Таємниця двох океанів - Ткач Д. (серия книг .txt) 📗
— Дуже вдала ідея! Прекрасна ідея! — зрадів капітан. — Ви згодні, товаришу Корнєєв?
— Цілком, Миколо Борисовичу.
— Кого ж ви думаєте поставити на підв'язування посудин до трос-батареї?
— Крутицького, Миколо Борисовичу. Він, як вам відомо, вчора виписався з госпіталю, але Арсен Давидович не дозволяє йому братися до важкої роботи. А це буде якраз для нього.
— Ну що ж, я не заперечую, — згодився капітан. — А чи не важко вам буде одному, Марате?
Запитання було якраз до речі.
— Якщо дозволите, товаришу командир, то мені досить буде одного Павлика, — відповів Марат. — Ми з ним чудово справимось.
— Знову цей вояка пнеться в бійку? Я чув, як ви перешіптувались. Ну гаразд, рушайте, але наглядайте за ним, Марате! А втім, відкладіть справу до завтра. Зараз почнеться аврал — будемо відводити підводний човен у док.
Через півгодини майже вся команда «Піонера» — двадцять два чоловіки, — одягнена в скафандри, вийшла з підводного човна з тросовими лямками на плечах. Обплетений тросовою збруєю для роботи електролебідки, «Піонер» був готовий до буксування. Терміт продовжував горіти під дюзовим кільцем, і його залишили в тому ж положенні, тому що повільне пересування «Піонера» анітрохи не повинно було вплинути на правильний перебіг термітної реакції. Вісімнадцять чоловік, по дев'ять з кожного борту, швидко прикріпили свої лямки до середнього корінного троса, що поздовжньо охоплював весь підводний човен від носа до корми, і чекали тільки сигналу, щоб одночасно запустити свої гвинти. Біля корми, коло дюзового кільця, прикріпили до того самого корінного троса свої лямки Скворешня і Матвєєв: вони повинні були виконувати роль керма, відводячи корму то в один, то в другий бік. Капітан впрягся на носі, попереду всіх, і керував маневром. Павлик повинен був пливти попереду, виконувати всякі розвідувальні доручення капітана і повідомляти про скелі на шляху, їхню висоту над дном, про підводні виступи суші.
Важко передати радість, яку відчував Павлик, одержавши поважну роль ад'ютанта при самому капітані. Проте кожний міг це без великих зусиль помітити, поглянувши на сяюче щастям обличчя хлопчика. Незважаючи на це, Павлик з усієї сили намагався поводити себе, як дорослий, стримано: не метушився, не втручався, куди не треба, взагалі тримав себе в руках.
Рівно о двадцятій годині пролунала команда капітана, разом натягнулась двадцять одна лямка. Звільнений від якорів, тихо й величаво, наче віддаючись на піклування маленьких істот, що населяли його, «Піонер» вирушив у дорогу.
Капітан вивів його спочатку далі, у відкритий океан, щоб уникнути зустрічей із скелями, підйомами та підводними мисами, на які був багатий схил. Корабель ішов досить швидко, чудово слухався керма і через дві години, за розрахунками капітана, знаходився вже на траверзі печери. Тут корабель круто повернули кормою до острова, і в такому положенні, на трьох десятих ходу, його тихо повели до підводного схилу. Капітан зняв з себе лямку й тримався тепер перед кормою. Павлик плив попереду, показуючи найзручніші — прямі й широкі — проходи між підводними горбами та скелями. Це було важке завдання: «Піонер» був завдовжки близько сімдесяти метрів, з найбільшим діаметром до десяти метрів, і занадто покручений або вузький прохід був для нього непридатний. А підніматися над скелями і потім опускатися він не міг: електроприводи від баластних та інших цистерн ще не були полагоджені. Але Павлик чудово справлявся з своїм завданням і вірно показував шлях, який він встиг добре вивчити, поки підводний човен ішов ще оддалік від острова. А втім саме в цьому місці схил був стрімкий і обривистий, що значно полегшувало підхід до острова.
Кормою вперед, «Піонер» все повільніше і повільніше наближався до печери. Ось уже в печеру ввійшло дюзове кільце з термітом, що горів під ним. «Піонер» ішов прямо, як по ниточці, і незабаром підводний човен, низько тримаючись над дном, весь увійшов у печеру.
