Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Фантастика и фэнтези » Социально-философская фантастика » Хвороба Лібенкрафта. Morbus dormatorius adversus - Ірванець Олександр (бесплатная регистрация книга TXT) 📗

Хвороба Лібенкрафта. Morbus dormatorius adversus - Ірванець Олександр (бесплатная регистрация книга TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Хвороба Лібенкрафта. Morbus dormatorius adversus - Ірванець Олександр (бесплатная регистрация книга TXT) 📗. Жанр: Социально-философская фантастика. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Оплачуваної відпустки? — Віктор не здавався, він намагався витиснути з ситуації, що склалася, максимум вигоди.

— Так, звичайно ж, оплачуваної, — кивнув головою Парторг.

— Ну, тоді чого ж!.. — видно, Віктор вирішив задовольнитися досягнутим. — Тоді попрацюємо.

— Але це ще не все, шановні! — Парторг знову серйозно обвів усіх своїм пронизливим поглядом. Сьогоднішнє трудове завдання буде трохи складнішим, ніж ви собі уявляєте…

— Як це?.. Чого це складнішим?! — знову втрутився русявий скандаліст. Ігор зиркнув на нього, і той відповів хитрим і злим поглядом, при цьому підморгнувши, мовляв, чекайте, я маю все з'ясувати до кінця. Може, іще якусь вигоду можна буде отримати з цієї справи, коли Парторг щось недоговорює.

— Розумієте… — Парторг затнувся, що вже саме по собі не могло не викликати здивування. — Через матеріальні труднощі, які зараз переживає наше місто у зв'язку з карантинними заходами… одним словом, комунальні служби у нас… вони не мають набоїв. Тому… — Парторг іще раз затнувся й затятим поглядом бездумно вперся десь понад головами людей. — Тому ми з вами…

— Ну-ну!.. — загуло водночас уже троє чи четверо голосів. — І що ж?..

— Тому ми з вами маємо не просто закопувати… ховати трупи бродячих тварин… у цій траншеї… Ми… ви… маєте допомогти знищувати цих собак. Я зрозуміло висловився?

— Що-о-о? — Віктор виступив наперед і люто втупився в Парторга. — То їх сюди що, живими привезуть?

— Не привезуть! — Парторг раптом втратив увесь свій попередній запал. Він винувато і покірно дивився на Віктора благальними, зляканими очима. — їх сюди… Сюди їх просто приженуть… Ви не турбуйтесь, ви не самі цим займатиметеся. Вам комунальники теж допомагатимуть. Точніше, не вони вам, а ви їм. Бо загалом це все ж таки… це їхня робота. А нас задіяли тільки для допомоги.

За цими словами Парторг зістрибнув з підніжки вантажівки і ступив крок навстріч представникам трудового колективу. Одразу зробилось помітно, якого він маленького зросту і як втягує голову у вузькі, кутасті плечі. Тепер він дивився на всіх знизу вгору, і погляд його був жалісним та зляканим.

— Ми що, ще і вбивати цих собак мусимо? — це кричав русявий скандаліст, насуваючись на Парторга своєю потужною квадратною фігурою.

— Так! — відповів йому Парторг тремтячим голосом. — І коли вже до цього дійшло, то я мушу вести перед й показувати приклад.

Парторг відійшов кілька метрів, висмикнув з купи викопаної землі одну із лопат, узяв її обома руками й, з натугою перестрибнувши через траншею, став потойбіч з лопатою напереваги.

— От же ідіоти… — майже нечутно прошепотів Семен Маркович десь позаду, за спиною в Ігоря.

Здалеку, від будинків, які бовваніли на обрії, долинув якийсь невиразний, але все ж таки наростаючий гамір. Там щось відбувалося, щось рухалося сюди, до них, проте докладно роздивитись іще хвилину-дві було важко. Смикаючись, з-під тополь виїхало зо п'ять тракторів, легких, колісних, з причепами. На причепах сиділи якісь люди, проте небагато. Більше людей ішло пішки, розтягнувшись у ширину поміж тракторами, які намагались тримати постійну дистанцію метрів по тридцять-сорок. Усі вони щосили горлали, махали руками, підстрибували на ходу. Окремі з них ще гучно й ритмічно стукали чимось дерев'яним об щось металеве чи навпаки. А попереду них, з відривом у півсотні метрів, мчала, озираючись і повискуючи, величезна зграя собак, голів так на двісті. Ця зграя то розсипалася вшир, то знов гуртувалась у тісну верескливу купу, і в тій купі лунало гарчання, клацання зубів, хтось падав, завиваючи від болю і страху, та загальна маса все ж підбігала, просувалася вперед, час від часу лякливо й ненависно озираючись на переслідувачів.

Тут Віктор, який стояв неподалік, приголомшено присвиснув і притьмом кинувся до лопат, які все ще стояли, застромлені в буру глинисту землю, викинуту з викопалини екскаватором. Ухопив там одразу три лопати, чвалом повернувся, несучи інструмент під пахвою. Встромив з розмаху дві перед Ігорем та Марковичем, після чого поліз до кишені по сигарету.

— Зараз… Зараз ми їм!.. — прогарчав Віктор собі під ніс, припалюючи.

