Бранці мороку - Шевченко Наталка (читаем книги онлайн бесплатно TXT) 📗

Я говорила грайливо, і чекала хоч на якусь реакцію, однак Михась промовчав. Щоправда, він обійняв мене, коли ми лягли в ліжко, і поцілував, і робив усе, що й завжди — але не як завжди. Я ніби обіймала незнайомця, якогось стороннього мужчину, і це дивне, моторошне відчуття звело таку жадану для мене близькість на пси. А подальші слова Михайла мене заледве не вбили.

— Ти мене геть змучила, Лі, — заявив він тоном прокурора. Я засміялася, дещо невпевнено, бо у цих словах виразно продзвенів метал.

Я прошу двадцять років ув’язнення для цієї жінки за сексуальні домагання до власного чоловіка.

— Це скарга чи заохочення?

— Ні, я не скаржуся, просто гадаю, що у твоєму віці пора вже менше думати про плотське.

Промовивши це, Михайло миттю солодко заснув, а моя щелепа відпала і зі стуком покотилася на підлогу.

У моєму віці? Менше думати про плотське?

От лайно! Почути таке від коханого — так і жити не захочеться.

Спокійно, Аліно, сказав мені внутрішній голос, немає чого хвилюватися. Це природно, що він почувається зайвим. Скільки часу пройшло, відколи він втратив роботу, котра давала одне з найголовніших для чоловіка відчуттів — відчуття того, що він потрібен? Не так вже й багато, правильно? І зізнайся собі чесно, він має рацію, люба — у тебе є твоя творчість, твої герої, і це неможливо відняти. Де б ти не була, що б із тобою не трапилося, цього в тебе ніхто не забере. Поруч завжди знайдеться ноутбук, захалявна книжечка чи твоя пам’ять. Це твій стрижень, твій хребет — творчість і любов. Вірніше, любов і творчість, та в чоловіків усе інакше. Ти це знаєш, ти змирилася з тим, що жодне почуття, яким би палким воно не було і яким би великим не здавалося, не замінить мужчині улюбленої справи. А зараз тому, кого ти кохаєш, Лі, буквально перебили хребет. Він корчиться від болю, а ти дивуєшся, де його усмішка. Потерпи, дівчинко. Потрібен час і більш нічого. Час лікує все. Ну і ще якесь заняття Михайлові також не завадило б. Хоча б якесь хобі, чи що. Так що краще напруж мізки і придумай те, що трохи відволіче чоловіка від сумних думок.

Я напружувалась аж до ранку, та на гадку не спадало нічого, окрім збирання грибів та риболовлі. Заснути мені вдалося лише з першими промінцями сонця, тоді, коли селяни саме виходять до свого хазяйства, але саме в напівсні мене відвідала ще одна думка. Вірніше, згадка про давню мрію.

Дитина. Нам треба спробувати зачати дитину.

Черговий курс мого лікування невість від чого закінчився ще минулого тижня, і це давало мені надію. Я солодко позіхнула у подушку, похваливши себе за винахідливість, і вирішила обговорити це з Михасем, щойно прокинуся. Великої потреби у цьому обговоренні не було, бо я знала, що чоловік мріє про малюка так само сильно, як і я, але я просто хотіла сказати це йому. Дуже хотіла.

Збудив мене Михайло і вібруючим від злості голосом поцікавився, де, в біса, його сніданок. Спросоння я ще думала пожартувати на тему безпорадності деяких чоловіків у натуральних умовах життя без бігмаків, але наштовхнулась на його гострий погляд і замовкла на півслові. Про дитину поговорю з ним після сніданку, мудро розсудила я і з чавунною від сну головою поплелася на кухню. Там на мене чекали розчахнутий холодильник і плита із запаленими конфорками. Кота, що звично засів на своїй веранді, мов той партизан у землянці, я нагодувала досить швидко і без пригод, а ось зі стравами для нас довелося помучитися. У мене все буквально валилося з рук. Яєчня підгоріла, кава збігла, залила плиту і наповнила весь перший поверх дому огидним смородом, млинці вийшли глевкими, наче з глини, та навіть банальні бутерброди не вдалися — виявилося, що у нас не було свіжого хліба. Снідали ми у вітальні, за столом напроти дзеркала, і я помітила, що Михась увесь час позирає на своє відображення, для чого йому доводиться вивертати шию під немислимим кутом.

— Не можна дивитися в дзеркало, коли їси, — сказала я, в черговий раз зауваживши крутіння чоловіка. — Кажуть, це шкідливо для твого щастя — ти можеш з’їсти його.

— Та не більше, аніж оці твої, з дозволу сказати, наїдки шкідливі для мого шлунка, — огризнувся він. — Що, важко готувати, як слід, Аліно? Та ще й щодня, га? Це тобі не по клавішах лупити.

