Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) - Губерский Л. В. (книги без регистрации txt) 📗

Наша повсякденна діяльність передбачає безсумнівну, абсолютну віру в незмінність законів природи. Позиція розуму первісної людини істотно відрізняється… Згідно з Леві-Брюлем містичний характер первісної релігії витікає з факту, що її сприйняття є колективним. Тут ми не можемо використовувати закони логіки, які переслідують інші цілі. Якщо ми потрапимо на цей шлях, навіть принцип суперечності та всі інші закони логічного мислення стають позбавленими сенсу. На мою думку, французька соціологічна школа запропонувала повне та переконливе доведення першої частини нашої тези, однак не другої. Справді, соціальна природа міфу є поза сумнівом. Однак те, що розум первісної людини необхідно дологічний або містичним здається суперечить нашій антропологічній та етнологічній очевидності. Ми знайдемо безліч сфер первісного життя та культури, які демонструють добре відомі властивості нашого культурного життя. Однак, до тих пір, поки ми стверджуємо про абсолютну гетерогенність нашої логіки та первісного розуму, поки ми визначаємо їх абсолютно різними та радикально суперечливими, ми навряд чи зможемо пояснити цей факт. Навіть у примітивному розумі ми знаходимо світську або профану сферу та відмінну від неї священну сферу. Існують світські традиції, зміст яких складають звичаї або юридичні закони, і завдання яких полягає саме в регулюванні соціального життя… Проте навіть у загальновизнаній царині міфу та релігії, поняття природи і людського життя ніяким чином не позбавлені раціонального значення. Ірраціональним, надлогічним, містичним ми можемо назвати лише ті припущення, з яких розпочинають (свій шлях) міфічна або релігійна інтерпретації. Якщо ми погодимося з цими припущеннями, якщо ми зрозуміємо їх правильно – якщо ми подивимося тими ж очима, що і первісна людина – висновок, який ми отримаємо з цього здається і нелогічним та антилогічним. Усі спроби раціоналізувати міф – пояснити його як алегоричну форму вираження теоретичної або моральної істини отримали поразку. Вони не враховують фундаментальні факти міфічного досвіду. Матерія міфу це не матерія мислення, а матерія почуття. Міф і первісна релігія не є повністю позбавленими послідовності, сенсу або глузду. Однак ця послідовність залежить більше від єдності почуття, аніж від логічних правил. Ця єдність є одним із найсильнішим та найглибшим імпульсом первісного мислення. Якщо наукове мислення бажає описати та пояснити, воно має використовувати загальний метод, який здійснює класифікацію та систематизацію. Те, що характеризує первісну ментальність це не логіка, а загальне почуття життя. Первісний розум дивиться на природу не очима натураліста, який бажає класифікувати речі, щоб задовольнити інтелектуальну цікавість; він не підходить до неї з точки зору звичайного прагматизму або технічного інтересу. Вона не є для нього ні об’єктом пізнання, ні полем його безпосередній практичних потреб. Ми звикли розділяти життя на дві частини – на практичну та теоретичну сфери діяльності. У цьому роздвоєнні ми виявляємо схильність забувати, що існує ще нижчий рівень (життя). І це не є звичайною недосконалістю примітивного розуму. Всі його думки (первісної людини) та почуття прив’язані до цього первинного рівня. Його погляд на природу є ні теоретичним, ні практичним – він симпатетичний (співпереживаючий).Якщо ми не врахуємо цього моменту, ми не зрозуміємо міфічного світу. Найістотніша риса міфу – це не особливий напрямок мислення або уяви. Джерелом міфу постають емоції й емоційними кольорами забарвлені усі його витвори. Примітивний розум не позбавлений здатності усвідомлювати те, що речі є різними. Однак, в його розумінні природи та життя усі ці відмінності знищенні міцним почуттям, глибоким переконанням у тому, що існує фундаментальна і непоборна солідарністьживого, яка перемагає множинність одиничних форм. Вона (первісна людина) не приписує собі унікального або привілейованого місця у природі. Спорідненість усіх живих форм, здається, є загальним припущенням міфічного мислення. Тотемістичне віровчення є однією із найхарактерніших рис первісної культури. Усе релігійне та суспільне життя самих первісних племен – таких, як, наприклад, аборигени австралійських племен, які були досить грунтовно дослідженні Спенсером та Гілленом – скероване тотемістичною концепцією. Навіть на більш прогресивному етапі, в релігіях цивілізованих націй, ми знайдемо досить комплексну та складну систему тваринних культів… Згідно з міфічним та релігійним почуттям природа уподібнюється до великого соціуму, соціуму життя. І людина не наділена особливим статусом у цьому соціумі. Вона лише частина, проте нічим не краща від інших членів… Почуття непохитної єдності життя міцніше й непорушно заперечує та дискутує із фактом смерті. У примітивному мисленні смерть ніколи не сприймається як природне явище, яке підкоряється загальному закону. Її прихід є не є необхідним, а суцільно випадковим. Вона завжди залежить від індивідуальних та доленосних причин. Вона є наслідком чаклунства або магії або іншого особистісного злого впливу… Концепція, що людина є смертною від природи або за сутністю, здається абсолютно невластива міфічній чи ранній релігійній думці. У цьому сенсі існує чітка відмінність між міфічною вірою у безсмертя та усіма більш пізніми формами суто філософської віри. Якщо ми почитаємо платонівського Федона, то ми відчуємо скільки зусиль філософська думка докладає до того, щоб надати зрозуміле доведення безсмертя душі, яке неможливо спростувати. У міфічному мисленні ми маємо абсолютно протилежне. Тут тягар доведення належить іншому. Якщо щось потрібно доводити, то це не безсмертя, а навпаки – смерть. Міф та первісна релігія ніколи не сприйматиме таких доказів. Вона упевнено заперечує навіть саму можливість смерті. У певному сенсі, все міфічне мислення можна інтерпретувати як постійне та затяте заперечення феномену смерті… Описуючи найдавніші надписи пірамід, Брістед мовить про те, що метою і головною особливістю усюди є настирливий, навіть пристрасний протест проти смерті: “Можна казати, що вони є рекордом найпершого людського повстання проти тієї великої темряви і мовчання, звідки ніхто не повертався. Слово смерть ніколи не зустрічається у текстах пірамід, окрім вживаного негативно (слова) “недруг”. Знову і знову ми чуємо стійке (indomitable) переконання у тому, що померлі живуть”.

