Аргонавти Всесвіту, Нащадки скіфів - Владко Владимир Николаевич (читаем книги онлайн бесплатно полностью .txt) 📗
— Тому, що так, сколотами, називав себе сам цей народ, Артеме. Це його справжня назва. А скіфами називали їх греки. І від греків наша мова перейняла цю назву. А Ормад вживає своє слово, свою назву — сколоти. Але тихше. Він знов починає.
Справді, Ормад уже говорив:
— Я розкажу вам сьогодні про славетну війну народу сколотів проти війська могутнього перського царя Дарія, що пішов великим походом проти сколотів. Слухайте мене, старого Ормада, згадуйте разом зі мною про славу сколотських воїнів!..
Голос Ормада, урочистий і глибокий, лунав над майданчиком. І дивно було думати, що цей свіжий, міцний голос належав старезному дідові, який не міг уже рухатися без сторонньої допомоги…
— Великий і грізний цар Дарій завоював майже весь світ. Він вогнем і мечем підкорив собі чимало країн — і ніхто не наважувався стати проти його волі. Залишалася тільки одна країна, яка не була підвладна цареві Дарію — і та країна була сколотська. Бо хоробрі й відважні були її воїни, і ніякий народ не міг її подолати. Тоді Дарій вирішив оголосити війну сколотам і підкорити їх. Його полководці були проти цієї війни, бо чували про силу й відважність сколотських воїнів. Але цар Дарій був засліплений успіхами, він не слухав полководців. Зібрав цар Дарій величезне своє військо і сунув проти сколотів разом з підвладними йому народами. Ішло перське військо — і небо тьмарилось, бо огортала його курява; ішло перське військо — і річки зникали за ним, бо випивало їх військо до самого дна; ішло перське військо — і гола земля залишалася за ним, бо з’їдали коні всю траву і все зело…
— І цар Дарій оглядав з гордістю своє військо й говорив: «Якщо кожен з моїх воїнів візьме камінь і кине його в сколотів, і коли четверо не влучать, а тільки п’ятий камінь упаде на сколота, — і тоді не залишиться їх жодного живого!» І він дивився вперед і шукав сколотський народ, щоб розбити його і підкорити…
— А сколотські вожді бачили, що замало в них воїнів, що не сила їхня ставати на відкритий бій з великими перськими полчищами. Тоді вирішили сколотські мудрі вожді розділити своїх воїнів на два великі загони і відступати з своїми отарами й табунами все далі й далі. А щоб перському війську важче було посуватися, то вирішили сколотські вожді засипати після себе землею всі криниці й джерела, знищувати, спалювати траву й рослини…
— На північ відступали сколоти; поперед них ішли отари й табуни, вози з старими дідами, жінками й дітьми. Воїни йшли за ними, прикриваючи відступ. Так діяв один із сколотських загонів…
— А другий загін виступив на південь, назустріч персам, затримати їх і вигадати час, щоб устигли відступити безпечно на північ ті, хто йшов з жінками, дітьми й худобою. Відважні сколотські воїни знали, яке дуже військо царя Дарія, знали, що з ним боротись нелегко. Але вони напали на персів уночі — і перси подумали, що, нарешті, вони зустрілися з сколотами, що ось тепер буде бій. Тоді цар Дарій спинив своє військо, і воно стало готуватися до бою. Сказав цар Дарій: «Один день бою — і ми підкоримо сколотів, і владі моїй тоді не буде краю!»
— Але зовсім не так думали відважні й мудрі сколоти. Ще перед ранком вони швидко відступили назад, на північ, засипаючи землею криниці і підпалюючи суху траву. Прокинулось перське військо, готове до бою, але не побачило перед собою сколотів. І сумно каркали ворони, марно шукаючи поживи.
