Хазяїн - Карпенко-Карий Иван Карпович (читать книги полностью без сокращений txt) 📗
Марiя Іванівна. Бог дасть, поправишся, тодi й сам поїдеш та й купиш, скiлько хочеш.
Пузир. Пропустимо гарячий час, i Чобiт все скупить; а коли ти дiждешся, щоб вiвця була сiмдесят п'ять копiйок? При такiй цiнi два карбованцi чистої пользи на штуцi.
Марiя Іванівна. А може; й на той рiк буде недород.
Соня. Ох, як тяжко слухать таку розмову i мовчать.
Пузир. Ой!!
Соня. Лягли б ви краще, тату.
Входе Маюфес.
Пузир. От побалакаю з чоловiком i ляжу. А ви йдiть. Марiя Іванівна. - Ходiм, дочко!
Вийшли.
Пузир, Маюфес i Феноген.
Пузир (до Маюфеса). Ну що? Кажи коротко, я нездужаю, довго не можу сидiть.
Маюфес. Ваше заявления слiдователь уже одiбрав з почти. Писар його менi казав, що, поки на слiдствiї не буде доказано, що вiвцi тiлько на випас, заявления не поможе!
Пузир. Ох! Як страшенно заболiло у спинi, мов огнем пече! Ну?
Маюфес. Всi кажуть, що треба адвоката, а без адвоката - швах!
Пузир. Ох! А скiлько адвокат вiзьме?
Маюфес. Я ходив до найкращого, дiло вiн знає.
Пузир. Ну, скiлько ж?
Маюфес. Десять тисяч!
Пузир. Що?
Маюфес. Десять тисяч.
Пузир (тяжко переводе дух). Не дам!
Маюфес. Щоб потiм не каялись.
Пузир (крутить головою). Не дам!
Маюфес. Ваше дiло!
Пузир. Нехай триста!
Маюфес. Це йому на один снiданок.
Пузир. Ну, п'ятсот!
Маюфес здвигує плечима.
Тисячу!
Маюфес скривившись, чухає голову.
Бiльше не дам!
Маюфес. Ваше дiло. А тiлько менше десяти тисяч не вiзьме.
Пузир. Бiйся ж ти бога! Тепер за тi грошi можна купить десять тисяч овець!
Маюфес. Це правда. А тiлько вiвця тут не поможе, треба адвоката.
Пузир. Господи боже мiй - десять тисяч! Це грабiж! За вiщо ж, за вiщо?
Маюфес. Таке дiло!
Пузир. Яке ж дiло?.. Ти покажеш, що я нiчого не знав i приняв овець тiлько на випас, покажеш?
Маюфес. Покажу.
Пузир. От i все дiло!
Маюфес. А скiлько ви менi дасте за таке показанiє?
Пузир. Тобi? Сто карбованцiв дам!
Маюфес. То краще менi сказать, що я нiчого не знаю. Навiщо менi клопiт: будуть тягать на допроси, на слiдствiє, на переслiдствiє? Я чоловiк занятий дiлами, - одна потеря.
Пузир. Двiстi дам!
Маюфес. Нi, Терентiй Гаврилович, не таке дiло.
Пузир. Триста!
Маюфес. Як я вiзьму за таке дiло триста карбованцiв… ви самi скажете, що я дурень.
Пузир. Ну, п'ятсот!
Маюфес. Як не дасте тисячу, то я не свiдок!
Пузир (тяжко переводе дух). Ох! (Звiсивши голову, мовчить. Пiсля паузи, тихо, страждущим голосом.) Дам тисячу!
Маюфес. То давайте зараз!
Пузир. Ти ж ще не показував?
Маюфес. Бо ще ж не питали. А спитають - покажу у вашу пользу.
Пузир. Так тодi й дам.
Маюфес. Як не дасте зараз, я не свiдок.
Пузир. Хiба ти менi не вiриш?
Маюфес. Таке дiло.
Пузир. Iдол же ти проклятий… Феноген! Вижени його в шию!
Маюфес. Зачiм же у шию? Я i так пiду.
Пузир. В шию! Ой… В шию його! В шию! Ой, ой, ой!
(Хапається за поперек.) Наче щось порвалось усерединi.
Феноген робе ступiнь.