Індивідуальне та соціальне почуття первісної людини наповнене цим переконанням. Людське життя не має певних меж у просторі та часі. Це поширюється на усе природне царство та на усю людську історію. Герберт Спенсер висунув тезу проте, що це ушанування предків можна розглядати як найперше джерело та походження релігії. У будь-якому випадку це є найголовнішим релігійним мотивом…Неможливо зрозуміти цей феномен аж допоки ми не погодимося із припущенням про те, що джерелом релігії є страх. Ми повинні відшукати іншу, найглибшу основу, якщо ми хочемо зрозуміти спільний зв’язок, який поєднує явище тотемізму та культ предків. Це є саме тим, чому Святе, Священне та Божественне містить елемент страху… Страх перед смертю є без сумніву одним із найзагальнішим та найглибше укоріненим людським інстинктом. Перша реакція людини на смерть (його) тіла мала бути такою, що залишити його та відсахнутися від нього з жаху. Однак так реакцію можна знайти лише в кількох концептуальних випадках. Вона дуже швидко була замінена іншою тенденцією, бажанням утримати або прикликати смерть. Наш етнологічний матеріал свідчить про боротьбу поміж цих імпульсів… Так, звичай закривати мерцю очі можна пояснити спробою осліпити його для того, щоб завадити йому повернутися з могили. Натомість, у багатьох випадках ті, що залишилися у живих, тримають дух у сусідстві із собою. Дуже часто труп заривають у будинку, де він залишається постійно. Привиди померлих стають домовими, а життя та добробут родини залежить від їх співучасті та прихильності…

У такому випадку не існує радикальної відмінності між міфічним та релігійним мисленням. І те, й інше зростають з однакового фундаментальної потреби людського життя. У процесі розвитку людської культури ми не можемо зафіксувати точки, де б закінчувався міф і починалася релігія. У цілому походження історії релігії залишається незбагненно пов’язаним із міфічними елементами. З іншого боку, навіть у своїх найгрубіших та самих рудиментарних формах, (міф) містить ту ж мотивацію, що й перевершені та більш пізні релігійні ідеали. Потенційно міф з самого початку є різновидом релігії. Перехід з одного етапу на інший не є несподіваною кризою або революцією у почуттях… Бергсон намагається нас переконати у тому, що існує непримиренна боротьба між тим, що він називає “статичною релігією” і “динамічною релігією”. Перша є продуктом соціального тиску, тоді як інша – грунтується на свободі. У випадку динамічної релігії ми потрапляємо під вплив не тиску, а поклику (attraction), через який ми руйнуємо попередній зв’язок із статичною, звичайною та традиційною мораллю. Ми не приходимо до найвищого прояву релігії, поступово, за допомогою родини чи нації…Етика Бергсона є наслідком і природним висновком його метафізики Завдання, яке він собі поставив – інтерпретація етичного життя у термінах метафізичної системи. У його філософії природи органічних світ розглядається як результат боротьби між двома протилежними силами. З одного боку ми маємо механічну матерію, з іншої – творчу та конструктивну силу elan vital (життєвий порив). Маятник життя постійно коливається з одного полюсу до іншого. Інертність матерії чинить супротив енергії життєвих імпульсів. Згідно з Бергсоном етичне життя людей відображає ту ж саму боротьбу між активним та пасивним принципами. Соціальне життя повторює та віддзеркалює універсальні процеси, що відбуваються в органічному житті. Воно розділено поміж двох протилежних сил. Одна схильна утримувати та вічно підтримувати теперішній стан речей, інша спрямовує свої зусилля на нові форми людського життя, які не існували раніше. Перша тенденція характерна для статичної релігії, наступна – для динамічної. Їх неможливо звести до єдиного знаменника. Людство може лише раптово перескочити (jump from) з однієї позиції на іншу, з пасивного стану до активного, від соціального тиску до індивідуального, залежного від особистості, етичного життя.