Бурлака - Карпенко-Карий Иван Карпович (книги без регистрации бесплатно полностью TXT) 📗
Старшина. А ти злякався та мерщiй навтьоки!
Провожатий. Злякалися б i ви такого чоловiка. Вiн оглянувся та й каже: "Iди ж, iди, чоловiче, прямо у волость, i я туди прийду!" Та так цiї слова сказав, що, менi здається, i ви б послухали!
Старшина (до писаря). Пишiть все оце в протокол! А ти, Сидоре, бiжи, позви сюди десяцьких та ще вiзьми чоловiка п'ять з добрими кiлками. Тепер я бачу, що вiн не хотiв безчестя, щоб його, такого хороброго лицаря, привели, а незабаром i сам буде! Певно, що вiн пiде зараз до Галi з звiсткою, що Олексу випустять; а ми його там i зв'яжемо зараз та в арештантську, а завтра з приговором в острог. Нехай не гвалтує, iродiв син! Отут вiн менi сидить! Та ззивай людей на сход. (Загляда до писаря в бумагу.) А приговор готов?
Писар (не пiднiма голови). Готовий.
Старшина (показує на провожатого). Вiн вам не нужен?
Писар (пише). Нi.
Старшина (до Сидора). Одведи його в холодну, а сам бiжи ззивай десяцьких i понятих, та людей на сход, що вони баряться?!
Сидiр. Зараз. Знаєте що? Я зайду з людьми в шинок та дам їм по добрiй чарцi, так вони будуть смiливiiцi, як прийдеться з тим iродом воювать, бо вiн же так не здасться, хiба ви його не знаєте?
Старшина. Добре, добре! Розумно пригадав. Веди ж оцього дурня в холодну.
Сидiр (до провожатого). Ходiм!
Провожатий. Змилуйтесь, господин старшина! За вiщо ж ви хочете занапастить мене? Хiба ж я винен, що мене одного послали провожатим з розбiйником?
Панас тихо входить i стоїть бiля дверей.
Старшина. От ми змилуємся! Пустив арештанта, тепер сам будеш арештант i замiсть його в Сибiр пiдеш!
Провожатий. Помилуйте, за вiщо ж?
Старшина (до Сидора). Веди його! Не пускай арештантiв!
Бурлака. Вiн арештанта не впустив, ось тобi i арештант!
На хвилину картина: старшина, почувши Панасiв голос, повертається до нього i мов онiмiв; писар скочив з стiльця, звалив ш,оти, а Сидiр, одхилившись, неначе на нього хто замахнувся, хутко виходить.
Полякались, нечестивi! За вiщо ти хочеш чоловiка садовить? Вiд злостi, що не по-твойому вийшло? Бачиш, прийшов сам, без провожатого.
Старшина. Прийшов без провожатого, а пiдеш звiдцiля з провожатим! Громада приговорила вислать тебе в Сибiр! Сьогодня i приговор пiдпишуть, уже готов он. А прочитайте йому.
Писар одкашлюється i встає.
Бурлака. Не треба!
Писар сiдає.
Мовчав би ти лучче! Я знаю, що пiдлогом можна зробить усе! Але побачимо, як воно дальше буде! Може, ще замiсть мене ти пiдеш у Сибiр, воряга! Прийде незабаром i на тебе твоя! Ти думаєш, що так тобi пройде? Нi, я тобi кiсткою у горлi стану, подавишся! Не справдяться твої гидкi замiри, - не справдяться! Подивись ти в свою душу: хiба тобi щвидко других вииосатнть, коли ти сам замазаний, як та ганчiрка, що каглу затикають? У вiчi не глянеш смiливо! Старшина, Не смiй розказувать у волостi, я тобi тут рот заткну!
Бурлака. Нi, я тобi заткну! Украв громадськi грошi Е та й баришуєш з жидом; пiдлогом хотiв парубка вiддать у москалi, щоб жениться на його дiвчинi; пiдлогом надiли у людей поодбирав; пiдлогом хочеш i мене запакувать, та ще й рота затикаєш? А не дiждеш ти, фойднику всесвiтнiй, щоб я мовчав!
Старшина (до провожатого). Бери його, це твiй арештант, i веди в холодну, а то я тебе запру!
Провожатий хоче брать.
Бурлака. Не зачiпай, дурню! Вiн бреше. Ти бачиш, я осьде у волостi стою i не втiкаю нi вiд тебе, нi вiд нього, нехай сам бере, як йому треба! (Пiдступа до старшини, а той вiдходить до писарського стола.)
Писар нi в сих нi в тих.
Чого ж ти тiкаєш вiд мене? Я хочу тобi подякувати за твiй приговор!
Старшина (перелякано). Чого тобi треба?.. Не лiзь! Омельян Григорович, де ви у бiсового батька? Вiн тут задавить мене!.. Пишiть протокол!
Писар. Де два б'ються, третiй не мiшайся.
Бурлака (припер старшину до столу). Злодюга, де твоя честь? У!! (Неначе хотiв кинуться на нього, та опам'ятався.) Тьфу! Смердючий, рук паскудить не хочу! (Вiдходить.) В Сибiр! За що ж? Я не вкрав, не вбив, кривди нiкому не зробив; хотiв овець оборонить вiд вовка, а вони самi йому в зуби лiзуть! Пропадайте ж, коли так! (До старшини.) Пам'ятай, Михайло, що буде каяття - не буде вороття, i з Сибiру є сюди шлях!.. (Виходить.)
Завiса.
ДIЯ П'ЯТА
У Галi в хатi.
Галя (сидить за столом замислившись). Нещасна моя Доля! От уже друга недiля, як Олексу приняли у москалi, а дядько Панас пiшов з села i вiстки не подає. Мати сердяться, щодня силують, щоб iшла за противного, осоружного старшину. Що його робить у свiтi божому, i сама не знаю.
А як його не вернуть, а мене присилують вийти за старого Михайла, сама собi смерть заподiю.
Олена (входить). Добривечiр, сестричко!
Галя (сполохнувшись). Ох, як ти мене злякала! Ну тебе!
Олена. Ото, яка-бо ти стала полохлива! А все через те, що журишся. Ти вже й на себе не похожа. Не журися, сестро, бог милостивий, Олекса вернеться: мати казали, що якусь бумагу дядько Панас подав, i началник обiщав вiдпустить Олексу зовсiм.
Галя. А мати коли бачили дядька Панаса?
Олена. Та вже, мабуть, днiв п'ять, як вони приїхали з города.
Галя. Чом же й досi ти не забiгла до мене? Розкажи ж, сестро, що мати казали, чи бачили Олексу?
Олена. Та я за тим же й забiгала, щоб розказать. Я сама тiлько вчора прийшла вiд Шуляка - була коло машини. Оце зараз iду до Палажки, щоб вiддала хлiб, - вона у нас позичала, - а мати ждуть сьогодня Олексу кажуть, що безпремiнно буде. Вони, ненько, цiлий сувiй полотна вiддали якомусь писаревi, щоб скорiще Олексу пустили. Обiщав, що в п'ятницю, цебто сьогодня, Олекса вернеться.
Галя. Дай боже! Ти не чула, сестро, що то вчора про дядька Панаса всi громадяне судили у волостi!
Олена. Ох, чула! Бодай не казать! Вiтчим казали, що дядька Панаса засудять кудись далеко.
Галя. За вiщо ж?
Олена. Не знаю.
Галя. I нi один не заступився?