Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Научно-образовательная » История » За волю і честь. Невигадані історії і вояцькі біографії - Коваль Роман Миколайович

За волю і честь. Невигадані історії і вояцькі біографії - Коваль Роман Миколайович

Тут можно читать бесплатно За волю і честь. Невигадані історії і вояцькі біографії - Коваль Роман Миколайович. Жанр: История. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

А проти ночі на 6 липня 1921 року червоні вже провели бойову акцію з ліквідації української організації. Результатом операції став арешт сімдесяти підпільників, яких почали пресувати на слідстві.

Завдяки жорстким заходам ворог здобув дані, які призвели до арешту низки ватажків повстанських комітетів поза межами Одеської губернії. Так арештували члена повстанського комітету Козятина, як запевняли чекісти, “особистого друга Петлюри, повстанця з трьохлітнім стажем Балагуту-Бойка”. Взяли під варту залізничників Колесникова, Мельникова, Саранчу, Василевського, Багатого… А Київській губернській ЧК поспішили повідомити явки ЦУПКОМА, а також список осіб, які були керівниками (“главарями”) повстанських комітетів Київського району.

Після проведення операції чекісти з’ясували, що в районі Бірзули, Балти і Первомайська залишилися неліквідовані осередки підпільної організації Семена Заболотного. Не вдалося арештувати й організатора Вірського та його найближчих сподвижників – Ксендзюка, Миргорода і Лідле.

Уповноважений ЧК, що приїхав у Балтський повіт для “разработкі” українського підпілля, “законспіровував агента Кузенка фіктивним арештом”. Потім Кузенку організували втечу. “Переховувався” у селі Малій Кондратівці, де через Миргорода і Ксендзюка знову налагодив контакт із Вірським.

“Подальша агентура показала, – зазначали чекісти, – що Верський (так у документі. – Ред.) після втечі намагався влитися в банду Заболотного, але з деяких причин до банди не дістався...” Відтак взявся організовувати свою мережу. “Він знову розбив Бірзульський район на групи по волостях, поставивши на чолі кожної свого агента”. З бойових ресурсів у Вірського на той час було лише декілька гвинтівок. Щоправда, в районі села Грекове чекав свого часу справний броньований автомобіль.

Основною метою праці Вірського було підняття селянського повстання і підтримка людьми загонів Заболотного, що працював у тісному контакті з Петлюрою і Тютюнником.

Семен Заболотний розкинув “могутню політичну агентурну мережу на території Одеської і Подільської губерній”. Залучав до підпільної праці українську інтелігенцію, “у більшості сільських вчителів”.

Он як зобразив отамана подвійний агент Дмитро Бузько (в документах ЧК – Боско): “Отаман на добро не зазіхав. Мав дві пари білизни, френч, потерті штани й потоптані чоботи. Кожух із кенгуру, сукном покритий, зняли йому хлопці із забитого командира-сібіряка...

– Ось де моє добро, – клав руку на карабін і наган. – Є ще шаблюка.

Надзвичайно добрий мав інстинкт небезпеки. Якусь дикунську гостру спостережливість до того, що могло стати загрозою його життю. Властиво, цей живий інстинкт, дужий первісною силою природи, був причиною того, що банда під його проводом завжди виходила сухою з води... “

Чекісти називали Заболотного “головним бойовим ресурсом (Петлюри) на території України”... І не дивно, адже отаман мав надзвичайні організаційні здібності та невичерпну енергію. Його Балтщина стала, за визнанням чекістів, “главным гнездом и базой всех наиболее крупных политических банд Одесской губернии”.

У Балтському повіті серед інших ворохобив і секретний агент Марчук. Він і встановив, що кавалер ордена Червоного прапора Крючковський “безсумнівно, працює в контакті із Заболотним, передаючи йому оперативні накази по бригаді, паралізуючи в такий спосіб усі плани Червоного Командування по боротьбі з бандитизмом у районі Подільської губернії, де розташована бригада”.

Крючковського, за даними українського історика Костянтина Завальнюка, свого часу завербувала українська підпільниця Іполита Боронецька, вчителька з Балти. Ад’ютант комбрига-70 Василь Любченко, повідомляє історик, змушений був навіть ліквідувати комісара бригади Абалевича, очевидно через те, що той був занадто пильний і відданий совєтській владі.

З’ясували чекісти, що із Заболотним співпрацює і начальник кінної розвідки 26-го кавалерійського полку Гаркуша. Цей Гаркуша, писали чекісти, “в дійсності є колишній Начдив 45 Савицький”. У мережі Заболотного працював і командир 26-го совєтського полку Байда, “бувший ад’ютант військового Міністра Петлюри генерала Грекова” (на наказах Заболотного підписувався як М. Верещака). Еммерт, ад’ютант комбрига-70, – “також заболотівець”, зазначали чекісти.

