Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Фантастика и фэнтези » Научная фантастика » Аргонавти Всесвіту, Нащадки скіфів - Владко Владимир Николаевич (читаем книги онлайн бесплатно полностью .txt) 📗

Аргонавти Всесвіту, Нащадки скіфів - Владко Владимир Николаевич (читаем книги онлайн бесплатно полностью .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Аргонавти Всесвіту, Нащадки скіфів - Владко Владимир Николаевич (читаем книги онлайн бесплатно полностью .txt) 📗. Жанр: Научная фантастика. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Сколот плеснув у долоні — раз і другий. І враз з усіх боків з’явилися служники. На високо піднятих руках вони несли їжу — варене й смажене м’ясо, від якого здіймалася густа пара. Інші служники несли великі казани з паруючою юшкою. Все це вони ставили на циновки й килими, серед груп скіфів. Здавалося, вже не залишилося місця для страв, а служники все несли й несли їжу. Уже молоді скіфи почали їсти м’ясо, жадібно розриваючи його на шматки; але старші воїни й мисливці, довговусі поважні діди й батьки не починали їсти, чогось ждучи. Ще незалежніше трималася купка старшин-багатіїв, які навіть і не дивилися на їжу. Вони тихо перемовлялись, спідлоба поглядаючи на чужинців.

— Чого це у вас, Артеме, перев’язана нога? — спитав геолог.

— О, Іване Семеновичу, це ціла історія, яка досить дивно закінчилася, — жваво відповів Артем. — Внаслідок усіх сьогоднішніх пригод я став братом Варкана!

— Що таке?

— Ну, як не братом, то, принаймні, побратимом.

— Не «принаймні», Артеме, — втрутився археолог. — Бо брати можуть стати ворогами. От як, скажімо, Сколот і Дорбатай. А побратим для скіфа — це більше, ніж брат. Це людина, з якою ви зв’язані на все життя. От що.

Артем задумливо відповів:

— Так мені й Ліда казала… Чудно якось…

— Нічого чудного немає. Це витікає з усього ладу такого племені, яке ще перебуває на родовому ступені розвитку. Родинні зв’язки — дуже важливі в таких умовах. І коли скіф братається з вами, він цим підкреслює, що ви стаєте для нього найближчим, кревним родичем. Розумієте?

— Розумію, — зітхнув Артем.

— І ще одне. Тепер ви мусите не рискувати своїм життям.

— Чому?

— Тому, що за законами побратимства, коли вмирає один побратим, то мусить умерти й другий. Такий звичай, який ще більше підкреслює важливість цього обряду.

— Ну й ну, — розвів руками Артем. — Оце так зв’язали мене!

— Як сіамські близнята! — пирснула Ліда.

Артем сердито глянув на неї. Проте Іван Семенович спинив його:

— Тихше, тихше! До речі, он служники несуть останню страву!

Чотири служники внесли на майданчик смаженого дикого кабана — того самого, якого сьогодні вбили в лісі. Артем одразу пізнав довгу голову й великі ікла. Але тепер кабан утратив свій лютий вигляд. Він мирно лежав, підібгавши під себе ноги і простягти голову, як і личить підсмаженій туші.

Кабана поклали на килим перед Сколотом. Очевидно, це була найулюбленіша скіфська їжа, бо тепер сивоусі воїни й мисливці присунулися ближче, видно, цікавлячись кабаном. Сколот подав знак Варканові. Молодий скіф вихопив з ножен широкий і короткий кинджал і спритно розкраяв смажену тушу на великі шматки. Служники розносили їх гостям. Але вечеря все ще не починалася.

Лише коли сам Сколот узяв у руки кусень м’яса і почав його їсти, тільки тоді почали їсти і всі інші. Вони їли жадібно, розриваючи м’ясо руками, лише дехто розрізував його ножем. Гарячий сік стікав по обличчях, плямував одяг, бруднив килим. Але цього ніхто не помічав, всі були надто захоплені їжею. Навіть пихаті скіфські багатії на цей час забули про свою гордовитість. Вони їли м’ясо так само жадібно, як і всі інші.

А служники все бігали й бігали. Тепер вони носили міхи з вином, клали їх перед гостями. Задзвеніли чаші. Запашне вино, вже знайома ученим скіфська оксюгала, лилося з міхів.

І знов Сколот подав знак починати пити. Він узяв дві зв’язані докупи золоті посудини, служник налив у них вина. Сколот високо підніс цю дивну подвійну посудину і простягнув її до чужинців, вітаючи їх.

— Це він п’є за наше здоров’я, — шепнула Артемові Ліда.

Потім Сколот повільно підніс посудину до рота і, не відриваючись, спорожнив її, кинувши потім на землю. Вітальні вигуки залунали на майданчику. Гості підносили свої чаші і спорожняли їх одну за одною. Від кибиток долинула пісня, її співали жінки. Урочиста й протяжна, ця пісня, здавалось, розповідала про якісь сумні події.

