Великий льох - Шевченко Тарас Григорович (читать полные книги онлайн бесплатно .txt) 📗

Тарас Шевченко

ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ

(Містерія)

ТРИ ДУШІ

Як сніг, три пташечки летіли

Через Суботове і сіли

На похиленному хресті

На старій церкві. «Бог простить:

Ми тепер душі, а не люди.

А відціля видніше буде,

Як той розкопуватимуть льох.

Коли б вже швидше розкопали,

Тойді б у рай нас повпускали.

Бо так сказав Петрові бог:

«Тойді у рай їх повпускаєш,

Як все москаль позабирає,

Як розкопа великий льох».

I

Як була я людиною,

То Прісею звалась;

Я отутечки родилась,

Тут і виростала.

Отут, було, на цвинтарі

Я з дітьми гуляю,

І з Юрусем гетьманенком !

У піжмурки граєм.

А гетьманша, було, вийде

Та й кликне в будинок,

Он де клуня. А там мені

І фіг, і родзинок —

Всього мені понадає

І на руках носить...

А з гетьманом як приїдуть

Із Чигрина гості,

То це й шлють, було, за мною.

Одягнуть, обують,

І гетьман бере на руки,

Носить і цілує.

Отак-то я в Суботові

Росла, виростала!

Як квіточка; і всі мене

Любили й вітали.

І нікому я нічого,

Ніже злого слова,

Не сказала. Уродлива

Та ще й чорноброва.

Всі на мене залицялись

І сватати стали;

А у мене, як на теє,

Й рушники вже ткались.

От-от була б подавала,

Та лихо зустріло!

Вранці-рано, в пилипівку,

Якраз у неділю,

Побігла я за водою...

Вже й криниця тая

Замуліла і висохла!

А я все літаю!..

Дивлюсь — гетьман з старшиною.

Я води набрала

Та вповні шлях і перейшла;

А того й не знала,

Що він їхав в Переяслав

Москві присягати!..

І вже ледви я, наледви

Донесла до хати —

Оту воду... чом я з нею

Відер не побила!

Батька, матір, себе, брата,

Собак отруїла

Тію клятою водою!

От за що караюсь,

От за що мене, сестрички,

І в рай не пускають.

II

А мене, мої сестрички,

За те не впустили,

Що цареві московському

Коня напоїла

В Батурині; як він їхав

В Москву із Полтави.

Я була ще недолітком,

Як Батурин славний

Москва вночі запалила,

Чечеля убила,

І малого, і старого

В Сейму потопила.

Я меж трупами валялась

У самих палатах

Мазепиних... Коло мене

І сестра, і мати

Зарізані, обнявшися,

Зо мною лежали;

І насилу-то, насилу

Мене одірвали

Од матері неживої.

Що вже я просила

Московського копитана,

Щоб і мене вбили.

Ні, не вбили, а пустили

Москалям на грище!

Насилу я сховалася

На тім пожарищі.

Одна тілько й осталася

В Батурині хата!

І в тій хаті поставили

Царя ночувати,

Як вертавсь із-під Полтави.

А я йшла з водою

До хатини... а він мені

Махає рукою,

Каже коня напоїти,

А я й напоїла!..

Я не знала, що я тяжко,

Тяжко согрішила!

Ледве я дійшла до хати,

На порозі впала.

А назавтра, як цар вийшов,

Мене поховала

Та бабуся, що осталась

На тій пожарині

Та ще й мене привітала

В безверхій хатині.

А назавтра й вона вмерла

Й зотліла у хаті,

Бо нікому в Батурині

Було поховати.

Уже й хату розкидали

І сволок з словами

На угілля попалили!..

А я над ярами

І степами козацькими

І досі літаю!

І за що мене карають,

Я й сама не знаю?

Мабуть, за те, що всякому

Служила, годила...

Що цареві московському

Коня напоїла!..

III

А я в Каневі родилась.

Ще й не говорила,

Мене мати ще сповиту

На руках носила,

Як їхала Катерина

В Канів по Дніпрові.

А ми з матір'ю сиділи

На горі в діброві.

Я плакала; я не знаю,

Чи їсти хотілось?

Чи, може, що в маленької

На той час боліло?

Мене мати забавляла,

На Дніпр поглядала;

І галеру золотую

Мені показала,

Мов будинок. А в галері

Князі, і всі сіли

Воєводи... і меж ними

Цариця сиділа.

Я глянула, усміхнулась...

Та й духу не стало!

Й мати вмерла, в одній ямі

Обох поховали!

От за що, мої сестриці,

Я тепер караюсь,

За що мене на митарство

Й досі не пускають.

Чи я знала, ще сповита,

Що тая цариця —

Лютий ворог України,

Голодна вовчиця!..

Скажіте, сестриці?

«Смеркається. Полетимо

Ночувати в Чуту.

Як що буде робитися,

Відтіль буде чути».

Схопилися, білесенькі,

І в ліс полетіли,

І вкупочці на дубочку

Ночувати сіли.

ТРИ  ВОРОНИ

1

Крав! крав! крав!

Крав Богдан крам,

Та повіз у Київ,

Та продав злодіям

Той крам, що накрав.

2

Я в Парижі була

Та три злота з Радзівіллом

Та Потоцьким пропила.

3

Через мост идет черт,

А коза по воде:

Быть беде. Быть беде.

Отак кричали і летіли

Ворони з трьох сторон і сіли

На маяку, що на горі

Посеред лісу, усі три.

Мов на мороз, понадувались,

Одна на другу позирали;

Неначе три сестри старі,

Що дівували, дівували,

Аж поки мохом поросли.

1

Оце тобі, а це тобі.

Я оце літала

Аж у Сибір: та в одного

Декабриста вкрала

Трохи жовчі. От, бачите,

Й є чим розговіться!

Ну, а в твоїй Московщині

Є чим поживиться?

Чи чортма й тепер нічого?

3

Э... сестрица, много:

Три указа накаркала

На одну дорогу...

1

На яку це? на ковану?

Ну, вже наробила...

3

Да шесть тысяч в одной версте

Душ передушила...

1

Та не бреши, бо тілько п'ять.

Та й то з фоном Корфом

Ще й чваниться, показує

На чужу роботу!

Капусниця! закурена...

А ви, пості-пані?

Бенкетуєте в Парижі,

Поганці погані!

Що розлили з річку крові

Та в Сибір загнали

Свою шляхту, то вже й годі,

Уже й запишались.

Ач, яка вельможна пава...

2 і 3

А ти що зробила??

1

А дзуськи вам питать мене!

Ви ще й не родились,

Як я отут шинкувала

Та кров розливала!

Дивись, які! Карамзіна,

Бачиш, прочитали!

Та й думають, що ось-то ми!

А дзусь, недоріки!

В колодочки ще не вбились,

Безпері каліки!..

2

Ото, яка недотика!

Не та рано встала,

Що до світа упилася...

А та, що й проспалась!

1

Упилася б ти без мене

З своїми ксьондзами? —

Чортма хисту! Я спалила

Польщу з королями;