Таємниця двох океанів - Ткач Д. (серия книг .txt) 📗
— З ним працює Павлик?
— Так.
— Передайте їм обом — і Марату і Павлику — моє особисте прохання закінчити цю роботу якомога швидше проти бригадного графіка. Після цього хай відправляються. І вас прошу, товаришу Корнєєв! Швидше… Швидше… Напружте всі сили, всі залишки своїх сил! У нас немає резервів часу. Через півгодини приходьте в мою каюту із старшим лейтенантом, професором Лордкі-панідзе, Чижовим, Сьоміним, Козирєвим, — я з'ясую вам становище.
Марат і Павлик були трохи засмучені затримкою їх експедиції за електрострумом, до якої вони вже почали готуватися. Але особиста просьба капітана, передана через Корнєєва в дещо урочистому, багатозначному тоні, вплинула на них надзвичайно збудливо, і вони гаряче, з припливом нової енергії взялися до роботи.
У призначений час до капітана прийшли всі, кого він запросив.
— Товариші, — звернувся капітан до присутніх, — за графіком бригад, ми зможемо вийти в похід дев'ятнадцятого серпня. Для походу лишиться тільки чотири доби. Це в обріз — якраз стільки, скільки потрібно, щоб прибути у Владивосток точно двадцять третього. Але у нас не лишається ніяких резервів часу. Найменша випадкова затримка може зірвати все. Треба ще більше прискорити ремонт. Треба мати про запас хоча б годин десять. Просто сказати про це команді — не годиться. Боюсь перетягнути струну. Але от Скворешня показав вихід. Він дає приклад своєю працею, він запалює енергією свою бригаду, вона тягнеться за ним, намагається не відставати. Результати очевидні: бригада працює як ніколи. Прошу вас, товариші: будьте таким же прикладом для своїх бригад, і ми напевно забезпечимо собі необхідний резерв. До вас, Лорд, ще одна просьба. Лейтенант Кравцов уже досить зміцнів і мало потребує вашого догляду. Додайте до какао що-небудь з вашого медичного, дієтичного арсеналу, щоб підвищити його поживність і зміцнювальні властивості, і потім накажіть наповнити цим какао термоси тих, хто працює зовні підводного човна. Для працюючих усередині організуйте розноску через кожну годину-дві такого самого харчування в склянках. Все, товариші. За роботу! І хай кожний з вас робить те, що він у силі зробити. Ага, ще одне… Товаришу Сьомін, ви зараз, мабуть, будете читати сьогоднішній номер газети? Виділіть окремо нічну роботу Скворешні. Не лишайте її до завтрашнього. Відомості про неї візьміть у Козирєва зараз же. По місцях, товариші!
Пролунав дрібний, квапливий стукіт у двері.
— Зайдіть! — голосно сказав капітан. Показалося схвильоване обличчя Плетньова. Він швидко ввійшов у каюту, зачинив за собою двері і квапливо попрямував кругом стола до капітана, його обличчя було червоне, очі блищали, оточені сіткою зморщок, що безперервно рухалися; у руці він тримав телеграфний бланк.
— Дуже терміново. Урядова, — промовив Плетньов, задихаючись, немов після бігу, і подаючи радіограму капітанові.
Уже після перших прочитаних слів на втомленому обличчі капітана відбилося незвичайне хвилювання. Нахилившись над радіограмою, він вп'явся очима в її текст. його хвилювання, таке незвичайно відкрите для цієї стриманої людини, негайно передалося всім учасникам наради. Застигши на місцях, вони не зводили нетерплячих очей з свого капітана, лише зрідка обмінюючись короткими запитливими поглядами. Капітан швидко перебіг рядки радіограми.
Нарешті він одірвався від неї і обвів очима присутніх. Очі випромінювали якусь незвичайну радість. Він рвучко підвівся й тихо, наче не довіряючи собі, своїй витримці, промовив:
— Товариші… — Голос його перервазся.
Він глибоко зітхнув і знову промовив уже зміцнілим голосом:
— Товариші! На нашу долю випало надзвичайне щастя. Ми одержали радіограму від Центрального Комітету нашої партії. Я оголошу зміст радіограми…
Всі встали, немов підхоплені вітром, схвильовані, з відразу помолоділими обличчями, і застигли, подавшись уперед до капітана. Він читав, руки його ледве помітно тремтіли, і білий аркуш радіограми колихався над столом.
«Москва, блискавка, урядова. Капітанові підводного човна «Піонер» Воронцову, комісарові Сьоміну, начальникові наукової частини експедиції професорові Лордкіпанідзе.