Маюфес (одходе до дверей). Феноген Петрович, ви чоловiк розсудочний, не сдєлайте скандала! (Зникає за дверi.)
Пузир. Ах ти, iдол проклятий…
Маюфес (вигляда у дверi). Я, навпротiв, покажу теперечки, що ви вiвцi ховали i помагали злосному банкротству.
Феноген (кидається до дверей). Та йдiть ви к бiсовому батьковi.
Маюфес зникає.
Пузир (витирає пiт). Ах ти, гадина… Ах ти, грабитель! Рiже живого чоловiка i в рану пальцями тикає.
Феноген. Заспокойтесь. Я вам пораю таких свiдкiв, що пiд присягою скажуть все, що вам завгодно: i що бачили, i чого не бачили, i що знають, i чого не знають. А ви їм дасте тiльки по двiстi карбованцiв.
Пузир. Дам, зараз дам, з радiстю дам! Кажи, хто вони?
Феноген. Я i Лiхтаренко.
Пузир (через сльози). Вiрний слуга… Спасибi тобi! Кращих свiдкiв i не треба. (Витирає очi.) Ти i дурно покажеш, щоб врятувать свого хазяїна вiд сорому, я тебе знаю.
Феноген. Покажу, єй, покажу - дурно покажу… А ви свого вiрного слугу подаруєте - дасте на дорогу до слiдователя двiстi карбованцiв.
Пузир (зiтхає). Дам! Посилай за Лiхтаренком! I сам з ним побалакай, бо я не можу.
Феноген (у дверi). Петрушка! Звели, щоб Харитон зараз їхав у Мануйлiвську економiю i покликав сюди Лiхтаренка.
Пузир. Каторжний жид - жили вимотав… Де ж? Тисячу карбованцiв! А? Люде вдвох за чотириста карбованцiв хрест поцiлують, а вiн один хотiв зцупить тисячу. Дай води…
Феноген подає. Пузир п'є. Входять Марiя Іванівна i Лiкар.
Марiя Іванівна, Лiкар. Пузир i Феноген,а потiм Маюфес.
Лiкар. Що ж це ви робите? Знову встали.
Пузир. Я вже зiбрався йти полежать.
Марiя Іванівна й Феноген беруть ного пiд руки.
Лiкар. Не смiйте вставать! Пузир. Не можна - хазяйство.
Марiя Іванівна. А боже мiй, боже! Здоров'я милiше всього на свiтi!
Виходять. З дверей виглядає Маюфес.
Тихо: "Феноген Петрович…" Феноген махає йому рукою. Коли Пузиря вивели, Маюфес входе.
Маюфес (сам; постоявши). Ах ти, хам! Нi сорому, нi совiстi не має. За таке дiло п'ятсот карбованцiв дає. Нi, почтеннiйший, дасте ви менi тепер двi тисячi, бо нiхто такого показанiя не зробить, як Григорiй Мойсейович.
Входе Феноген.
Феноген. Що ви хотiли ще сказать? Говорiть мерщiй, поки бiля слабого лiкар.
Маюфес. Коли ж поїдемо оглядать землю? Менi надоїло возитись.
Феноген. Ото-бо й бiда, що сам не знаю коли.
Маюфес. Як вам завгодно - я бiльше не буду турбуватись! Тiлько не забувайте, що ви i не оглянетесь, як землю цю ухоплять мужики. Вони теперечки показились. Однi бiжать на переселенiє, другi тiкають з переселенiя, а третi бiгають, висунувши язика, шукають - де б тут з помiччю банка землю купить! П'ять лiт назад я сам приторговував людям землю по сто двадцять п'ять - сто тридцять, а мужики на свою голову уже нагнали цiну двiстi двадцять п'ять за десятину.
Феноген. Чув-чув. Всякому земля потрiбна. Чого доброго, переб'ють. Знаєте, може, я одпросюсь у хазяїна, то завтра раненько приїду в город, та й махнем на оглядини… У мене недовго: сторгуємо, купча i грошики на стiл.
Маюфес. Пора, пора вже вам на своє хазяйство.
Феноген. Ох, не кажiть! Запiзнився, здорово запiзнився, давно пора.
Маюфес. Зате ж який опит i яку практику маєте! Ви своє надолужите. Коли ви могли обманювать Терентiя Гавриловича, то кого ж пiсля цього ви не обманете.