— Розгнівався цар Дарій і пішов з військом слідом за сколотами. А сколоти відступили на північ і не хотіли ставати на бій з персами. І тепер уже не позаду перського війська висихали криниці й річки, а попереду, бо сколоти засипали їх землею; і не позаду персів зникала трава, а попереду, бо сколоти палили її за собою… І тільки небо так само тьмарилось у куряві, що її здіймали перські великі юрби…
— Сунуло перське військо на північ — і не бачило перед собою ворогів. Шукало перське військо бою — і не мало з ким битися, бо весь час відступали сколоти. Розпалювалося люттю перське військо, готове було знищити все на своєму шляху — і не мало чого нищити, бо проходило пустинною землею…
— А сколоти обійшли всі землі з півночі й вернулися назад, до своїх країв, уникнувши сутички з військом Дарія. Грізний перський цар вирішив відступити на захід, бо чимало його воїнів померло в поході від голоду та спраги, не дочекавшись бою. Дарій ішов на захід — і не знав, що поперед нього, за два дні дороги, посувалися сколотські загони. Аж через кілька днів узнав про це Дарій і віддав наказ гнатися за скіфами, щоб примусити їх до бою…
— Проте мудрі сколотські вожді мали свою мету. Вони відступали так само швидко, як поспішали за ними перси. І круки відлітали від перського війська, не діждавшись їжі, бо не сталося й тепер бою…
— Тоді вже зовсім розлютився грізний цар Дарій і надіслав вершників на кращих царських конях до сколотських вождів з такою мовою:
«Чого ви, дивні люди, весь час тікаєте від мене? Адже ви можете вибрати одне з двох. Коли ви вважаєте, що маєте силу стати на бій зі мною, то спиніться, не тікайте і ставайте на бій. Коли ж ви вважаєте себе слабшими за мене, — так само спиніться й підкоріться, і зустрічайте свого володаря Дарія, якщо не хочете, щоб я, Дарій, зруйнував цілу вашу землю і знищив усе на ній!»
— Але найстаріший сколотський вождь Іданфірс відповів йому таке:
«Отакий у мене звичай, персе, і я поясню його тобі. Ніколи я ні від кого не тікав з переляку, ні від кого не тікаю й тепер. Мій народ робить те саме, що робив і до того, як ти сюди прийшов, і що робитиме, як ти звідси підеш. Мій народ кочує, як робить це завжди. І я зовсім не поспішаю битися з тобою, бо в мене і без тебе є чимало діла. В нас, сколотів, немає міст, немає засаджених деревами земель, нам нема чого захищати і побоюватись, що ви, перси, щось знищите. Чого ж нам поспішати битися з тобою? Коли ж ти хочеш прискорити бій, то ось тобі моя порада. Єдине, що в нас, сколотів, є — це гробниці наших предків. Спробуй, розшукай їх, щоб знищити. От тоді побачиш, чи станемо ми на бій з тобою. А до того й не шукай бою, його не буде!..»
— І ще додав сколотський вождь:
«Незабаром я тобі, персе, надішлю такі подарунки, яких ти гідний. А за те, що ти в образу називаєш себе моїм володарем, я ще розквитаюсь!»
— Тим часом воїни царя Дарія вмирали від хвороб і втоми, вмирали від голодування. І знов перед великим перським військом з’явились жадібні круки. Чорними хмарами кружляли вони над перським військом і не покидали його, бо тепер вони мали вдосталь їжі. Але це були не трупи забитих персами ворогів, а самі мертві перси…
— Саме тоді сколотські вожді надіслали подарунки цареві Дарію. І цар Дарій зрадів. Він готовий був уже помиритися з сколотами, аби тільки повернутися додому без ганьби. Він подививсь на подарунки — і гнівно відштовхнув їх і розгнівався ще більше. Бо сколоти надіслали йому птаха, мишу, жабу і п’ять стріл. І цар Дарій не знав, що це означало…
— Довго міркував цар Дарій над подарунками і, нарешті, сказав:
«Сколоти віддаються під мою владу разом з своєю землею, водою й табунами коней. Ось що означають ці подарунки. Бо миша живе в землі й живиться земними плодами, тими самими плодами, які їсть людина. Жаба живе у воді, без якої не обходиться ні людина, ні тварина. Птах швидкістю свого льоту подібний до коня. А стріли — то знак, що сколоти передають володареві Дарію і його війську свою воєнну відважність!»
— Але наближені та воєначальники не погодилися з царем Дарієм. Вони розтлумачили подарунки так:
«Якщо ми, перси, не відлетимо, як птахи, в небо, або не сховаємось, як миші, в землю, або, наче жаби, не поскачемо до озер, — тоді ми не повернемось додому й загинемо від сколотських стріл!»
— Тим часом цареві Дарію доповіли, що невловимий досі ворог, нарешті, перестав тікати. Дарій вийшов сам подивитися. І з горба він побачив, що сколоти справді вистроїлись до бою недалеко від табору персів. Озброєні сколотські воїни загрожували здаля персам списами й мечами і викликали їх на бій. І цар Дарій вирішив прийняти цей бій, бо його військо ще було численне і міцне.
