Таємниця двох океанів - Ткач Д. (серия книг .txt) 📗
Комісар доповів при цьому капітанові, що настрій у лейтенанта дуже пригнічений і він цілком усвідомлює, наскільки легковажною і злочинною була його поведінка в цей винятково відповідальний момент.
По-друге, комісар доповів, що сьогодні він дістав можливість проникнути в заповнену водою газопровідну камеру через зовнішній отвір, що відкрився за зірваним кільцем дюз. Як відомо, нагадав комісар, перше ж обслідування дюз на початку ремонтних робіт виявило цілковиту їх справність, крім якихось незрозумілих чотирьох дір з гвинтовими нарізками, просвердлених в камері згоряння центральної дюзи. Звідки вони взялися в ній, хто й навіщо їх просвердлив — до цього часу невідомо.
У газопровідну ж камеру сьогодні пощастило проникнути лише після тривалої роботи по розчищенню вузького отвору від кінців газопровідних труб, що густо сходилися в ньому. Вибух заподіяв у камері, звичайно, особливо великі руйнування: всі прилади та апарати, що були в ній, стали цілком непридатними.
На сигналізаторі тиску газів знайдено залишки якогось ящичка. Корнєєв і Козирєв, обслідувавши камеру разом з комісаром, одностайно визнали, що ящичок цей є для сигналізатора стороннім і що його могли поставити тільки з певною метою — позбавити сигналізатор зіткнення з зовнішнім середовищем і не дати йому можливості сигналізувати про зміну тиску газів у камері. Мета ця явно злочинна і могла бути наслідком тільки лихого, злочинного наміру.
Почувши останні слова комісара, вимовлені з ледве стримуваним хвилюванням, капітан підвів на нього погляд, повний гніву й обурення.
— Отже, ваш висновок? Хто міг це зробити? — тихо спитав він, ледве розтуляючи губи.
— Тільки Горєлов, — переконано відповів комісар.
— Так, тільки він, — як і до цього, тихо підтвердив капітан. — Ви запропонували Корнєєву та Козирєву зберігати повне мовчання про це відкриття?
— Так, Миколо Борисовичу, але акт обслідування бони підписали.
— Коли ви розраховуєте закінчити слідство?
— Я вважаю, що воно вже закінчене, Миколо Борисовичу, і можна було б приступити до складення висновку.
— Добре. Завтра в цей же час подайте мені його з усіма матеріалами. Можете йти, Василю Єгоровичу. Я зараз пошлю радіограму в штаб.
О шістнадцятій годині, коли капітан у тяжкому роздумі ходив по центральному посту, головний електрик доповів йому, що запас електроенергії в акумуляторах вичерпується і його вистачить лише на дві доби. Потрібно негайно почати зарядку. Однак по підводному схилу берега нижній кінець трос-батареї навряд чи дійде до необхідної глибини, де можна було б знайти достатньо низьку температуру.
— Як же все-таки добратися до неї? Корнєєв злегка знизав плечима.
— Треба спробувати спочатку тут, — можливо, підводний човен знаходиться над великою глибиною.
— Спробуйте, товаришу Корнєєв, але скоріше. Акумулятори повинні мати повну зарядку. Ми не знаємо, що нас чекає у найближчі дні, а може, й години.
Корнєєв пішов. У центральному посту залишилися тільки капітан, старший лейтенант, що робив якісь розрахунки, та Марат, зайнятий ремонтом щита управління.
— Мені не дає спокою цей гідроплан, — звернувся капітан до старшого лейтенанта. — Навіщо він сюди прилітав? Чого він тут шукав?
— Ці зони досить часто відвідують китобійні флотилії, — відповів старший лейтенант, — а їх плавучі бази-фабрики нерідко мають у своєму розпорядженні літаки для розшуку здобичі. Можливо, й цей гідроплан — звичайний розвідник китобійців.
Почувся стук у двері.
— Зайдіть! — голосно сказав капітан.
Увійшов Павлик з інструментами в руках. Він тихо пройшов у куток, де порався Марат, і півголосом сказав йому:
— Пошкодження провода я знайшов у камері електролізу і вже полагодив його.
— Добре, Павлику, — також напівголосно похвалив Марат. — Тепер допоможи мені тут. Прикріпи на місце ось ці проводи та кнопки.
– Єсть прикріпити проводи та кнопки! — тихо, але чітко відповів Павлик, беручись до справи.