Близько півночі «Піонер» спокійно висів уже під склепінням враз ожилої, яскраво освітленої печери, наче велетенський дирижабль у своєму просторому безпечному сховищі.
Розділ X
ЕКСПЕДИЦІЯ ЗА ЕЛЕКТРОСТРУМОМ
Уночі капітан зробив зведення всіх повідомлень про хід робіт за минулий день. Роботи йшли прекрасно, точно за графіком. Дев'ятнадцятого серпня, тобто через три дні, «Піонер» зможе вийти із свого нового сховища й понестись до далеких берегів Радянського Примор'я. Але цей день і був тим останнім для початку походу строком, після якого вже не було б надії своєчасно, двадцять третього серпня, прибути у Владивосток. Від острова Рапа-Нуї підводний човен повинен був пройти по прямій, польотом птаха, близько п'ятнадцяти тисяч кілометрів. Рівно сто годин безупинного, на десяти десятих ходу буде потрібно «Піонерові», щоб покрити цю величезну відстань. І лише при умові, що «Піонер» вирушить у дорогу не пізніше шостої години ранку дев'ятнадцятого серпня, він зможе, наздоганяючи сонце, з'явитися в Уссурійській затоці, біля Руського острова, перед Владивостоком о десятій годині ранку двадцять третього серпня. Але яка-небудь непередбачена затримка всього лише на вісім-десять годин — і все зривається. Вся праця, всі надлюдські зусилля команди і всі надії підуть прахом.
Піт покрив лоб капітана, коли в нічній тиші, у своїй каюті, на охопленому сном підводному човні, він раптом прийшов до таких висновків. «Не можна!.. Не можна йти в ремонт без резервів у часі, — думав він. — Треба ще швидше, ще напруженіше працювати. Зберегти хоча б ці вісім-десять годин. Але що можна ще вимагати від команди, яка не знає ні сну, ні відпочинку, стільки днів працюючи на крайній, здається, межі своїх уже виснажених сил?»
Капітан нічого не міг придумати. Дорогоцінні години короткого відпочинку минали в цих тривожних міркуваннях, і побудка застала капітана із запаленими від безсоння очима. Він вийшов з підводного човна, охоплений пекучою турботою, і квапив людей, які ще не розім'яли свої не відпочилі за коротку ніч тіла, квапив швидше-швидше братися до роботи. Він відчув справжню насолоду, коли побачив результати роботи Скворешні за цю ніч.
Скворешня взяв на себе нічне вартування біля електролебідки, що повільно підтягувала дюзове кільце на його розм'якшеній нижній петлі. Але біля лебідки робити було, власне кажучи, нічого, і Скворешня весь зосередився на очистці кормової частини від металевих наростів, бородавок, застиглих калюж, патьоків та крапель, які залишилися на ній після того, коли дюзове кільце було зірване вибухом із свого місця. Робота була дуже важка, стомлива. Терміт застосувати тут було неможливо. Інструменти тупились і ламалися, електродрилі, маленькі електропилки, електроструги швидко кришилися.
Кінець кінцем Скворешня переходив на ручні інструменти, пускав у хід свою надзвичайну фізичну силу і не раз добивався далеко кращих наслідків, ніж з електроінструментами.
Перед ранковою побудкою дюзове кільце було вже зовсім близько від корми корабля, і місце для нього було очищене й готове для насадки. Але всередині кільця знаходилося ще чимало обломків газопровідних труб з гострими рваними краями. Скворешня заходився їх витягати, намагаючись закінчити цю роботу до того моменту, коли електролебідка притягне дюзове кільце впритул до корми.
Скворешня й зараз розвизав шалену енергію, наче і не провів безсонної, виснажливої ночі, його кипуча робота так запально вплинула на всю дюзову бригаду, яка тільки-но стала до роботи, що неможливо було втриматися й не приєднатися до неї.
І коли Корнєєв відшукав капітана, щоб повідомити його, що збирається, згідно з вчорашнім розпорядженням, відправити Марата й Павлика з трос-батареєю на глибину, він знайшов його серед бригади дюзізців за шаленою роботою біля дюзового кільця.
— А скільки лишилось Маратові, щоб закінчити ремонт щита й сітки управління? — спитав капітан, не підводячи голови і не відриваючись від діла.
— За графіком бригади, в порядку змагання, приблизно ще годин сім-вісім.