Тим часом Варкан подав Сколотові велику золоту чашу. Служник, що тримав обома руками міх, налив у неї вина… Найстаріший, найуславленіший з мисливців з сивою головою підійшов до вождя. Він узяв у нього з рук чашу й випив вино. Це була особлива честь — пити вино, взяте з рук вождя. Таку честь діставали тільки ті з гостей, хто мав найбільші заслуги перед вождем, кого вождь шанував. По черзі до Сколота підходили його воїни й мисливці й пили вино з тієї чаші.

Тепер вино пили вже всі. Безладний гамір знявся над майданчиком. Раз по раз спалахував громоподібний регіт. Але ось старий Сколот підвів урочисто руку.

— Дивіться, дивіться, який старезний дід! — вигукнула Ліда.

Підтримуваний двома молодими скіфами, серед юрби повільно проходив, наближався до підвищення Сколота старий-старий дід. Він був у білому довгому одязі, очі його нерухомо дивилися вгору. Він ішов мовчки, обидві його руки лежали на плечах супутників. І там, де він проходив, замовкали розмови. Скіфи з пошаною дивились на старого, відсувалися, звільняючи йому шлях. А він повільно йшов і йшов; видно було, що він ледве мав силу рухатися, цей старий дід у білому одязі й білому башлику.

— Та він же сліпий, — тихо сказав Артем.

Очі діда все ще дивилися вгору, коли він наблизився до Сколота, який дружньо і шанобливо вітав його. Старий відповів. Дивно, його голос був міцний і глибокий. Дідові допомогли сісти на килим на підвищенні. Старий не опускав очей, губи його беззвучно рухались. Враз пролунали тимпани, їх дзвін пронісся над майданчиком і змовк. На зміну йому залунав свист кістяних дудок. Всього кілька нот, що нагадували воєнний сигнал. Майданчик залляла тиша. Вщухли розмови, припинився сміх. Скіфи повернулися всі до підвищення, на якому сидів старий. А він так само беззвучно ворушив губами, ніби читав йому одному відому молитву.

Дмитро Борисович нахилився до Варкана:

— Хто цей дід?

— Це найстаріший і найповажніший серед усіх скіфів чоловік. Ім’я його Ормад. Коли він народився — ніхто не знає, бо живе він дуже давно. Він сам пам’ятає наших батьків і дідів, коли вони були ще хлоп’ятами. Ормад був великим воїном і мисливцем. А тепер він живе в пошані в своєму наметі. І лише на свята виходить з нього, щоб розказати народові про минуле.

— Оце він і зараз розповідатиме? — спитав археолог, і очі його заблищали.

Варкан кивнув головою:

— Тимпани й дудки сповіщали всіх, що старий Ормад незабаром почне.

— Варкане, друже мій, я попрошу вас негайно перекладати мені все, що говоритиме Ормад. Згода? — з благанням мовив археолог.

Варкан охоче погодився, як погоджувався досі робити все, що цікавило його друзів.

В кількох словах Дмитро Борисович пояснив товаришам, зацікавленим не менш від нього, що сказав Варкан.

— Хм… значить, Варкан перекладатиме вам, Дмитре Борисовичу, а ви негайно будете перекладати нам, — усміхнувся Іван Семенович. — Так?

— Це досить важко, — пробував сперечатися археолог. — Адже так я потім не згадаю всього для себе, розпорошиться увага…

— Нічого, ми всі потім нагадаємо вам те, що ви забудете. Адже все це залишиться відразу в чотирьох головах замість одної, — заперечив геолог.

І Дмитро Борисович примушений був скоритися.

Так почався цей подвійний переклад повільної, неквапливої урочистої розповіді старого Ормада. Дід перестав без звучно ворушити губами. Він підняв кволу руку, провів нею по довгих своїх пожовклих від часу вусах. Всі замовкли. І він почав.

— Слухайте мене, старого Ормада, слухайте, що я розповідатиму вам. Слухай, уславлений вождь Сколот, слухай молодий син вождя Гартак! Слухайте мене, старі й молоді воїни й мисливці, знатні й незнатні, багаті й бідні. Слухайте мене й ви, дивні чужинці, що прийшли сюди з невідомих країв. Слухайте й знайте, бо ніхто, крім мене, старого Ормада, не розкаже вам про славетні подвиги народу сколотів. Ніхто не знає про них, ніхто не пам’ятає, крім старого Ормада…

Він спинився, мов пригадуючи. Артем шепнув археологові:

— Чому він називає скіфів сколотами? Що це за назва така?

Перейти на страницу:

Владко Владимир Николаевич читать все книги автора по порядку

Владко Владимир Николаевич - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Аргонавти Всесвіту, Нащадки скіфів отзывы

Отзывы читателей о книге Аргонавти Всесвіту, Нащадки скіфів, автор: Владко Владимир Николаевич. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*