Назар Стодоля - Шевченко Тарас Григорович (читать книги онлайн полностью .TXT) 📗

Хозяйка. Як кому іншому, то й кварта не поможе.

Гнат (Назару). А ти справді не будеш пить?

Назар. Не буду.

Гнат. Вольному воля, а спасенному Рай. За твоє ж здо­ро­в’я! (Выпивает.) Праведно співається в тій пісні, що каже: ко­ли б мужику не жінка, не знав би він скуки, коли б не го­рі­лка, де дівать би муки? Так у горілку її, прокляту, у горілку! Розумний чоловік тебе видумав, так! (К Назару.) Та на тебе бридко й дивиться. Ну, ще ж одну, та й годі вже. (На­­ливает.) Чи втямки тобі, як ми втікали з Братського на За­по­ріжжя та на дорозі зустріли одну чорнобривеньку і ти чуть-чуть був не проміняв запорозької волі на її чорні бро­ви? Бач? ти забув; а я так все за прошедше знаю та й, що буде, одгадаю.

Стеха (вбегает второпях). Ох, моя матінко, як утомилась! Шуточки? Оббігала усі усюди! (Осматриваясь.) Ах, Боже мій! я і не бачу. Добривечір вам! От вже й не думала й не гадала! Спасибі, спасибі! не погнушались наших слобід­сь­ких вечерниць. Так уже й не здивуйте: у нас усе абияк, не те, що у о вас у Чигирині.

Гнат. Та у вас ще краще.

Стеха. Годі-бо вам сміяться.

Хозяйка. Чи прийде ж хто?

Стеха. Як же? Усі прийдуть.

Гнат берет за руку хозяйку и отводит в сторону. Назар встает из-за стола и подходит к Стехе.

Гнат (к хозяйке). У мене щось голова розболілась; піду подивлюсь, який місяць. Чуєш? А про кобзаря, мабуть, і за­були. Збігай лишень. Без його і гульня не гульня.

Хозяйка. Стехо! ти звала Кирика?

Стеха. Моя матіночко! і забула. Я зараз збігаю.

Гнат. Вп’ять де-небудь застрянеш... Збігай лучче сама.

Хозяйка. Добре.

Хозяйка и Гнат уходят.

Назар (берет за руку Стеху). У мене є просьба до тебе, Стехо.

Стеха. Знаю, знаю, яка просьба: сказать панночці, щоб ви­йшла до вас, як пан засне. Та тепер тільки не те вже, що пе­рше було. Адже ви самі знаєте, що незабаром зробилось.

Назар. Се не помішає; мені тільки одно словечко ска­за­ти. (Дает ей червонец.) На тобі; ще й плахта буде, коли ус­лу­жиш.

Стеха (принимает червонец). Не придумаю, як би се зро­бити. Лиха година те, що старий цілісіньку ніч очей не за­плющить. Сердешна панночка! А як я плакала, як просила! Ні, таки на свойому поставив старий сатана.

Назар. Так ти зробиш? Дожидати?

Стеха. Зроблю, зроблю, тільки...

Назар. Не бійсь! Більш копи лиха не буде. А коли хочеш, так і ти з нами. Ну лишень, чкурнем.

Стеха. Куди з вами?

Назар. Туди, де лучче жити, де будеш ти панією, а не клю­чницею: чи второпала?

Стеха. Глядіть, чи не дурите ви мене? І справді думають, що як вони багаті, так усе і їх.

Гнат (за сценой). Катре, Катре! А погледи, що се на місяці?

Голос хозяйки. Хіба не знаєте? Брат брата на вила підняв.

Гнат. Як же се? Далебі я не чув.

Хозяйка. Нехай у хаті розкажу, я змерзла.

В продолжение этого разговора Назар объясняется со Стехой знаками и шепотом. Стеха делает утвердительный знак и отходит.

Входят Гнат и хозяйка.

Стеха. А хіба ж ви сього не знаете?

Гнат. Або забув, або і зовсім не знав; не згадаю.

Стеха. Так ось, бачите, як воно. Як Христа дочитались, старший брат на Великдень, коли ще добрі люде на утрені стояли, пішов підкинуть волам сіна, та замість сіна проткнув вилами свого меншого брата: так їх Бог так і по­ста­вив укупці на місяці, на вид усьому хрещеному миру, щоб бачили, що і скотині гріх їсти у такий великий празник, поки пасок не посвятять, а не то що людям.