Капітан ледве помітно всміхнувся і, стежачи за роботою хлопчика, повернувся до перерваної розмови:
— Можливо, це і звичайний китобійний розвідник, але мене тепер з подвійною силою турбує положення «Піонера». Він занадто відкритий. Далеко від берега, мало не у відкритому океані надто легкий доступ до нього.
— Так, стоянка не зовсім безпечна, — згодився старший лейтенант, — але, на жаль, ми ще позбавлені руху, та, правду кажучи, і сховатись нікуди.
— От це й погано. А сховатись треба було б до закінчення ремонту…
Павлик нерухомо стояв обличчям до стіни, начебто забувши про роботу й прислухаючись до розмови. Він хотів повернутися, щось сказати, але язик немов приріс до горлянки: він зовсім не звик розмовляти з капітаном. Нарешті, відчайдушним зусиллям волі він повернувся й тихо, тремтячим голосом промовив:
— Дозвольте, товаришу командир…
— Говори, говори, Павлику!
— Тут ми знайшли… я та Іван Степанович… дуже хороше місце… Чесне піонерське! — несподівано закінчив Павлик і замовк, розгубившись.
— Ну, чого ж ти? — усміхнувся капітан. — Говори, не соромся.
— Ми знайшли велику-велику печеру. Підводну. Туди десять «Піонерів» можуть сховатися! — І квапливо, наче побоюючись, що зараз з нього розсміються, продовжував: — Ви не вірите? Чесне піонерське! Спитайте Івана Степановича. Ми обидва бачили. Ми її гарненько обдивились…
З проясненим обличчям капітан скочив із стільця і схопив Павлика за плече.
— Що ти кажеш, Павлику? Це вірно? І велика?
— А далеко звідси? — зацікавився і старший лейтенант.
— Велика! Здоровенна! Зовсім недалеко! На п'яти десятих півгодини ходу! Не більше!
— Хлопчику мій, ти вісник радості! — вигукнув капітан. — Адже це величезна удача! Марате, відшукайте Івана Степановича! Скоріше!
Через хвилину Шелавін був у центральному посту й потвердив усе, що сказав Павлик: печера величезна, наче елінг для дирижабля, дно та стіни рівні. «Піонер» там знайде чудове сховище. Каштан був надзвичайно задоволений і ласкаво поплескав Павлика по плечу.
— Я зараз же відправлюсь туди, — сказав він у радісному збудженні. — І ви зі мною, Іване Степановичу. І ти, Павлику.
— Але ж дюзи ще не працюють. Як же ви переведете туди підводний човен? — втрутився старший лейтенант.
— Двадцять чоловік у скафандрах — тисяча кінських сил! — засміявся капітан. — Вистачить вам цього, Олександре Леонідовичу, щоб відбуксувати «Піонер» у підводний док?
— Вистачить, вистачить! Прекрасна, чудова ідея!
У центральному посту зразу запанував веселий, піднесений настрій.
Через півтори години капітан, Шелавін та Павлик повернулись на підводний човен після рекогносцировки. Капітан був незвичайно пожвавлений і задоволений: печера виявилась чудовою, а дно її — трохи нижче рівня знаходження підводного човна; взагалі все виявилось таким, що кращого й побажати не можна було.
На відкидній площадці капітан зустрів Корнєєва і Марата. Корнєєв скористався з цієї зустрічі й зразу ж доповів, що зарядка акумуляторів тут неможлива: нижня частина трос-батареї на глибині чотирьохсот шістдесяти метрів лягла на дно й далі не пішла.
— Марат пропонує, — продовжував Корнєєв, — на руках віднести трос-батарею по схилу далі в море. Ідея хороша, і, якщо дозволите, товаришу командир, я зараз же почну споряджати його й відправлю.
— Марате! Марате, голубчику! — притиснувшись шоломом до шолома свого друга, благав у цей час Павлик. — Візьми мене з собою, будь ласка…
— На руках? — здивувався капітан, продовжуючи розмову з Корнєєвим. — Але, щоб добратися до необхідної температури, треба буде випустити не менше двох тисяч метрів троса! Адже це величезна вага… навіть у воді…
— Він це передбачив. Дозвольте, Миколо Борисовичу, йому самому пояснити вам свою пропозицію.
— Розповідайте, Марате, — сказав капітан.
— У нас на підводному човні, — почав Марат, — великий запас, кілька сот штук, прозоро-металевих, герметично закупорюваних посудин досить значного об'єму для глибоководних батометрів. Якщо підв'язувати їх через кожні десять метрів до трос-батареї, у міру випускання її з підводного човна, то вони візьмуть на себе майже всю її вагу…