Ігор зиркнув через плече: жінки й чоловіки і собі розбирали лопати. Лариса, найменша серед них на зріст і наймолодша, налякано крутила головою, роззираючись і не наважуючись взяти лопату до рук. А коли таки нарешті зважилась, від купи лопат уже лишилось тільки дві, калічні й надламані, з тонкими, кривуватими держалнами. Піднявши з землі одну з них, Лариса заметалась, не маючи певності, куди ж їй бігти, і врешті зайняла місце на краю траншеї, недалеко від Ігоря, поміж Парторгом та русявим робітником сцени з жорстокими і хитрими очима.

За цей час собача зграя вже наблизилась до них метрів на сто чи й менше. Видавалося, тварини теж зрозуміли, куди їх женуть. Частина з них спробувала вивернути, змінити напрямок руху, та трактори з обох кінців ланцюга загоничів додали швидкості, вигинаючи всю шеренгу переслідувачів широким луком тятивою досередини.

Ігор пошукав поглядом Марковича. Старий стояв, спершись на лопату, виставивши вперед одну ногу, і спідлоба понуро дивився перед собою, за звичкою жуючи губами. Зграя наблизилась уже метрів на двадцять. Стало можливим роздивитися тварин — серед них були менші й більші, на довгих лапах і коротконогі, з обвислими і з гострими вухами, куцохвості й довгохвості, руді і темні, трохи не чорні, а ще якісь рябі, світло-смугасті, попелясті, сірі, майже білі, і сіро-сталеві. Пси видихали перед собою разом з парою тихе, переривисте виття. Страх і розпач учувались у цих звуках, приреченість і рішимість, а найбільше — нестерпний, глибинний біль. Біль звичайний, тілесний, і ще біль всезагальний, всеохопний, всепроникний.

Ігор перехопив лопату обома руками. Схоже, таки доведеться робити це.

Перші з псів уже були зовсім поряд, коли зграя загальмувала і знову збилась у тісну, густу купу. Тварини майже зупинились, вони присідали, клацали зубами, скавуліли і гарчали, повільно просуваючись до траншеї. Півколо загоничів охопило зграю, не лишаючи їй шляху до відступу. Гамір наростав, пси ще тісніше збивались докупи, не наважуючись на стрибок.

— Ну, давай, суки-и-и! — закричав хтось ліворуч.

Ще далі котрась із жінок заголосила:

— Ой, що ж це буде? Мамочко-о-о!

Ігор спробував озирнутись через плече, та, крім шматка Вікторової куфайки, не зміг побачити нічого. Віктор підняв свою лопату на рівень грудей, а потім і над головою. Сигарета прилипла йому до краєчка губи, очі він примружив і всією постаттю ніби якось згорбився й поменшав. Проте, навіть поменшавши, він усе ж заступав собою всіх, хто стояв за ним. Чи, може, це так видавалось, бо насип саме під Віктором здіймався горбком, а далі опускався і нижчав.

Пси вже підійшли, майже підповзли до краю траншеї. Ігор зміряв поглядом відстань до них: метрів два з половиною, три щонайбільше. Котрий із псів стрибатиме в його бік? Здоровенний сіро-плямистий звір з обвислими щоками та слинявою пащею виглядав найбільш рішучим. Ось він присів на передні лапи, опустив голову, напружився — і стрибнув!

Ігор вдарив пса лопатою. Цілився у голову, та влучив по спині, ще й лопата ковзнула, тож удар не вийшов достатньо сильним. Лопата ребром увійшла в землю, попутно здерши із псячого боку шмат шкіри з м'ясом. Собака скавульнув, оступився на краю траншеї, відчайдушно зачеберяв передніми лапами і таки видерся з ями. Він клацнув зубами, загарчав, смикнув головою в напрямку лівої Ігоревої ноги. Бити прямо згори вниз було незручно, Ігор спробував перехопити лопату і скерувати її вістрям донизу, а пес у цей час ухопив його зубами за черевика. Ігор тілом відчув, як зуби тварини входять у шкіру взуття, стискають ступню, ще трохи — і прокусять черевика. Пес рвонув головою, не розтискаючи щелеп, Ігор шарпнувся, заточився і, щоб утримати рівновагу, мусив миттю спертися на лопату. Пес іще сильніше смикнув за черевика, та Ігор, заточуючись назад, уже спромігся підняти лопату, наче списа, і звуженим кінцем, перехопивши обома руками, з натужним стогоном всадив тупувате лезо поміж лопаток тварини. Шкіра луснула, залізо увійшло достатньо глибоко, проте пес не здався. Він і далі терзав черевика, потім спробував перехопити ногу Ігоря вище, десь понад кісточкою. Але промахнувся, і зуби упіймали порожній простір холоші, зовсім поряд, за міліметр від тіла. Тканина тріснула, лишаючи шмат в зубах собаки, Ігор вдарив утретє, збоку й знизу, відкидаючи тіло пса до траншеї. Тварина ще встигла здійнятися на задні лапи і, завалюючись спиною вперед, зі скавулінням і виттям ринула донизу.

Перейти на страницу:

Ірванець Олександр читать все книги автора по порядку

Ірванець Олександр - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Хвороба Лібенкрафта. Morbus dormatorius adversus отзывы

Отзывы читателей о книге Хвороба Лібенкрафта. Morbus dormatorius adversus, автор: Ірванець Олександр. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*