Хозяйка (насмешливо). Ач, як мудро прочитала!

Гнат. Чудо, не дівка! Розумна і красива. (Обнимает Сте­ху.)

Стеха (притворно). Що се, які справді безстидні оці го­ро­дські козаки! Усе б їм знущаться над нами та й тільки.

Гнат целует ее.

Ну! от іще видумали що! Неначе се звичайно! Пустіть, да­лебі закричу.

С шумом входят козаки и девушки.

В толпе. Ай да Стеха! От моторна: і тут успіла. А старий Кичатий!..

Стеха (вырываясь). Ну, що? поживились? Не бійсь, таки не довелось поцілувати. Хто там горло дере, що успіла? Вони тільки так, нічого не зробили.

Гнат (к козакам). Ну, хто у вас отаман? Чи єсть музики?

Голоса. І кобзар, і музики.

Гнат. А останнє: випить і закусити?

Голоса. Як без сього? Усе є.

Гнат. А, та й бравії ж молодці! Що твої чигиринці! (К де­вушкам.) Котора ж із вас піде зо мною танцювати?

Голоса. Пропустіть, пропустіть - музики йдуть.

Входят музыканты-жиды. Впереди слепой старик с коб­зою. Девушки и козаки в беспорядке расступаются. В про­до­лжение суматохи Назар разговаривает с Гнатом.

Гнат. Будь-бо веселіший, не показуй виду. Стеха зуміє од­караскаться од них, тільки нам з тобою треба попереду утікати. Я, пожалуй, хоч і зараз піду, а ти зостанься тут поки - так, для виду. Та чуєш: не дуже довго женихайся, а ме­рщій в корчму; я там буду.

Назар. Добре, тільки і ти проворніше.

Гнат. За мене не бійсь. Дивись, старії знакомії! Кузьма, яким се побитом тут опинились?

Один из козаков. З хуторів до церкви, а вечерниці по духу чуємо.

Гнат. Молодці! А ви, жидова, як сюди зайшли?

Жид. А так, сляхом. У Цигирині нема заробітку, а ми процу­ли, сцо у пана Кицатого весілля буде, так і прийсли сюди.

Гнат (в сторону). Жидівське ухо! (Громко.) Ануте ж! учистьте запорозького козачка. (К козакам.) А з вас хто бойчіший? Удар, я подивлюсь, чи так, як у нас бувало на За­по­рі­ж­жі. (Тихо Назару.) Годі, не дурій. Я ж кажу, усе буде добре.

Назар. Чи буде, чи ні, тільки зділай милость, не бався тут, іди швидше.

Гнат. Поспіємо ще з козами на торг. Не показуйся, будь ласкав, таким сумним: все зопсуєш. Подивимся козачка, та й годі.

Удаляются в глубину и разговаривают между собою. Музыканты заиграли. Один козак выскакивает из толпы и пляшет козачок. Гнат и Назар любуются.

Гнат. Ай да молодець! От жвавий! Що твій запорожець!

Танец кончается.

Ну, веселітеся ж, люде добрі, гуляйте, хлопці, а нам уже годі, пора їхать: до Чигирина не близько, а до світу треба буть там. Прощайте, козаки! Прощайте, дівчата! Прощай, хазяйко! А де ж та... Кичатого? (Стеха прячется между ко­за­ками. Гнат, поймав ее, целует.) Прощай, сердечко моє, моя розумниця, моя красавиця! Прощай!

Стеха (вырываясь). Ай-ай-ай! Закричу, їй же то богу, за­кричу.

Назар и Гнат уходят. Хозяйка провожает их.

Стеха (охорашиваясь). Що за народ такий сі козаки! Усе б їм цілуваться. Неначе й помоглось. (К хозяйке.) Тітко, тітко! анумо ми з тобою. (Пляшет и поет.)

Хозяйка (вырываясь). Ох, мої зозуленьки! По старості літ мені б і не подобало.

Стеха между тем шалит с козаками, хватая за руку молодого козака, и, вертясь, приплясывает.

Хозяйка. Оце яка жартовлива! Та перестанеш ти чи ні?

Стеха (пляшет и поет).