19 липня “внутрішня агентура, влита в банду (загін Заболотного. – Ред.), донесла, що 25-го Липня в селі Любашівка Ольгопольського повіту під головуванням Заболотного має відбутися з’їзд усіх ватажків повстанського руху України”. На з’їзд мали прибути комбриг-70 Крючковський, колишній командир 45-ї совєтської дивізії Гаркуша-Савицький, командир 26-го кавалерійського полку Байда-Верещака, Кирзул, Пустовійт, Малий, Гризло, Лещенко та інші отамани.

Оперативники арештували Гаркушу, Савицького та червоноармійця Палла в момент, коли ті відправлялися до отамана Заболотного. “Показання Савицького агентурний матеріал підтвердили”, – зазначали чекісти.

Чекісти хотіли арештувати всіх учасників наради, але... Під час облави в містечку Ольгополі, яку здійснював кавалерійський полк, без узгодження з ЧК було заарештовано Полю Боронецьку. Арешт насторожив підпільників, і вони в останню мить відмінили з’їзд.

Відчувши небезпеку, Заболотний розділив свій загін на кілька менших частин і наказав розсіятися. На чолі однієї з них виїхав на Уманщину. Інші відділи, зазначав ворог, “розсмокталися по селах дрібними зграями”. Один загін очолював Малий, інший – Добровольський.

“При потребі ці дрібні зграї приведуть себе в повну готовність, у будь-який момент завербувавши на той час ще багатьох із рядів селянства, що співчуває”, –скрушно повідомляв начальник Одеської губернської ЧК Дейч до ВУЧК у Харків.

У ніч проти 26 липня в Балті окупантам вдалося розгромити один із підпільних осередків отамана Заболотного, “що складався суцільно з місцевої інтелігенції і колишнього чиновництва. У цій справі було арештовано до 60 чоловік”.

На думку оперативників, головними серед них були: “галицький полковник Івасевич, учитель-священик Сковорідка, доктор Баберко, колишні офіцери брати Радзієвські, полковник Станкевич із 3-мя дочками і сином, учитель Мельников, дружина розстріляного ОБЧК пристава Олександровича та інші...”

Метою підпільників було допомагати повстанцям медикаментами, зброєю, папером, агітацією “і провокаційними діями в тих установах, де працювали окремі члени організації”.

Завдяки налагодженій агентурі тієї ж ночі було арештовано шістнадцять підпільників із с. Гольми Ананьївського повіту, з яких ворог особливо відзначив родину Демченків, Івана Нещадима і “колишнього чекіста Боско, який давав банді зведення про чекістів, про що є речові докази”.

У Кривому Озері окупанти арештували до 50 учасників українського підпілля, а в усьому Первомайському повіті полонили понад 100 осіб. На цьому операція не скінчилася... “Всього в районі Балти арештовано 130 чоловік, а разом із Першотравневим (районом) досягнуто 300”, – зазначав 1 серпня 1921 р. Дейч у звіті до Всеукраїнської ЧК у Харків.

Зрозуміло, що під гарячу руку потрапляли і люди, до підпілля непричетні. Адже для арешту достатньо було, щоб він розмовляв українською мовою та не виявляв захоплення совєтською владою. Особливо не довіряли галичанам, студентам, священикам, вчителям, колишнім кооператорам і службовцям. Їх нищили в першу чергу. Адже якщо не сьогодні, то завтра він міг стали українським підпільником чи повстанцем...

Голова Одеської губернської ЧК Дейч доповідав своєму харківському начальству, що “політичну інформаційну мережу Заболотного в районі Балтського і Першотравневого повітів можна вважати ліквідованою... (Але) військові ресурси Заболотного не вичерпані й у розсіяному вигляді представляють не менш грізну небезпеку, для чого необхідно на противагу кидати у всі райони агентуру. Списки всіх арештованих з докладною характеристикою кожного і перерахуванням усіх пунктів обвинувачення проти кожного будуть додатково вислані, як і триденні шифровані зведення про хід справи”...

Перейти на страницу:

Коваль Роман Миколайович читать все книги автора по порядку

Коваль Роман Миколайович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


За волю і честь. Невигадані історії і вояцькі біографії отзывы

Отзывы читателей о книге За волю і честь. Невигадані історії і вояцькі біографії, автор: Коваль Роман Миколайович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*