З цими словами Михайло встав і демонстративно вийшов з-за столу. Мої очі затягнуло слізьми, і я мовчки нахилилася над своєю тарілкою. Михась був несправедливий і знав це, бо зазвичай я готувала дуже добре і усе робила сама, без залучення усіляких напівфабрикатів, а погані дні бувають у кожного. Однак я вчасно згадала, про що думала вночі, і знову закликала себе до терпіння. І найдовший шлях починається з першого кроку. Все владнається. Все ще буде гаразд.

Я повторювала цю мантру, миючи посуд і шукаючи Тигру, котрого після сніданку наче лизень злизав з веранди. Пошуки смугастого негідника забрали в мене три години і так нічим і не завершилися. Я засмутилася, але не злякалася, бо такі зникнення вже траплялися, і я підозрювала, що мій кіт знайшов собі кицю десь на хуторці. Що ж, принаймні він не порадить їй менше думати про плотське, зі злістю подумала я, увійшовши до вітальні з наміром, що так і не полишив мене, не зважаючи на паршивий початок дня: поговорити з чоловіком про дитину. Але Михайло не мав настрою слухати мене — коли ви живете у шлюбі вісім років, ви бачите це у першу ж секунду, і вам не потрібно нічого питати, взагалі не потрібно слів. Він був дуже зайнятий — крутився перед дзеркалом, як безнадійно старіючий характерний актор, і я не здивувалася, якби однієї миті він, склавши руки човником, пірнув у ту сріблясту, прикрашену тріщинами поверхню. Мене шокувала така його поведінка — Михась завжди був гарним, але ніколи — марнославним.

— Добре виглядаєш, герою, — зауважила я, аби щось сказати. Але він почув мене, засріблився радістю і мовив:

— Ти справді так гадаєш, Лі? Я теж думаю, що ця сивина мені личить. Із нею я стаю більш сексуальним, чи не так?

— Вважай, що звання «Містер Секс» у тебе в кишені. — Я наблизилася до чоловіка і пильно пригледілася до його волосся. — Разом із трусиками збуджених фанаток. А де це в тебе сивина?

Михась шумно зітхнув, демонструючи, як його дістали моя нетямущість та короткозорість.

— Ну ти даєш... Бачиш неіснуючі тріщини на дзеркалі, а того, що я відчутно посивів буквально за тиждень, не помічаєш? Хоча з тобою не дивина й за кілька хвилин посивіти.

Боже, та що це з ним?

— Михайле, припини. Ти верзеш дурниці. Якщо тобі здається, що три сиві волосини на потилиці — це той єдиний штрих, котрого тобі бракує для завершення образу крутого мачо, то я тебе вітаю. Вони у тебе є. Ти — мачо, супермен і секс-машина. Тільки позбав мене від задоволення вислуховувати цю маячню. Краще поясни, що з тобою коїться.

Чоловік нарешті повернувся до дзеркала задом — неабияка жертва з його боку! — і посунув на мене, мов скажений бульдозер. Його очі знову здалися мені темними, майже чорними буравчиками, круглими отруйними жалами, що хижо впиваються в мою плоть. Я злякалася і відступила до порога, судомно вчепившись за одвірок тремтячими пальцями.

— Іди звідси, Лі, — просичав Михась так, ніби в роті у нього й справді було лише два зміїних зуба. — Я завжди знав, що ти тупа, я звик до цього, але ти ще й сліпа. Ми потім поговоримо, коли ти протреш очі і побачиш те, що бачу я!

— Слухай, — я пропустила повз вуха «тупа і сліпа» і щосили намагалася говорити логічно, — ходімо зі мною до ванни, там є інше дзеркало, і ти переконаєшся, що я права. Або хочеш, я принесу пудреницю, і тоді...

— Аліно, я просив тебе забратися.

Крити було нічим, хоча те, що сказав Михась, погано збігалося із моєю уявою про сенс слова «прохання». Я розчепила пальці, що трималися за дерево, як за рятівний круг, навіщось розгладила рожеву футболку на животі і пішла. Забралася. Байдуже проминула кабінет — сама думка про працю викликала в мене легку нудоту, якусь мить постояла на порозі ванної, розриваючись між бажанням включити воду і небажанням рухатися взагалі, а потім повільно, як інвалід, рушила сходами нагору. За дверима мого кабінету мені вчулося якесь шарудіння, але я була надто змучена і зла для того, щоб повернутися і перевірити, що там таке. Тигра, мабуть, більше нікому. Щоправда, кабінету він уникав так само, як і решти приміщень цього будинку, окрім веранди, але, можливо, цього разу щось його привабило. Відкрите вікно, приміром, коли всі двері зачинені. У Києві кіт дуже любив дивитися, як я працюю, і було два місця, де я завжди могла напевне його знайти — мій кабінет і кухня, а тут, у цьому домі...