе чекають різні дивовижі.

Кореспонденти прагнуть інтерв’ю.

Москва. Гран-Прі. Овації в Парижі!..

Іван косив у Халеп’ї траву.

"Нектар дощу в бетонному флаконі"

*  *  *

Нектар дощу в бетонному флаконі —

це гарне місто у цвітінні лип

Лишає хмара цвіт на підвіконні,

і ніч несе медовий смолоскип

І крізь бетон бунтує річка Либідь.

Святкує літо мить свою п’янку

Ласкавий липень, липи, липи, липи —

планети бджіл в туманностях пилку.

"Нема кому сказать: Кохаю"

*  *  *

Нема кому сказать:

                         — Кохаю

Нема кому сказать:

                        — Прийди.

Сама усіх я обминаю

або заплутую сліди.

Як перед ким тумани впали, —

не я до світла проведу.

Якщо у кого щастя мало, —

не я від себе докладу.

Хороші дні, весела просинь,

неждана радість — не мені...

І все тому, що ти і досі

стоїш печально в стороні.

«Проміння землі», 1957 р.

"Не оплакуй ні мрій, ні згадок"

*  *  *

Не оплакуй ні мрій, ні згадок,

загуби своїм прикростям лік...

Щастя треба — на всякий випадок.

Сили треба — на цілий вік.

«Проміння землі», 1957 р.

"Не питай, чи люблю, чи навіки"

*  *  *

Не питай, чи люблю, чи навіки.

Я, здається, не знаю сама,

де взяли свій початок ріки,

де ті ріки море прийма.

Безоглядно іду стрічати.

Безоглядно вертаюсь назад.

І увібрана ґрунтом гроза

проростає барвінком хрещатим.

І у білім цвіту опалім,