Шлемо героїчному екіпажеві підводного човна «Піонер» палкий комуністичний привіт! З захопленням стежимо за вашою невтомною, прекрасною боротьбою з ворожою стихією, з наслідками підступної зради. Ми твердо впевнені в благополучному закінченні вашої експедиції. Ми впевнені, що в історію боротьби за вивчення й оволодіння таємничими глибинами океану ви впишете нові славні сторінки, що в грізний час випробувань підводний човен буде на своєму посту біля рідних берегів для захисту свободи й дальшого розквіту Соціалістичної Батьківщини…»
Імена тих, що підписали радіограму, потонули в бурі захоплених вигуків… Все перемішалося в каюті.
— Ми прийдемо в строк!.. Ми виправдаємо довір'я партії! Ми переможемо!.. Переможемо!..
— До команди! До команди! — закричав комісар. — Товаришу командир! Треба повідомити команду!
Його молоде обличчя сяяло під шапкою сивого волосся. Він підійшов до капітана і, ледве стримуючи неслухняний, зривистий голос, наскільки можливо офіціально сказав:
— Товаришу командир, дозвольте негайно скликати команду для вашого повідомлення!
Капітан поклав йому обидві руки на плечі, стиснув їх.
— Ну, звичайно! Сьомін, товаришу дорогий! Звичайно! І швидше, швидше! Марш, марш!
Він повернув комісара за плече і, підштовхуючи його до дверей, кинув навздогін:
— Всю команду і всіх наукових працівників!
Об одинадцятій годині, ще збуджений після тріумфуючого мітингу з приводу радіограми, Марат побіг до Кор-нєєва повідомити його, що ремонт щита й сітки управління повністю закінчено ним і Павликом на три години раніше, ніж передбачалося графіком.
Маратові здавалося, що ніколи він не працював з такою насолодою, з таким захопленням, як зараз. Йому здавалося, що радіограма була повна не слів, а незвичайної музики, яка досі продовжує лунати в його душі. Він біг по трапах та відсіках, наспівуючи щось веселе й радісне, не чуючи ніг під собою. І скрізь він чув то тихе мугикання, то голосний спів, всюди він бачив виблискуючі очі, мимовільні усмішки.
— Ми переможемо, Маратушко! — дзвенів йому вслід крик Крамера.
— На три години раніше! — кричав, сміючись, Марат і летів далі.
Він знайшов Корнєєва в камері електролізу, під ванною, куди той заліз для роботи, залишивши в межах видимості самі лише ноги.
— Гаразд, — коротко й глухо відповів Корнєєв, вислухавши повідомлення Марата про закінчення роботи і нетерплячу просьбу дати дозвіл відправитися з трос-батареєю. — До капітана не піду… Ніколи… Іди сам і доповідай…
Капітана Марат знайшов у газопровідній камері, де він разом з бригадою Козирєва виймав обломки труб, що стирчали з внутрішньої перебірки. Щоб добратися туди, треба було виявити чимало спритності та акробатичного мистецтва. Пісня лунала й тут, але Марата це не здивувало: вона зливалася з піснею в його власній душі.
— Дякую за роботу, Марате! — відповів капітан, вислухавши його рапорт.
— Передайте мою подяку й Павликові. Пообідайте і влаштуйте собі та йому перерву і відпочинок, які належать вам. Потім відправляйтесь. Скільки вам потрібно часу на цю операцію?
— Думаю, годин шість-сім, товаришу командир. Не знаю, наскільки зручний та чистий буде схил.
— Так, так… Звичайно. В усякому разі, поспішайте, ваша допомога потрібна тут. Тримайте зв'язок з підводним човном. Ну, йдіть! Бажаю успіху. Привіт Павликові. Наглядайте за ним!
Марат прекрасно здавав собі справу, наскільки важке завдання, покладене на нього, і не відмовився од відпочинку, який запропонував йому капітан. Однак він встиг під час перерви пояснити Крутицькому, як підв'язувати посудини до трос-батареї. Після обідньої перерви, уже втрьох з Крутицьким, вони взялися виносити посудини із складу, підносити їх до барабана трос-батареї, закупорювати, підготовляти для них петлі з дроту. Покінчивши з цією роботою, о шістнадцятій годині, з повною зарядкою акумуляторів у скафандрах, термосів, патронів з рідким киснем, у похідному озброєнні, з набором необхідних інструментів і глибоководним термометром біля пояса, — Марат і Павлик стояли у вихідній камері, майже зовсім готові до виходу з підводного човна. В останню хвилину в камеру вбіг Шелавін і втиснув Маратові глибоководний батометр.
